Перейти до вмісту

Сторінка:Mykola Zerov Antologiya rymskoyi poeziyi. 1920.djvu/23

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ГОРАЦІЙ.
Оди II, 3.

 

В ГОДИНИ розпачу умій себе стримати
І в хвилі радости заховуй супокій
І знай: однаково прийдеться умірати,
 О Деллію коханий мій, —

Чи весь свій довгий вік провадитимеш в тузі,
Чи лежачи в траві, прикрашений вінком,
Рої понурих дум на затишному лузі
 Фалерським гнатимеш вином…

Для чого-ж нам сосна й тополя білокора
Прослали по землі гостинний холодок?
По що на лузі нам наспівує прозорий
 І гомонить дзвінкий струмок? —

Вина і пахощів і ясних рож без краю —
Короткочасний цвіт! — несіть туди, несіть,
І хай дзвенить бенкет, покіль твій вік буяє
 І невблаганна Парка спить.