|
Ох! ти доле, лиха доле,
Гадино їдлива.
Переїлась моє щастє —
Гіренька годино!
Запустилась в мою душу
Журбу і розпуку.
Учинилась мому серцю
З гараздом розлуку.
Ой, місясю, місяченьку,
Тихенько думаєш;
Моєй тяжкой недоленьки
Ти певно не знаєш!
Ой не знаєш, ой не знаєш
І не будеш, знати:
Як то тяжко сиротинці
В світі погибати!
Сам не знаєш, ні сестричка
Звіздонька не скаже:
Як то гірко, сли недоля
Милий світ завяже!
Тобі хиба тілько смутку,
Що хмара насуне;
А радощів з зіроньками
Змежи вас не труне.
А мені ось на сім світі
Своє серце їсти:
Бо з недалев боротися,
Як під воду плисти.
Десь за морем, за горами
Мій гаразд здрімався;
Десь з безвістий, темних лісів
Мій смуток пригнався.
Ой пригнався, тай вороном
Надо мнов літає;
Бє ми серце тяжким крилом,
Радість розбиває.
Вчора вечір чорна хмара
Мені говорила:
«Чудуєшся, побратиме,
Деся доля діла?
Твоя доля, то я була —
Я тя не минаю:
Вкривалам тя чорнов мраков
І тепер вкриваю.
І над гробом твоїм мраки
Ще мої повиснуть!» —
Така доля та нехай ї
Ясні громи тріснуть.
| 
