Струни/1/Похоронна

Струни. Том 1
під ред. Богдан Лепкий
Похоронна

Похоронна.

Братіку, моє сонечко!
Братіку, мій місяцю ясний!
Чом ти мене не обогріваєш?
Чом ти до мене не промовляєш?
Чогож ти на мене розсердився,
Мій миленький братіку?

Деж твої ніженьки ходили,
Деж твої рученьки робили?
На що глянемо —
Споминать тебе будемо
І плакати мемо!
Миж до твого слідочку
Припадать будемо
І споминать тебе мемо!
Зійдемося до купочки,
А тебе й не має!

Ой кудаж ти, братіку, виїхав
У який край,
Що до тебе ні письма написати.
Ні людьми переказати?
Колиж тебе самого
У гості дожидати?
Якеж наше весілля,
Братіку, невеселеє!
Деж твоя пара?!
Де світелки з дружечками?

Пішли стежки промітати,
А ми будем братіка
Під руки випроважати,
У якую доріженьку?

Чи до чистого поля?
Чи до синього моря?
Чи до червоної калини?
Чи до чорної могили?
На червоній калині
Зозульки будуть кувати,
Соловейки щебетати,
А ми свого братика
В гості будемо ждати!

На порозі стояла,
Зозуленька кувала,
А яж про свого братіка
У неї питала:
«Чи не бачила мого братіка,
Чи не йде він у гостоньки?
Чи мені столи застилати,
Чи його в гостоньки ждати?
Прощай мене, мій братіку,
На останній часинонці:
Промов же, братіку,
Хоч одно слово!
Щоб я тебе памятала.
Ужеж мені, мій братіку,
Не розмовляти,
Ужеж мені, мій братіку,
Поки світ сонця тебе не видати...
Не видати тебе, поки світ сонця,
Тебе, братіку, мій защититель,
Братіку, мій приятель!
З ким я так наговорюся,
Кому я всю правду розкажу,
Як я тобі розказувала?
Яж сирота на світі!
В менеж ні дружиночки!
Кому ж я своє горенько розкажу,
З ким я так наговорюся
Як я з тобою говорила?
Всеж чужина, — роду нема,
Я, як билина, на чужині сама!»
(За Барв., Огл. літ.).