Струни/Том 2/Іван Франко/Гей розіллялось ти, руське горе

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Струни. Том 2 під ред. Богдан Лепкий
Гей розіллялось ти, руське горе (Іван Франко)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Гей розіллялось ти, руське горе...


Гей розіллялось ти, руське горе,
Геть по Европі і геть поза море!

Бачили мури Любляни та Рєки,
Як з свого краю біг Русин на втеки.

Руські ридання й стогнання лунали
Там, де Понтеби біліються скали.

Аж із Кормони, мов живого до гробу,
Гнали жандарми наш люд, як худобу.

Небо італьське, блакитне, погідне
Бачило бруд наш, пригноблення бідне.

Ґенуа довго мабуть не забуде,
Як-то гостили в ній руськії люде.

Будуть ще внукам казать против ночи:
„Дивний тут люд кочував із півночи.

Рідну Країну з слізми споминав він,
Але з прокляттям із неї тікав він.

Спродував дома поля, господарство,
Вірячи байці про Рудольфа царство.

Дома покинувши землю родинну,
Гнався, щоб мрію ловити дитинну.

Смілий у мріях, у вірі безглядний,
В дійсности, наче дитина, безрадний.

Ані порадитись, ні побалакать, —
Знав він лиш гнуться та жебрать та плакать“.

Гей розіллялось ти, руське горе,
Геть по Европі і геть поза море!

Доки Гамбурські, важкі паровози —
Де ви не ллялися, руськії сльози!

Всі з тебе, Русине, драли проценти,
Польськії шляхтичі й швабські агенти.

Що то ще жде тебе на океані?
Що у Бразилії, в славній Парані?

Що то за рай ще тобі отвираєсь
В Спіріту Санто та Мінас Джераес?…