Східний світ/1930/1-2/Продукційні сили Абхазії

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

П. МАНЕНКО

ПРОДУКЦІЙНІ СИЛИ АБХАЗІЇ

Абхазія обіймає площу в 8650 квадр. кілометрів, або 865000 гектарів. З цієї кількости припадає на так звану „культурну Абхазію“ 220.000 гектарів.

„Культурна Абхазія“ — це надморська, побережна смуга, годяща для обробітку. Ця смуга в Абхазії тягнеться вздовж усього побережжя Чорного моря. Подекуди вона звужується до одного-двох кілометрів, а як де має вшир десятки кілометрів. Треба зазначити, що культурна Абхазія не вся рівна. Подекуди вона поморщена горбами і то досить крутими, так що обробляти плугом неможливо. По таких місцях обробляють ґрунти киркою. Ґрунти в таких місцях під час дощів розм'якають і розпливаються. Особливо це помічається на косогорах. Навіть бруковані шляхи по таких місцях, без постійного догляду й ремонту, псуються й стають непроїжджі.

Решта Абхазії цілком гірська країна. На межі з Північним Кавказом проходить головний Кавказький кряж. В цьому місці він майже ввесь укритий вічним снігами. Від головного кряжа в Абхазію йдуть численні гірські кряжі. В цих кряжах теж багато вершин із вічними снігами. Кряжі ці мають крутезні схили іноді на 80°, а то так і більш. До того ж ці кряжі підходять близько один до одного, переплутуються часто між собою, а тому гірська частина Абхазії не тільки непроїжджа, а, майже, й непрохідна. Тому шляхове питання для Абхазії найболючіше питання. Воно стоїть на перешкоді розвиткові продукційних сил цієї країни. А через те перш ніж перейти до продукційних сил Абхазії, треба переглянути, в якому стані шляхова справа цього краю.

Досить сказати, що в Абхазії до цього часу нема ні одного метра залізниць. Перед світовою війною розпочали були будувати Черноморську побережну залізницю Туапсе—Квалоні. До революції встигли закінчити тільки ділянку Туапсе—Сочі. Решта залізниці не була закінчена до часу громадянської війни. Були закінчені тільки земляні роботи та пробиті й обладновані тонелі. Зоставалось тільки понастилати мости та покласти шпали й рейки. Матеріял для цього вже був цілком готовий на місці. Та грузинський меншовицький уряд підчас свого панування в Абхазії запродав усе це майно французам. Цілі каравани суден на Абхазькому березі грузили шпали, рейки, мостові ферми та інші матеріяли, заготовлені для залізниці, й вивозили до Франції. Нині порушено питання перед Всесоюзним урядом про внесення в бюджет п'ятирічного пляну суми, потрібної щоб закінчити Чорноморську побережну залізницю.

До деякої міри функції залізниці виконує морський шлях. Та на Абхазькому березі нема ні одного обладнованого порта. А тимчасом Сухумська та Гудаутська затоки досить зручні для стоянки суден. Особливо це треба сказати про Сухумську затоку. Морська хвиля в ній ніколи не буває висока, тому в цю бухту заходять судна підчас найбільших штормів, хоч тут немає ніяких портових споруд. Питання про будову порта в Абхазії набуває актуального значіння в зв'язку з розробкою Ткварчельських покладів кам'яного вугілля.

Покищо за головну артерію не тільки для внутрішніх зносин в Абхазії, а й для сполучення з сусідніми країнами править Чорноморська побережна соша Новоросійськ—Батум. Збудовано цю сошу за голодних 1891–2 р. р. Робочою силою при будуванні цього тракту були селяни з голодних країв. Тому цей шлях зветься ще „голодна соша“. У межах Абхазії цей тракт проходить на протязі 213 кілометрів.

Майже з початку світової війни ця соша не ремонтувалась, а підчас громадянської війни була й без потрібного догляду. Через те на деяких ділянках цей тракт став трудно проїжджим. Останній час звернено увагу на ремонт цього важливого тракту. Кошторис чернового пляну ремонту цього тракту передбачав витратити на цю справу 2.500.000 карб. на протязі трьох років. А кошторис повного ремонту цього тракту в межах Абхазії в п'ятилітній термін виносив 6.000.000 карб.

