Сторінка:Ivan Ohienko Bible.djvu/1075

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

1071

Книга пророка Єзекіїля 33, 34

Я буду судити, Ізраїлів доме, за його доро́гами!“

Слухають слів пророчих, та не виконують їх

 21 І сталося за дванадцятого року, десятого місяця, п'ятого дня місяця від нашого вигна́ння,[1] прийшов був до мене втіка́ч з Єрусалиму, говорячи: „Побите це місто!“

 22 А Господня рука була прийшла до мене ввечорі перед прихо́дом цього́ втікача́, і Він відкрив мої у́ста, поки прийшов той до мене вранці. І були відкриті мої уста, і не був уже я більше німий!

 23 І було мені слово Господнє таке:

 24 „Сину лю́дський, ме́шканці цих руїн на Ізраїлевій землі гово́рять так: Авраам був один, та проте́ посів цей край, а нас багато, — нам да́ний цей край на спа́дщину !

 25 Тому́ скажи їм: Так сказав Господь Бог: Ви на крові їсте, а свої очі зво́дите до бовва́нів своїх, і кров пролива́єте, — і цей край пося́дете ви?

 26 Ви спира́єтесь на свого меча, робите гидо́ту, і кожен безчестить жінку свого ближнього, — і цей край посядете ви?

 27 Так скажеш до них: Так говорить Господь Бог: Як живий Я, — ті, хто в руїнах, попа́дають від меча, а той, хто на широкім полі, того віддам звірині́, щоб поже́рла його, а ті, хто в тверди́нях та в пече́рах, помруть від морови́ці!

 28 І оберну́ Я цей край на спусто́шення та на сплюндрува́ння, і скінчи́ться пиха́ сили його, і опусто́шіють Ізраїлеві го́ри, так що не буде й перехожого.

 29 І пізнають вони, що Я — Господь, коли Я оберну́ цей край на спусто́шення та на сплюндрува́ння за всі їхні гидо́ти, що зробили вони.

 30 А ти, сину лю́дський, — сини твого наро́ду умовляються про тебе при сті́нах і в две́рях домів, і говорять один з о́дним, кожен зо своїм братом, кажучи: Увійдіть та послу́хайте, що це за слово, що виходить від Господа?

 31 І при́йдуть до тебе, як прихо́дить наро́д, і сядуть перед тобою як Мій наро́д, і послухають твоїх слів, але їх не ви́конають, бо що приємне в устах їхніх, те вони зроблять, а серце їхнє ходить за захла́нністю їхньою.

 32 І ось ти для них, як пісня коха́ння, красноголосий і добрий грач, і вони слухають слова́ твої, але їх не вико́нують!

 33 А коли оце при́йде, — ось воно вже прихо́дить! — то пізнають вони, що серед них був проро́к“.

Горе па́стирям, які пасуть самих себе!

34 І було мені слово Господнє таке:

 2 „Сину лю́дський, пророкуй на Ізраїлевих па́стирів, пророкуй та й скажеш до них, до тих па́стирів: Так говорить Господь Бог: Горе Ізраїлевим па́стирям, які пасу́ть самих себе! Хіба ж не ота́ру повинні па́сти па́стирі?

 3 Жир ви їсте, та вовну вдяга́єте, ситу вівцю ріжете, але отари не пасе́те!

 4 Слаби́х не зміцняєте, а хворої не лікуєте, і пора́неної не перев'язуєте, споло́шеної не вертаєте, і заги́нулої не шукаєте, але пануєте над ними силою та жорсто́кістю!

 5 І порозпоро́шувалися вони з браку па́стиря, і стали за ї́жу для всякої польово́ї звірини́, і порозбіга́лися.

  1. Євр. galutah — вигнання, переселення, полон.