До Пархома.
|
Пархоме! в щасті не брикай!
В нудьзі притьмом не ліз до неба,
Людей питай — свій розум май;
Як не мудруй, а вмерти треба.
Чи коротаєш вік в журбі,
Чи то за поставцем горілки;
В шинку нарізують тобі
Цимбали, кобзи і сопілки;
Чи пяний під тином хропеш,
Чи до господи лізеш рачки;
Ори і засівай лани,
Коси широкі перелоги
І грошики за баштани
Лупи, — та все одкинеш ноги.
Покинеш все: стіжки й скирти,
Всеї ласощі: паслін, цибулю...
Загарба инший все, а ти
Ззіси за гірку працю дулю!
Чи соцьким батько твій в селі,
Чи сам на панщині працює,
А смерть зрівняє всіх в землі:
Ні з ким скажена не жартує...
«Чи чіт, чи лишка?» загука;
Ти крикнеш: «чіт!...» «Ба брешеш, сину!»
Озветься паплюга з кутка
Та й зцупить з печі в домовину!
|
