Струни/Том 1/Михайло Старицький

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Струни. Том 1 під ред. Богдан Лепкий
Михайло Старицький
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Михайло Старіцький.


Струни. Портрет Михайла Старицького.jpg
Михайло Старицкий.

М. Старицький, син дідича, родився 1840 року в Кліщинцях, Золотоношського повіту, в Полтавщині. До ґімназії ходив у Полтаві, на університет в Харкові й Київі. Був одним із творців українського театру. Довший час провадив першу українську трупу, до якої належали такі знамениті артисти, як Заньковецька, Затеркивичева, Кропивницький і Тобілевичі. Для театру написав коло 30 драматичних творів, ориґінальних і перекладів (Не судилось, Богдан Хмельницький, Остання ніч). Здебільшого тримався напрямку реального, малював побут, але дієві особи оживлював ідеальними рисами й патріотичними мотивами вчинків.

Як лірик, Старицький оден з кращих у нашій літературі. І чуття і форма і мова витримують навіть найсуворіщу критику.

Його драматичні твори видано в двох томах в Київі (1890 — 1893 р), а поезії у спорій книзі року 1908. Крім того багато розсипано по всіляких видавництвах від «Ниви» 1865 р. починаючи.

Дуже багато перекладав Старицький з чужих літератур (Гайне, Байрон, Лєрмонтов, Мщкевич, Некрасов, Сербські думи, тощо).

Разом з донькою, Людмилою Старицькою-Черняхівською написав гарну історичну повість «Перед бурею» (по російськи).

Помер 1904 р. в Київі, не втративши до смерти молодечої віри в побіду правди і в кращу будучність українського народу. Належить до тих письменників, у яких на лірі було дуже багато струн і безконечна сила акордів. Доторкався всіляких питань, від славянофільського до самостійницького, від суспільно-економічного до метафізичного. Скрізь виявив гарячу вдачу, тепле чуття і розуміння краси — те останнє найкраще видно в його мові.

Любов рідного краю, любов ближнього і земляка окремо, служба добрій справі, жертва за ідею, етика і мораль, це для його не відірвані, абстрактні кличі, а щира потреба серця.

Старицький — це поет-артист і поет-громадянин в одній особі. А така гармонійна сполука являється мало коли.


Література: 1) «Поезії М. П. Старицького» з передмовою Русової, (Київ, 1908); 2) Петров — Очерки укр. литер.; 3) Энциклоп. слов. Брокг. и Эфр., т. 31; 4) Большая энцикл., тов. «Просвѣщеніе», т. 17; 5) «Вік», т. 1, 1902; б) Огоновський — Істор. літ. Крім того див.: 1) Грінченко — З поводу малор. театру Старицького («Зоря», 1897 р.); 2) «Корифей украинской сцени», (Київ, 1901); 3) Франко — Михайло Старицький («Літ.-Наук. Вістн.», 1902). «Молода Муза», сторона 353 — 372. Єфремов — Іст. укр. письм., стор. 361 — 365.