Струни/1/Кохання
| ◀ Три дороги | Струни. Том 1 під ред. Богдан Лепкий Кохання (Петро Кузьменко) |
Яків Щоголів ▶ |
|
Серденько, бабусю, чи правда, що кажуть,
Буцім полюбити треба на віку?
Да не тоді, кажуть, як руки вже звяжуть...
Не знаю, де чула я мову таку —
Тільки знаю, чула сю мову давненько...
«Перехрестись, серце! Нехай Бог боронить,
Щоб ти полюбила кого до вінця!
Та любов до лиха та до сліз доводить,
Та ще й до другого, гіршого кінця...
Щоб його не чути тобі молоденькій!»
Чудні твої речі, бабусю рідненька!
На що й вік дівочий, коли не любить?
А як же полюбить горяче серденько,
Дай раду, бабусю, що тоді робить?
Від щирій любови є зілля на світі?»
«Зілля від усього є на світі — наче
Ти й досі не знаєш! Галю схаменися!
Чи заболить серце, чи думка ледача
У голову зайде, — щиро, помолись;
Сим зіллям на світі всьо можна лічити».
Давно заховалось сонце за горами,
Пливе білолиций по небу тихенько;
У селі і в полі уже давно стихло
Тілько не стихає в саді соловейко.
По вулиці тихо козак чорнобровий,
Накинувши злегка свитину на плечі,
Іде до дівчини в гаю зелененькім
Так гарно і любо соловей щебече!...
Підходить тихенько до милої хати,
Заглянув в віконце — забилось козаче!
На вколішках Галя перед образами
Стоїть як дитина, та гіркими плаче.
Обомлів чорнявий. «Що се Галі сталось?
Чи вже-ж тії сльози — дівочі химери?
Постукав в віконце — Галя заховалась...
А потім тихенько заскрипіли двері.
Побіг... обнялися: тілько слізоньками
Козацького серця огонь Галя тушить;
А козак чорнявий цілує, милує,
Щирим цілуваннєм теплі сльози сушить.
Свище соловейко в гаю зелененькім;
Скоро за горами сонечко проснеться;
А Галя обнявшись з козаком гуляє.
Гуляє, заплаче — і знову сміється.
