ОВИДІЙ.
Amores III, 9.
На смерть Тибулла.
МАТИ Ахилла й Мемнона обидві дітей оплакали:
Навіть великих богинь горе стріває в житті, —
Так розпускай-же і ти, жалібнице Елегіє, коси:
Надто правдиво звучить нині наймення твоє!
Вмер твій коханий співець, твій Тибулл, твоя слава й окраса:
Он на високім кострі тіло бездушне його.
Син Афродити за ним з сайдаком виступає порожнім,
Зломаний лук у руці і смолоскіп без огню, —
Бачиш, як смутно іде, опустивши знесилені крила,
Як його ніжна рука в груди розпучливо б'є;
Як поспадали з чола його кучері ніжні на шию,
І на рожевих устах стогін одчаю завмер.
Так, повідають, тужив він, як брата Енея ховали;
З гірким виходив плачем з дому, Іюле, твого.
Мати Венера сама, повідають, так не тужила
З часу, як любий юнак, вепром поранений, впав.
Кажуть: „безсмертні співці… богове піклуються вами,
Божеська влада і міць в вашому слові живе“, —