Всесоюзний уряд дав на цю справу за сезон 1927–8 року 337.000 карб., а за сезон 1928–9 року 350.000 карб.[1]

Під'їздних шляхів до цього тракту зовсім небагато. Всього 35 кілометрів.

Другий ґрунтовий шлях, що веде за межі Абхазії — це тракт Кисловодськ—Сухум, що йде через Клухорський перевал головного Кавказького кряжу. Раніш він звався Військово-Сухумською дорогою. У межах Абхазії колесний шлях по цьому трактує тільки до Цебельди. Далі через перевал іде вже тільки в'ючна стежка. Та й цей тракт за часи світової та громадянської війни став майже непрохідний, щоб не сказати більше. Нині узялися до поверхового ремонту цього тракту. Витрати на цю справу кошторисом передбачаються в 173616 карб.

Решта шляхів Абхазії — це шляхи місцевого значіння. Вони розподіляються на три категорії. До першої категорії належать шляхи, придатні до автомобільного руху. Таких шляхів нараховується на всю Абхазію 406 кілометрів. До другої категорії належать колесні шляхи. Тільки тубільці на своїх двохколесних гарбах можуть по них їздити. Та й то не кожну пору року. Взимку, підчас сльоти та підчас снігових заметів у горах, ці шляхи непроїжджі. Нараховується їх в Абхазії 724 кілометри. До третьої категорії належать звичайні гірські стежки, придатні перевозити в'юки. Таких стежок нараховується 200 кілометрів.

Треба зазначити, що взагалі перевозки в'юками в Абхазії поширені. Так, наприклад, навіть в столиці краю — Сухумі — на базарі ви мало побачите возів. Кожного ранку до Сухуму на базар тягнуться юрми селян. Здебільшого вони везуть до міста тютюн та інші продукти сільського господарства. Та возів по дорозі з гір майже не видно. Здебільшого гірські конячки та осли стомлено дибають під тягарем в'юків. За ними йдуть погоничі, чоловіки й жінки, та іноді помахують батіжками кожне на свою худобу.

Назад вони, особливо жінки, їдуть уже верхи. Конячки та осли під верхівцями йдуть тихо. Сили їхні зберігаються для сходу на гору, бо сходи на тутешні хутори бувають до 60°, а то й більше. Треба бачити це все, щоб зрозуміти всю вагу шляхового питання в Абхазії.

Нині взялися до прокладки шляхів місцевого значіння. За проєктом Абхазької Уч. соші робочу силу повинно постачати само населення. Воно ж має покривати й всі витрати на потрібні матеріяли. Абхазький уряд має обслуговувати населення в цих роботах тільки технічною силою.

Як уже сказано, більша частина Абхазії під горами. Всієї ж гірської площі числиться приблизно 645.000 гектарів. З цієї кількости чимало під вічними снігами. Нижче лінії вічного снігу йде смуга низькотравних альпійських пастівників, що обіймають площу понад 80.000 гектарів. Ще нижче смуга високотравних альпійських пастівників. Площа під цими пастівниками доходить до 30.000 гектарів. Скотарство в Абхазії взагалі стоїть невисоко, а без цієї альпійської смуги було б ще в несприятливіших умовах.

Нижче альпійської смуги йдуть ліси. Всіх лісів за даними Абхазького Наркомзему числиться 436.000 гектарів.

Зараз же нижче альпійської смуги йдуть шпилькові ліси. Числиться їх 130.940 гектарів. Нижче йдуть листяні ліси, що їх числиться понад 305.000 гектарів.

Між листяними породами переважає бук. Його нараховується 60%. Дорогого дерева тиса та горіха нараховується 1,5%.

Всі ці ліси, коли б були шляхи для вивозу, давали б щороку приблизно 740.000 куб. метрів деревинної маси. Нині вони дають всього на всього ¹/₄₀ частини зазначеного.

За межі Абхазії лісу не вивозять, а використовується його тільки для місцевих потреб, як для будівництва та дров, так і для місцевих кустарних виробів. Місцеві кустарі виготовляють клепку, весла, різний дерев'яний посуд. Все це реалізується на місцевому ринкові.

