НЕПОГОДА..
Мрачна млава, темна хмара
Небо покриває...
Не знать, чи то день, чи вечір —
Сонце не сіяє;
Не блещуться малі зірки
На небі ясненько,
Не огляда бліде личко
В ставку місяченько...
Мрака всюди розлягаєсь...
Землю оповила
В свої темні, непрозорі,
Широкії крила.
А дрібненький дощик кропить,
Туман налягає...
І тихенько з осикою
Вітер розмовляє,
Питається, чом замовкли
Веселі пташата,
Чом по воду до криниці
Не ідуть дівчата?
І осика дивується,
А віти берези
Хвилюються і з листочків
Кануть ясні слези.
Вітер тії слези сушить,
Березу цілує,
І косами зеленими
Її ся любує…
І зжахнувся дуб старенький,
Гордо подивився
На березу, із котрою
Не рік вже любився…
І знов тихо починає
Дрібний дощ кропити,
Знов мережить густу мраку…
І я мрії мріти
Починаю… сумні мрії,
Як тая природа…
Питаюся чи у серці
Настане погода?…
А чи мене молодого
Приголубить доля,
Чи закряче в непогоду
Ворон серед поля?
|
