Струни/Том 2/Володимир Масляк/Соловейко

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Струни. Том 2 під ред. Богдан Лепкий
Соловейко (Володимир Масляк)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Соловейко.

У городці все сідала
Дрібні зорі рахувати,
Як знайшлися такі зорі,
Що ї стали чарувати.

Були чорні тії зорі
І чорніщі ще від ночи;
Вони знали лік на горе,
Вони звались — карі очі.

Раз віконце відчинила,
Щоб відкрити зіркам долю, —
Аж зблизились тії зорі,
Що взяли їй серця волю.

Прихилились заблизенько
До віконця і до личка;
У а бачив їх місяченько,
їх розмову чула нічка.

Щось між ними шепотіло,
Наче вітер у гайочку.
То цілунки лопотіли,
Мов ті хвилі в ручайочку.

Щось між ними стукотіло:
Сердець стукіт добувався;
Хвильку наче загреміло:
То, що „любить“, він так клявся.

У гущаві співак Божий,
Прищебетував злегенька,
Иогож голос добирався
Просто в душу до серденька.

Аж з світлиці двері скрипли,
Пита мати пів грізненько:
„Доню, хто се там з тобою?“
„То, мамунцю, — соловейко“.

Струни. Антольоґія української поезії. Т. 2. Зображення №6.png