Цілком окремо стоїть місцева лісова порода самшита або Кавказька пальма. Самшитові ліси є ще в Персії та в Еспанії. Та Абхазький самшит вважається за найкращий і тому він поза всякою конкуренцією. Площа лісів, де росте самшит, обіймає всього 6000 гектарів. Чистих самшитових зарослів 3200 гектарів. Ці чисті самшитові ліси розкидані по Абхазії в 4-х дачах, далеченько одна від одної. Проїжджих шляхів ні до одної самшитової дачі немає. Дерево вивозиться на в'юках. Нині експлуатується тільки одна Бзибська самшитова дача, що дає щорічно 700 тонн самшитової маси. Решту три дачі зараз не ескплуатують. Вирубка самшита в них припинена тимчасово, доки не буде переведено ревізію лісоустрою. Особлива комісія має визначити щорічний відпуск самшита з цих дач.

Самшитове дерево йде на виробку приладдя в текстильній промисловості. Ціна самшита на корені 75 карб. тонна. Приставка ж до моря підвищує ціну самшита більш як на 100%. В Сухумі ціни на самшит доходять до 18 коп. за кілограм. До світової війни самшит вивозили здебільшого до Марселю та Ліверпуля.

Багатства культурної Абхазії великі й різноманітні. Тут треба насамперед зазначити, що не вся площа культурної Абхазії придатна до обробітку. До ста тисяч гектарів одходить на кручі, скелі, болота тощо. В долинах річок широка смуга одходить на річний ґравет. Болот в Самурзакані {південно-східня Абхазія) числиться до 30.000 гектарів. Придатних цілком для обробітку земель числиться нині понад 120.000 гектарів. Розуміється, ця площа згодом буде збільшена, головним чином, коштом осушених болот, що нині є огнища малярії. Меліоративні роботи в Самурзакані вже розпочались.

Абхазія зовсім не хлібна країна. Всього засівається в Абхазії до 1000 гектарів пшениці та до 35.000 гектарів кукурудзи. Для сільського населення цього хліба майже стає. Та лишаються ще місця, що без привозного хліба не можуть існувати. Після осушки болот площа під посіви кукурудзи збільшиться, бо на думку аґрономів-спеціялістів земля з-під Самурзаканських болот найпридатніша під кукурудзу. Збільшувати ж посів хлібів на інших ґрунтах в Абхазії немає рації, бо це зашкодить іншим прибутковим культурам.

Для скотарства в культурній Абхазії теж немає ґрунту. Покинуті без обробітку землі не годяться під випас товару. Вони заростають здебільшого папороттю та іншими непридатними для скотини рослинами. Тільки подекуди по крутих косогорах та по чагарях пнеться низенька травиця. Сіяні трави теж не всі вдаються. Так, наприклад, поширена на Кубані люцерна тут не дає добрих урожаїв. Добрі наслідки дають посіви конюшини. Німці поблизу Сухума на цій траві й тримають свій молочний скот. Та як взяти на увагу обмеженість культурної земельної площі в цій країні, то ясно, що за скотарством в Абхазії майбутнього нема.

Покищо найбільше значіння для Абхазії має культура тютюну. Сухумський тютюн має свою твердо встановлену марку й тому на ринках стоїть поза конкуренцією. Культуру тютюну в Абхазії занесли греки та вірмени в 80-х роках минулого століття. Дедалі плянтації тютюну поширювались і перед світовою війною та перед революцією площа тютюнових плянтацій обіймала понад 9000 гектарів. Підчас громадянської війни культура ця занепала. Та з приходом Радянської влади культура тютюну незабаром перевищила довоєнний рівень. Так, уже в 1926 році площа тютюнових плянтацій перевищила 11.000 гектарів. В поточному році плянтації тютюну досягають до 13.000 гектарів. Отже, на думку знавців місцевого сільського господарства, тютюнові плянтації, без шкоди для наших культур, можуть бути доведені до 15.000 гектарів.

