Сторінка:Ivan Ohienko Bible.djvu/381

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

377

Перша книга Самуїлова 25

 6 та й скажете так братові моєму: І тобі мир, і дому твоєму мир, і, всьому, що твоє, мир!

 7 А тепер почув я, що в тебе стрижуть. Пастухи твої були з нами, — ми не кри́вдили їх, і нічого не пропало їм по всі дні перебува́ння їх на Кармелі.

 8 Запитай своїх слуг, і вони розповідять тобі. І нехай зна́йдуть в оча́х твоїх милість мої хлопці, бо доброго дня ми прийшли. Дай же рабам своїм та синові своєму Давидові, що зна́йде рука твоя!“

 9 І прийшли Давидові хлопці, і промовили до Навала, в імені Давида, усі ці слова́. І спини́лися.

 10 І відповів Навал Давидовим рабам, і сказав: „Хто такий Давид та хто Єссеїв син? Сьогодні намно́жилося рабів, що вириваються кожен від пана свого!

 11 І я візьму́ хліб свій і воду свою та зарізане, що нарізав я для своїх стрижіїв, та й дам лю́дям, яких не знаю, звідки то вони?“

 12 І Давидові хлопці пішли назад на свою дорогу, і вернулися, і прийшли, і розповіли́ йому всі ці слова́.

 13 А Давид сказав до людей своїх: „Припережіть кожен меча свого!“ І припереза́ли кожен меча свого, і припереза́в і Давид свого меча. І вийшло за Давидом близько чотирьох сотень чоловіка, а дві сотні остались при реча́х.

 14 А один хлопець із Навалових слуг доніс Авіґа́їл, Наваловій жінці, говорячи: „Ось Давид послав був із пустині посланців, щоб привітати нашого пана, а він кинувся на них.

 15 А ті люди дуже добрі для нас, і не були ми покривджені, і нічого нам не пропало за всі дні, коли ми ходили з ними, як були́ ми на полі.

 16 Муром були вони над нами і вночі, і вдень повся́кчас, коли ми були з ними, як ми пасли отари.

 17 А тепер пізнай та побач, що́ зробиш, бо дозріло зло на нашого пана та на ввесь дім його. А він негідний, із ним не можна говорити“.

 18 Тоді Авіґа́їл поспішно взяла́ двісті хлібів, і два бурдюки́ вина, і п'ятеро приготовлених з отари, і п'ять сеїв пряженого зе́рна, а сто — родзи́нок, та двісті — су́шених фіґ. І склала це на ослів.

 19 І сказала вона до своїх слуг: „Ідіть передо мною, а я ось піду́ за вами“.

 20 І сталося, як вона їхала на ослі й спускалася в гірсько́му укритті́, аж ось Давид та люди його сходять навпере́йми їй. І вона стрінула їх.

 21 А Давид, сказав: „Надармо ж пильнував я все, що належить тому чоловікові в пустині, і зо всього його нічого не пропало. Та він вернув мені злом за добро!

 22 Так нехай зробить Бог Давидовим ворогам, і так нехай додасть, якщо я позоставлю до ра́нку зо всього належного йому бодай те, що мочиться до стіни!“[1]

 23 А Авіґаїл побачила Давида, і поспішно зійшла з осла, і впала перед Давидом на обличчя своє, та й вклонилася до землі.

 24 I впала вона до ніг йому та й сказала: „На мені самій, пане мій, ця провина! І дозволь говорити твоїй невільниці до ушей твоїх, а ти послухай слів своєї невільниці.

 25 Нехай же пан мій не кладе свого серця на цього негідного чоловіка, на Навала, бо яке ім'я́ його, такий він: Нава́л[2] ім'я́ йому́, і глупо́та з ним! А я, невільниця твоя, не бачила хлопців мого пана, що ти посилав.

  1. Цебто пса.
  2. Навал — нерозумний, злий.