до кухнї надїючись одержати якийсь лакомий шматок. Не вважаючи на свою радість Пеляжі нараз обернулась і затремтїла; з лютим обуренєм вона повела очима по юрбі.
— Чуєте тих анархістів, пане Марку? Що вони виговорюють на наших побожних Бонїфратрів, за те, що ті так люблять дїтий, так дбають про них мов рідна мати! Ось гляньте на Полїдора: він живе у свойого батька на жонвільському трактї. А вчора в ночи, по богослуженю, брат Ґоржія відпровадив його аж до дому, щоб йому не стало ся що злого. Чи не так, Полїдоре?
— Так, — відповів ляконїчно хлопець якимсь тупим голосом.
— А тепер їх і лають, їм грозять! — обурювалась далї служниця. — А бідний добряга, брат Ґоржія, в темну ніч мандрував туди й назад два кільометри, лише на те, щоб отсьому хлопакови нїчого не стало ся! Їй Богу, через таке чоловік може стратити охоту бути добрим та дбайливим!
Марко придивляючи ся хлопцю завважив його очевидно навмисну мовчанку і ту напущену сонливість, якою, бачилось, він отулював ся мов мягкою, безпечною опоною. Він перестав слухати Пеляжі, якої балаканю нїколи не придавав ваги, і вернув до невеличкої гостинної, де застав свою жінку за читанєм, а обох дам, як звичайно, за панчішковою роботою на якусь побожну цїль. Але він майже перелякав ся, коли його жінка випустила книжку з рук, пібігла до нього і з трівожною нїжністю майже кинулась йому на шию, принадно гарна в своїм глубокім зворушеню.
— Ну, щож там? — запитала вона. — Прийде до бійки?
Він силкував ся заслокоїти її. Тодї панї Діпарк підвела очи від роботи і промовила різким, холодним тоном:
— Марку, надїюсь, що ти не будеш мішати ся в сю погану справу. Кидати підозріня та лайки на побожних братів, се-ж безглуздє. Але Бог дасть своїм слугам перемогу!