Врожаї тютюну з гектара 45–50 пудів. Ціна тютюнові 1-го сорту 54 карб. пуд, а 4-го 8 карб. Пересічну ж ціну всього врожаю Абтабсоюз рахує 25 карб. 50 коп. за пуд. Нині це дає Абхазії понад 13.000.000 карб. Після мінерального угноєння на місцевій досвідній станції врожаї тютюну з 1 гектара дали 80–90 пудів. Правда, майже ввесь лишок урожаю пішов на 3-й сорт. Добір 1-го сорту не збільшився. Отже й це збільшить прибутки від тютюнництва. Нині Сухумська досвідна станція працює над підвищенням високосортности Абхазьких тютюнів. Наслідки покищо досить втішні. Як виявляється, замісць нинішніх 5% 1-го сорту можна мати 12%, а то так і всі 15% з урожаю. Це теж, розуміється, значно збільшить прибутки від тютюнництва. Як бачимо, за культурою тютюну в Абхазії велике майбутнє.

Друга значна галузь в місцевій сільсько-господарській промисловості — це виноград. Під виноградом в Абхазії нині числиться до 4.000 гектарів. Виноград здавна росте в Абхазії в дикому стані. За давніх-давен поширено в Абхазії й виріб вина. Та культура винограду мало тут підвищилась. Виноград і тепер росте майже в дикому стані. Найбільш поширений тут американський сорт Ізабелла. Це надзвичайно сильна лоза, що оповиває дерево, іноді перекидається вгорі на друге дерево, а як коли, то й на трете.

Посадивши виноградного чубука, господар обгороджує його перший рік, щоб молодого паростка не з'їла скотина. На цьому й закінчується догляд винограду. Коли виноград піднявся височенько на дерево, то в садок пускають пастись буйволів, кіз та іншу худобу. Розуміється, коли виноград високо в'ється по деревах, то його не легко й збирати. Цю роботу роблять здебільшого хлопчаки за шосту чи сьому корзину.

Урожаї винограду в Абхазії невисокі. Всього понад 200 пудів з десятини, хоч звичайно, бувають і більші. Всього вина в Абхазії виготовляється понад мільйон відер. Деякі роки ця цифра збільшується в півтора раза. Абхазькі вина можна зачислити до легких вин з невеличкою долею алькоголю.

З усієї кількости вина, що виготовлюється в Абхазії, більшу половину споживає само населення. До 100.000 відер перегонить на спирт само населення[2] та державний завод в Гудаутах. Приблизно 50–60 тисяч відер вивозиться в Крим на купаж з кримськими винами. Решту вина вивозиться сухопуттю в сусідні країни. Ця остання кількість вина не враховується. Можна гадати, що вона невелика.

Нині в Гудаутському повіті, де найбільш поширене виноградництво та виноробство, 90% виноградних лоз заражено філоксерою. Треба зазначити, що сорт Ізабелла, хоч і американський, та філоксеростійкість його невелика. За дванадцятибальної системи вона оцінюється в шість балів. Тому рахується, що в Абхазії щороку має гинути 200 гектарів винограду, побитого філоксерою. Та все таки за п'ятирічним пляном Наркомзема площа під виноградом має бути доведена до 7.000 гектарів. Це найбільш тому, що поки населення не перейшло цілком на рентабельніші субтропічні культури, виноград дає тут все таки непогані прибутки, а до того ж ще й росте без догляду і не забирає робочих рук.

Отже все таки в побережній субтропічній смузі не можуть культивуватися високі сорти винограду. Причина тому надмірна вогкість тутешніх глиняних ґрунтів. А через те ні ягода виноградна, ні вино ніколи не матимуть високої ціни. На думку місцевих спеціялістів у цій справі з проведенням Чорноморської побережної залізниці, в побережній смузі будуть ширитися субтропічні прибутковіші культури. Виноград тоді мусить перед ними поступитися. Культура винограду тоді мусить перейти вище в гори на вапнякові гірські схили, що їх є тут досить. На цих гірських схилах вапнякові ґрунти сухіші, повітря теж не таке вогке і хоч там і буває далеко холодніша зима, та проте сонця й тепла вистачає для дозрівання винограду. В цих нових умовах виноградарям доведеться культивувати виноград по-новому. Тоді виноградництво перейде на нові рейки й даватиме кращі прибутки, умови бо в горах для культури високих сортів винограду кращі. Таким шляхом має піти в Абхазії підвищення культури винограду.

