Сторінка:Ivan Ohienko Bible.djvu/53

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

49

Книга Буття 32, 33

 18 І він наказав першому, кажучи: „Коли спіткає тебе Ісав, брат мій, і запитає тебе так: Чий ти, і куди ти йдеш, і чиє те, що перед тобою?

 19 то скажеш: Раба твого Якова це подарунок, посланий панові моєму Ісавові. А ото й він сам за нами“.

 20 І наказав він і другому, і третьому, також усім, що йшли за стадами, говорячи: „Таким словом будете говорити до Ісава, коли ви зна́йдете його,

 21 і скажете: Ось і раб твій Яків за нами, бо він сказав: Нехай я вблагаю його оцим дарунком, що йде передо мною, а потім побачу обличчя його, — може він піді́йме обличчя моє.“[1]

 22 І йшов подарунок перед ним, а він ночував тієї ночі в таборі.

 23 І встав він тієї ночі, і взяв обидві жінки свої, і обидві невільниці свої та одинадцятеро дітей своїх, і перейшов брід Яббок.

 24 І він узяв їх, і перепровадив через потік, і перепровадив те, що в нього було.

Яковова боротьба в Пенуїлі

 25 І зостався Яків сам. І боровся з ним якийсь Муж, аж поки не зійшла досвітня зоря.

 26 І Він побачив, що не подужає його, і доторкнувся до сугло́бу стегна́ його. І звихнувся сугло́б стегна́ Якова, як він боровся з Ним.

 27 І промовив: „Пусти Мене, бо зійшла досвітня зоря“. А той відказав: „Не пущу́ Тебе, коли не поблагосло́виш мене“.

 28 І промовив до нього: „Як твоє ймення!“ Той відказав: „Яків“.

 29 І сказав „Не Яків буде називатися вже ймення твоє, але Ізра́їль,[2] бо ти боровся з Богом та з людьми, — і подужав“.

 30 І запитав Яків і сказав: „Скажи ж Ім'я Своє“. А Той відказав: „Пощо питаєш про Ймення Моє!“ І Він поблагословив його там.

 31 І назвав Яків ім'я́ того місця: Пенуїл,[3] бо „бачив був Бога лицем у лице, та збереглася душа[4] моя“.

 32 І засвітило йому сонце, коли він перейшов Пенуїл. І він кульгав на своє стегно́.

 33 Тому не їдять Ізраїлеві сини жили стегна, що на сугло́бі стегна́, аж до сьогодні, бо Він доторкнувся був до стегна́ Якового, жили стегна.

Зустріч Якова з Ісавом

33 І звів Яків очі свої, та й побачив, аж ось іде Ісав, а з ним чотири сотні людей. І він поділив своїх дітей на Лію, і на Рахіль, і на обо́х невільниць своїх.

 2 І поставив він тих невільниць і дітей їх напереді, а Лію й дітей її передостанніми, а Рахіль та Йо́сипа останніми.

 3 А сам пішов перед ними, і вклонився до землі сім раз, аж поки підійшов до брата свого.

 4 І побіг Ісав назустріч йому, і обняв його, і впав на шию йому, і цілував його. І вони заплакали.

 5 І звів свої очі Ісав, і побачив жінок та дітей. І сказав: „Хто то такі?“ А той відказав: „Діти, якими обдарував Бог твого раба“.

 6 І підійшли сюди невільниці, і їхні діти, та й вклонилися.

  1. Винуватий вклонявся обличчям до землі й чекав; коли ображений піднімав його, то це був знак, що він пробачив йому. Пор. Пс. 82. 2. Кн. Буття 4. 6-7, 40. 13. Єр. 52. 31. „Підійме обличчя моє“ — змилується, простить мені.
  2. Ізраїль, Ісраель — боров Бога, богоборець.
  3. Пенуїл — лице Бога.
  4. Душа — життя.