8
Ірина ДОВГАЛЮК
рував Музичній школі М. Лисенка у Києві кілька фонографів і що хтось, можливо і сам О. Бородай, рекордував на валики Кравченків репертуар. Тому-то К. Квітка скерував С. Людкевича також і до О. Бородая: "Як будете в Києві, розпитайте за се — може там є валики з записами Кравченкових дум, бо я знаю, що Бородай інтересувався ними"[1]. Однак, як виглядає, К. Квітка мав досить приблизні відомості про рекордування репертуару кобзаря, бо насправді згадані записи зробив не О. Бородай, а О. Сластьон [27, № 22, с. 9].
С. Людкевич попередньо пообіцяв К. Квітці підтримати його проект і вже на початку 1908 року вирушити на Східну Україну для запису дум. К. Квітка, своєю чергою, був дуже зацікавлений у співпраці саме з С. Людкевичем. У листі до Володимира Гнатюка він писав зокрема таке: "Після видання “Галицько-руських мелодій” я вважаю д. Людкевича за найзначнішого нашого музикального етноґрафа, і коли б він згодився поїхати в екскурсію, я б віддав йому субсидію без жадного вагання" [19, Арк. 4]. Однак С. Людкевич, зайнятий підготовкою до захисту дисертації та виголошення доповіді у віденському Музично-історичному інституті, вичиткою другого тому "Галицько-руських народних мелодій" [39, с. 201] та іншими справами, так і не дотримав слова, навіть не відповівши на останнього листа К. Квітки.
Тому навесні 1908 року подружжю знову-таки прийшлось активізувати свої пошуки. К. Квітка, "почуваючи на собі невиплачений довг по записуванню дум…, писав до всяких музикантів-етнографів" [35, с. 245] та різних інституцій за порадами та допомогою у реалізації проекту. У цих листах він пропонував адресатам і свої, інколи абсолютно різні, шляхи консервації кобзарсько-лірницької традиції та просив підказати, який з них міг би бути найоптимальнішим і найрезультативнішим. Такі звернення були відправлені до Музично-етнографічної комісії при Московському товаристві любителів природознавства, географії й антропології та до Етнографічної комісії Наукового товариства імені Шевченка у Львові. Листовно виклав К. Квітка свій задум і Опанасу Сластьону, вважаючи його фахівцем кобзарської справи. "Дуже прошу поділитися зо мною взагалі всякими Вашими думками про те, як би се святе діло організувати" [28, № 35, с. 4], — писав К. Квітка. Звернутися до О. Сластьона як одного із авторитетних знавців кобзарсько-лірницької традиції могла порадити К. Квітці його теща — Олена Пчілка, давня приятелька О. Сластьона.
Обидва наукові товариства незабаром відгукнулися на пропозицію К. Квітки. У Московській комісії погодилися взятися за реалізацію проекту, але хіба наступного, 1909 року, оскільки майже у всіх відомих російських музичних етнографів фольклористичні поїздки на поточний рік були уже розплановані. Почати ж документування кобзарсько-лірницького репертуару організатори проекту хотіли вже цього ж 1908 року. Єдиний, хто мав змогу вирушити у фольклористичну екскурсію, був Олександр Маслов. Однак проти його кандидатури досить категорично виступив К. Квітка, наголошуючи, що російський фольклорист, попри всю до нього повагу, не зрозуміє і "покалічить стиль украінських дум, бо з його рефератів, читаних на засіданнях Наукової комісії, видно, що він про українські думи не має найменшого поняття, — називаючи їх “Южно-русскими билинами”" [28,
- ↑ З листа Климента Квітки до Станіслава Людкевича. Цит. за: [39, с. 198].