Слідом за виноградом в Абхазії йде садівництво. В субтропічній смузі через надмірну вогкість та через велику спеку груші та яблука, звикліші до холодного клімату, визрівають раніш на кілька тижнів, зате виходять водяні, кисліші, з меншою кількістю рослинного цукру. Навіть інжир, ця субтропічна рослина, дає фрукти, непридатні для сушки, а годящі тільки для консервів. Добре вдаються тільки деякі зимові сорти місцевих яблук, що непогано зберігаються до весни. Субтропічна смуга Абхазії придатна для ранньої ніби теплічної вигонки наших фруктів. Безперечно, що постачання ринкові ранніх свіжих фруктів може давати добрі прибутки абхазькому садівництву. Щождо сухого консервування то на це в Абхазії придатна тільки слива, її саме високі сорти. Ця слива дає дуже цінний продукт. Розвиток цієї галузі садівництва в субтропічній смузі Абхазії цілком забезпечено.

Щождо інших фруктових дерев, то високі сорти їх в Абхазії з великим успіхом можуть культивуватися. Тільки культура ця так, як і виноградна, мусить бути перенесена вище, в гори, в сприятливіші умови. Це буде рентабельне використання вищої й кліматично суворішої смуги. Щождо інжира, то його і нині використовує місцева консервна фабрика на консерви, тільки не на сухі.

За найпридатнішу садову культуру для субтропічної Абхазії можна вважати мандарин. На гектарі вміщається 500 мандаринових дерев. Кожне дерево пересічно дає 300 фруктів. А всього з гектара 150.000 фруктів. Коли рахувати кожен фрукт по 2 коп., то й то вийде сума гуртового прибутку з гектара 3.000 карб. Дерево це хоч і потребує доброго догляду, зате ж і прибутки дає добрі. Морози мандаринові шкодять тоді, коли бувають нижче 8°. А така низька температура в цій смузі дуже рідко буває. Нині на всю Абхазію під мандариновою культурою всього на всього 24 гектари. А всієї придатної для цього землі понад 20.000 гектарів. Як бачимо, ця культура має для Абхазії величезне економічне значіння в майбутньому. За п'ятилітнім пляном Наркомзема Абхазії площа під культурою мандарина має бути збільшена до 3000 гектарів.

Щождо звичайної цитрини, то дерево це не витримує температури нижче 4°. А тому культура цитринового дерева далеко важча, але і рентабельність більша. Всього годящої під цитрину землі в Абхазії нараховується до 200 гектарів. Це по самих захищених місцях. Та й то доводиться влаштовувати захист від морозів на всяк випадок. Це для Абхазії, так би мовити, напівтеплична культура. І чи матиме вона економічне значіння для цієї країни, ще невідомо.

До фруктових дерев в Абхазії залічується ще мушмалу і хурму. Мушмала росте в дикому стані в горах навіть Північного Кавказу. Та в Абхазії культивується японський сорт субтропічної мушмали, що буває з добре яблуко завбільшки, і надзвичайно смачна. Покищо на півночі цей фрукт мало відомий. Та й в Абхазії не багато й дерева цієї мушмали, так що нині особливого значіння економічного вона не має. Та згодом, можна гадати, що Абхазія буде постачати цю мушмалу на ввесь Союз.

Друге вічнозелене дерево — це хурма. Хурма давно відома в Закавказзі. Та недавно стали ширитись японські сорти, значно кращі. Є найрізноманітніші сорти хурми, що дають такі продукти: дубільний екстракт, цукор та драглі рослинні або желатин. Абхазія найпридатніша для тих сортів хурми, що дають драглі. Рослинні драглі вживається в кондитерській промисловості для виробу мармеладів. До цього часу на виріб мармеладів вживалися яблучні драглі. Та яблука дають багато менше цього продукту, аніж хурма. До того ж драглі з хурми не мають ніякого запаху, а тому при ароматизіції мармеладу зручніші; йому можна надати якого завгодно аромату. Абхазька консервна фабрика вже робила спроби з виробкою цих драглів. Результати цих спроб якнайкращі. Отже можна ждати розвитку цієї культури в Абхазії.

Можна також сподіватись в Абхазії поширення культури маслини. Маслина в тутешній субтропічній смузі росте дуже добре. За даними Сухумської досвідної станції, на гектарі вміщається 260–270 дерев. Кожне дерево пересічно дає два пуди маслин на рік. З фруктів маслини здобувають оливу. Та більше маслини споживаються в нас в консервованому стані. Абхазія може бути поставщиком маслин на ввесь Союз. Тому можна гадати, що за цією культурою велике майбутнє.

