Цю сторінку схвалено
ГОРАЦІЙ.
Оди І, 32.
До ліри
ПРОСЯТЬ нас і ждуть. І коли не марно
Награвали ми, коли рік і більше
Житиме наш спів, — на латинський голос
Грай мені, ліро!
На Лесбосі вперше озвався спів твій:
Там Алкей, співець і невтомний воїн,
Як пригонить часом на вохкий берег
Човен розбитий, —
На твоїй струні Афродиту славив,
Славив Вакха й Муз, пустуна Ерота
Й Ліка-хлопчака темнооку вроду
Й кучері чорні.
Феба дивний дар, на бенкетах Зевса
Всім бажаний гість і в трудах щоденних
Пільга й супокій — на моє благання —
Ліро, озвися!
