Струни/Том 2/Володимир Масляк/Упала

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Упала.


Любила, кохала, за щире кохання,
Дізнала лиш горя, отрути,
А серце у крові, жалю потопало,
А люде для неї відради не знали,
А він був лютий та лютий.

І ніччю від свого дружини лихого,
Щоб долі шукати втікала;
А люде, хоч знали, чому так зробила,
Чом хату, і мужа і діти лишила,
Сказали злосливо: „Упала“.

Літами, не днями, цілими роками
В чужині тужила до хати,
І сльози по службах усі розкотила,
Аж сил їй не стало, аж слабість зломила,
Тра було у нужді згибати.

У чорную днину на світ народилась,
У темную днину конала
Сама, без родини в далекій чужині,
На крихті соломи в лихій сорочині,
А люде сказали: „Упала“.