Струни/Том 1/Ой квіточка під росою нагинається

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Струни. Том 1 під ред. Богдан Лепкий
Ой квіточка під росою нагинається (Микола Вербицький)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
* *
*

 Ой, квіточка під росою нагинається;
Дівчинонька над козаком насміхається:
«Шкода тобі, козаченьку, залицятися!
Нам з тобою, моє серце, не побратися.

Геть-геть далі, козаченьку, одчепись,
І до мене молодої не горнись!
Бо я з роду недолюдів не люблю —
Свого віку за тобою не згублю... —

В мене душа українська, щире серце в грудях —
Мені щирий Українець й дружиною буде;
Бо я дочка України і не забуваю
Свою матір, щирим серцем її поважаю.

А ти, серце козаченьку, хоч ти любий, милий,
Забув єси свою матір, орле сизокрилий!
Мати плаче — в тебеж серце не стогне, не бється,
І до неї щирим словом воно не озветься.

Не поможеш, не порадиш ти матір старую, —
Ти не любиш, не пильнуєш правдоньку святую;
Геть же, геть же, козаченьку, геть, моє кохання.
Шкода, серце, марне буде твоє залицяння!


Струни. Антольоґія української поезії. Т. 1. Орнамент7.jpg