Окрім того Абхазький лавр дає лавровий лист, що його вживається в нас як приправу в кулінарній справі. Правда, лавровий лист може постачати не тільки Абхазія. Можливо, що культура лаврового дерева не витримає конкуренції з іншими, рентабельнішими субтропічними культурами.

Такі найголовніші садові культури, що на їх розвиток можна сподіватися в Абхазії в найближчому часі.

Близько до садових культур стоїть культура горіхів.. Поки ще найбільше значіння має для Абхазії культура фундуків. Це субтропічна ліщина, на зверхній вигляд цілком подібна до нашої. Горіхи теж схожі на наші ліщинові. На Україні по селах відомі під назвою турецьких горіхів. З фундуків здобувається смачну горіхову олію. Як відомо, споживають їх більше, як ласощі. Культура фундуків нескладна, робочих рук багато не вимагає, бо особливого догляду за ними не треба. Десятина фундуків пересічно дає від 100 до 150 пуд. горіхів. Ціна на них на місці від 7 до 15 карб. за пуд. Нині в Абхазії вивозиться фундуків приблизно на 500.000 карб. пересічно щороку. Площа під фундуками може бути збільшена в кілька разів, бо під них можна зайняти в субтропічній смузі всі круті косогори, непридатні для інших культур.

Волоський горіх теж культивується в Абхазії. Нині продукція його не дуже велика. Та площа під цим горіхом теж може бути значно збільшена без шкоди для інших культур. Тоді експорт цього горіха може дати Абхазії помітну суму.

Культура арахіса або земляного чи фісташкового горіха, ще тільки розпочинається в Абхазії. Місцева аґрономія зачисляє арахіс до польових культур. З арахісом зроблено тільки перші спроби, що далі досить добрі наслідки. А коли взяти на увагу, що фісташковий горіх визріває навіть на Кубані й культура його й там поширюється, то в придатності цієї культури для Абхазії не доводиться сумніватися. До того ж і осінь в Абхазії здебільшого суха та тепла й придатна, щоб сушити викопаний арахіс.

За цими культурами в Абхазії можна поставити городництво. Городництво, в Абхазії має цілком субтропічний характер. Такі, наприклад, городні рослини, як капуста, редиска, горошок, в субтропічній смузі Абхазії ростуть цілу зиму. Навіть сувора зима 1928–29 року їм не пошкодила.

З цих культур особливе економічне значіння може мати цвітна капуста. Свіжу цвітну капусту Абхазія може цілу зиму постачати більш північним країнам нашого Союзу. Редиску теж можна експортувати цілу зиму. Покищо на перешкоді цьому стоїть відсутність залізничого сполучення з рештою Союзу. Та же сама причина шкодить рентабельності й деяких садових культур.

Крім того, Абхазія має всі дані для розвитку городнього насінництва. Так, наприклад, спроби показали, що насіння капусти виходить краще, ніж в Голяндії.

Технічні культури в Абхазії нині не дуже поширені, хоч на розвиток їх можна сподіватися. В лісах Абхазії багато дуба й каштану, що дають прекрасні гарбники. Окрім цих рослин в Абхазії є ще мімоза, завезена сюда як декоративне дерево. За короткий досить час мімоза акліматизувалася в Абхазії, перейшла в дикий стан і вже почала витісняти інші лісові рослини по тутешніх косогорах. Кора мімози багата на гарбники високої вартости. Використовувати для цього мімозу можна на шостому році її віку. Багато дубила також в корі евкаліпту, що добре акліматизувався в Абхазії. Коріння місцевих щавлів, як показали досліди, дає чинбарський екстракт для виробки м'якої кожі, як от замша тощо. Нині намічається в Сухумі будувати завод для виробу чинбового екстракту.

З прядільних рослин здавна в Абхазії культивується бавовняник. Культура ця занесена із сусідньої Мінгрелії. Сіяли бавовняник місцеві селяни в невеличкій кількості для своїх потреб. Так, наприклад, в 1926 році нараховувалось всього 28 десятин.

