Сторінка:Ivan Ohienko Bible.djvu/84

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

80

Книга Вихід 4, 5

ожорсто́чу серце його, — і він не відпустить наро́ду.

 22 І ти скажеш фараонові: „Так сказав Господь: Син Мій, Мій перворідний — то Ізраїль.

 23 І кажу́ Я тобі: Відпусти Мого сина, — і нехай Мені служить. А коли ти відмовиш пустити його, то ось Я вб'ю твого сина, твого перворідного“.

 24 І сталося в дорозі на нічлігу, — стрів був його Господь і шукав,[1] щоб убити його.

 25 Та Ціппора взяла кременя, і обрізала крайню плоть свого сина, і доторкнулася нею до ніг його та й сказала: „Бо ти мені наречений крови!“

 26 І пустив Він його. Тоді вона сказала: „Наречений крови через обрі́зання“.

 27 І сказав Господь до Аарона: „Іди назустріч Мойсею в пустиню!“ І він пішов, і стрів його на горі Божій, і поцілував його.

 28 І розповів Мойсей Ааронові всі слова Господа, що послав його, і всі ті ознаки, що Він наказав був йому.

 29 І пішов Мойсей та Аарон, і зібрали вони всіх старши́х Ізраїлевих синів.

 30 І переказав Аарон усі слова, що Господь говорив був Мойсеєві. А той ті ознаки чинив на очах народу.

 31 І повірив наро́д той. І почули вони, що згадав Господь Ізраїлевих синів, і що побачив біду їх, — і вони схилилися, і поклонилися до землі.

Утиск ізраїльського наро́ду збільшується

5 А потім прийшли Мойсей й Аарон, та й сказали до фараона: „Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Відпусти наро́д Мій, — і нехай вони святкують Мені на пустині!“

 2 А фараон відказав: „Хто Господь, що послухаюсь сло́ва Його, щоб відпустити Ізраїля? Не знаю Господа, і також Ізраїля не відпущу́!“

 3 І сказали вони: „Бог євреїв стрівся з нами. Нехай же ми пі́демо триденною дорогою на пустиню, і принесемо жертви Господе́ві, Богові нашому, щоб не доторкнувся Він до нас мором або мечем“.

 4 І сказав до них цар Єгипту: „Чому ви, Мойсею та Аароне, відриваєте народ від його робіт? Ідіть до своїх діл!“

 5 І сказав фараон: „Таж багато тепер цього простолюду, а ви здержуєте їх від їхніх робіт“.

 6 І того дня фараон наказав погоничам народу та писарям, говорячи:

 7 „Не давайте більше наро́дові соломи, щоб робити цеглу, як учо́ра й позавчо́ра.[2] Нехай ідуть самі, та збирають собі соломи.

 8 А призна́чене число цегли, що вони робили вчо́ра й позавчо́ра, накладете на них, — не зменшуйте з нього. Вони нероби, тому кричать: „Ходім, принесімо жертву нашому Богові!“

 9 Нехай буде тяжка́ праця на цих людей, і нехай працюють на ній, і нехай покинуть облудні слова“.

 10 І вийшли погоничі народу й писарі його, та й сказали до того народу, говорячи: „Так сказав фараон: Я не буду давати вам соломи.

 11 Самі йдіть, наберіть собі соломи, де́ знайдете, бо нічого не зменшене з вашої роботи!“

 12 І розпоро́шився народ той

  1. Шукав, jevakkeš — хотів, шукав нагоди.
  2. „Учо́ра й позавчо́ра“ — це гебраїзм, наше: до́сі.