Єсть у мене, козака,
Не по вас голубка, —
Пишна, гарная така:
То козацька думка.
Побіжу я од дівчат
Далеко за гори,
Заховаю я від них
Мої чорні брови.
Там на горах в вишині
З вітром закочую,
Чорні кудроньки мої
Зіркам подарую.
В небо ясне я влюблюсь,
Мов в тую дівчину,
Горем з вітром поділюсь
В буйную годину.
Серденько моє віддам
Лютому я звірю,
І до гроба я дівкам
Щиро не повірю.
Тільки все-таки біда
З чорними бровами;
Ой куда ж мені, куда
Діватися з вами!