Струни/Том 1/До кобзи

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
До кобзи.

Кобзо моя, непорочна утіхо!
Чом ти мовчиш? Задзвони мені стихаї
Голосом правди святої дзвони
Наші пригоди мені спомяни.

Може чиє ще не спідлене серце
Тяжко забеться, до серця озветься,
Як на бандурі струна до струни.

Хто не здоліє озватись словами,
Хай обізветься дрібними сльозами;
Ти-ж своє слово дзвони-промовляй,
Душам братерським заснуть не давай.

Хай недовірки твої камяніють,
Хай вороги твої з жалю німіють, —
Рідну сімю ти до купи ззивай!

Гей, хто на сум благородний багатий,
Сходьтеся мовчки до вбогої хати
Мовчки сідайте по голих лавках
Мовчки сумуйте по вбогих братах!

Темно на дворі зоря не зоріє,
Вітер холодний від півночі віє
Квилять вовки по степах-облогах.

Кобзо! ти наша відрада єдина...
Поки прокинеться сонна країна,
Поки діждеться живої весни,
Ти нам по хатах убогих дзвони!

Стиха дзвони, нехай мучене серце
Важко забється, до серця озветься,
Як на бандурі струна до струни.