Сторінка:Ivan Ohienko Bible.djvu/628

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

624

Книга Йова 4, 5

і моє ухо почуло ось де́що від нього.

 13 У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,

 14 спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —

 15 і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.

 16 Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:

 17 „Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?

 18 Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!

 19 Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!

 20 Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.

 21 Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!

Свої справи покладаймо на Бога

5 Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся?

 2 Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному!

 3 Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла.

 4 Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі!

 5 Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його!

 6 Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, —

 7 бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти.

 8 А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, —

 9 Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа,

 10 бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду,

 11 щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених.

 12 Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки,

 13 Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, —

 14 вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі!