Струни/Том 2/Панас Мирний/Привіт М. Драгоманову на ювилей його 30-літньої праці

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Струни. Том 2 під ред. Богдан Лепкий
Привіт М. Драгоманову на ювилей його 30-літньої праці (Панас Мирний)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Привіт М. Драгоманову на ювилей
його 30-літньої праці.

Була доба, питали ясні мрії,
Займався світ, будив думки людей;
Чинилися славетнії події
Під надихом визвольничих ідей.
Тоді і Ти з’явивсь, мій любий Друже,
І голос Твій далеко залунав;
До чесних праць Ти всіх нас кликав дуже
І таланом своїм нас чарував.
Тоді і ми, юнаки молодії,
В серцях своїх голубили надії.

Пролинув час, ми кріпли, ми зростали,
Із наших мрій неясних, молодих
Засяяли вкраїнські ідеали,
Мов сонце теж між темних хмар густих.
Бажали ми народові свободи,
Бажали ми, щоб очі він розкрив,
І як другі освітнії народи
Для поступу, для правди й щастя жив.
І тут над всі, мій брате незабутній,
Здіймавсь Твій стяг, лунав Твій глас могутній.

Ми щиро йшли, вогнем мети зогріті,
Ми ширили до неї перший шлях.
Та сі шляхи тернинами укриті
І не блищать в позлотистих квітках.
І сталось так: пронісся грім з півночі,
Розбив у пень братерську спілку він;
Страхун утік, лукавець сплющив очі,
Про теж не всі принишкли між руїн;
І Ти в той час свої думки свободи
Поніс плекать у иншії народи.

І там сумним вигнанцем на чужині
Ти не забув святий свій заповіт;
Ти вівтар склав своїй старій святині,
Своїм думкам, красі минулих літ.

Повсюди Ти розніс величне слово,
Своїх братів з тяжкого сну будив
І наче бич з небес святих громово
Карав єси завзятих ворогів.
І голос Твій до нас доносивсь, Друже,
І гоїв дух і серце нам недуже.

А в нас ще гірш, ще більше сутеніло,
На н'вець звівсь гурт перших бояків,
І сонце, що нам раніш хоч мріло,
Туман безченств катовницьких покрив.
Погас на вік думок огонь святий...
Алеж життя в пориві необорім
Зродило лиш прихильців гурт новий.
Ще вище він підняв Твій стяг високий...
Ні, Ти не був ніколи одинокий!

І от тепер Твоя з’яснилась сила,
На честь тобі єднає всіх вона.
З усіх країн, де річ Твоя дзвонила,
Хвала Тобі сердешная луна.
І от в сей день, як гасне в серці лихо
Та голосніш гучить нам волі глас,
І я Тобі своє вітання тихо,
Мій Друже, шлю у сей великий час.
Нехай Твій дух, що долю знав кріваву,
Ще много літ живе нам всім на славу!

Струни. Антольоґія української поезії. Т. 2. Зображення №2.png