Струни/Том 1/В холодній хаті

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
В ХОЛОДНІЙ ХАТІ.

Темна ніч стоїть на дворі
І свистить — мете кура;
У кутку в холодній хаті
Вкучку збилась дітвора.

 Засмутившивсь, хирна мати
 Над колискою злягла,
 У думках, в скорботі батько
 Мовчки сів кінець стола;

І тремтять померзлі діти,
Аж зубами цокотять…

«Мамо, дюдя! Мамо, дюдя!»
Невгамонно белькотять.

 «Отже слухай лишень жінко!» —
 Зводе хмурий батько річ;
 «В хаті можна задубіти! —»
 Затопитиб треба піч…

Але жінка, мов завмерла,
Не сказала ні слівця,
А голодні діти скиглять,
Їх плачу й нема кінця:

 «Мамо, папи! Тату, папи!»…
 Кажуть, бідні дріжачи.
 «Дай їм, жінко, хоч шматочок,
 Хоч сухар їм розмочи!»

Проказав несміло батько
Тай зомкнув ізнов уста.
Але жінка й не рухнулась,
Тільки сльози все ковта.

 «Дай бо, жінко! Жінко, чуєш?
 Що ти стала, мов німа?…
 А вона: — «Ні крихти хліба,»
 Ні цурпалка дров нема…