Струни/2/Іван Манжура/Степ

Струни. Том 2
під ред. Богдан Лепкий
Степ (Іван Манжура)

• Для робіт з подібними назвами див. Степ

Берлін: 1922

СТЕП.

Гей ти степ широколаний,
Мій килиме сріблотканий!
Розпростерся ти широко,
Що не скине й орле око
Твоє займище безкрає!

Гей, повідай бо, мій раю,
Де краса твоя розкішна,
Сива тирса срібно-пишна,
Що коневі колись крила
Круті перса, й гомоніла
Мов та хвиля в синім морі
З буйним вітром на просторі?

Та повідай ще, де славні
Наддніпрянські твої плавні,
Те таємне, несходиме
Царство звіра незміриме,
Твій Великий Луг — розділля,
Предковічнеє привілля,
Що у йому усіх нетрів
Не сходили тури й вепри?

А гайки де чарівнії,
Що річки твої бистрії,
Мов віночки закрашали,
Та дівчаток спокушали
Холодком своїм темненьким,
На розмову із миленьким?

А зімовники одинці,
Що ховались од ординців
У балках твоїх пригожих,
Де чумаченьки захожі
З України прилучали,
Одпочив собі держали?

Та де й саме те чумацтво?
А те й славнеє де брацтво,
Що за матір шаблю мало,
Спис за батька почитало,
А рушницю за дружину,
Та своїй не знало впину
Вольній воленці?.. І хану
Та ледачому султану,
У гаремові заспати
Не давало, пане брате!

Степ мовчить, нема одвіту…
Мов козак той недобитий
Він на рани знемагає,
А над їм в горі кружляє
Крюк поганий та крюкоче,
Мов добити криком хоче.

Вже тобі не животіти!
Розтеклися твої діти,
Що пишалися тобою!
Ізмарній же
Жидовою споганений,
Німотою затужений,
Чабанами столочений,
Шахтярами поврочений,
Чавунками передраний,
І дітками занедбаний!