Розпочата була кампанія за культуру бавовняника в Абхазії. Селянам під цю культуру видані були позики. Як результат цього всього було те, що в 1927 рокі площа під бавовняником підскочила до 800 десятин. Та кампанія ця піднята була наспіх. Місцевого насіння не було. Доводилось користуватись і туркестанським, і єгипетським насінням. Кампанія ця дала неґативні наслідки. Як виявилось, ці сорти, а особливо єгипетські, занадто пізні для Абхазії, і бавовняник здебільша недоспів. Неґативні наслідки неґативно відбилися і на поширенні цієї культури — в 1928 році бавовняником засіяно було всього 137 десятин.

Нині ця справа стала на той шлях, з якого треба було й починати. Цим зацікавились місцеві досвідні станції. Починається добір сортів, придатних для Абхазії. Можна гадати, що бавовняник займе незабаром значне місце між іншими культурами Абхазії.

Принаймні, такої думки додержуються деякі місцеві дослідники, що провадять досліди з бавовняником на місцевих досвідних станціях.

Спроби з кенафом не дали добрих наслідків. Властиво кенаф в Абхазії росте дуже добре й волокно дає теж гарне, тільки культура ця не може конкурувати з іншими тутешніми більш прибутковими культурами. Ця справа добре розвивається на Північному Кавказі, в Адигеї. Тільки найкращі сорти кенафу, що дають добре волокно в Адигеї, не дають зрілого насіння, придатного для посіву. Тому в Абхазії можна сіяти кенаф на насіння. Перепродукції не може бути, бо насіння кенафа йде на олію. Кенафова олія йде на технічні потреби. „Лакокраска“ вважає її за одну з найкращих.

З прядільних рослин, що можуть культивуватися в Абхазії, ще є юкка, новозеландський льон, та особливий сорт китайської кропиви. Та покищо ця справа в стадії дослідів. На думку авторитетів, найбільше майбутнє за новозеландським льоном, що має нині таке велике економічне значіння для Австралії. З волокна новозеляндського льону англійці виробляють надзвичайно міцні морські канати та таке ж міцне полотно. Новозеландський льон любить вохкі ґрунти. Самурзаканські болота в Абхазії — якнайпридатніші для цієї культури.

Друга волокниста рослина юкка з породи агав любить кам'янисті безплодні ґрунти, непридатні для інших культур. Таких ґрунтів в Абхазії досить. Росте юкка в Абхазії добре й дає дуже міцне волокно, придатне на мішки та на канати.

Щождо китайської кропиви, то вона добре акліматизувалась в Абхазії і в субтропічній смузі дає два врожаї. Отже обробіток на волокна надзвичайно трудний і потребує багато робочих рук. Машинного ж способу для обробітку на волокно цієї рослини поки не винайдено.

До технічних культур в Абхазії належить ще люфа, що дає мочалки. Ці мочалки вживаються для миття та на виріб легких літніх кашкетів. Окрім того мочала з люфи вживається в електротехніці на ізолятори. Люфа дуже добре росте й визріває в субтропічній смузі Абхазії. Культура ця вимагає багато робочих рук і взагалі великих видатків на свій обробіток, але й прибутки дає великі і вважається за одну з найрентабельніших культур. Ця культура припала до смаку абхазькому селянству за свою рентабельність. Ринок же на люфу досить обмежений, так що можлива навіть перепродукція. Останній час зроблено спроби виробляти лінолеум. Наслідки добрі. Лінолеум, кажуть, виходить гарний. Коли це надалі ствердиться, то ринок для люфи буде необмежений, і культура ця матиме велике економічне значіння для Абхазії.

Окрім цього всього в Абхазії ще добре росте корковий дуб і досягає великих розмірів. Та чи зможе він конкурувати з тутешніми рентабельними культурами — ще невідомо.

З лікарських рослин для Абхазії найбільше значіння може мати камфорний лавр. Це дерево дуже добре росте в субтропічній смузі. З цього лавру здобувається камфора, що вживається в медицині. Рослинна камфора здобувається з камфорного лавра на о. Формозі та в Америці. Американці вважають за рентабельну річ, коли лавр дає 0,7% камфори. Деякі екземпляри цього лавра в Абхазії дають 1,6% камфори. На здобування камфори лавр годиться вже через шість років після посадки. А за підрахунком Абхазької філії Всесоюзного Інституту прикладної ботаніки, щоб задовольнити медичною камфорою ввесь Союз, треба всього щось біля 140 гектарів цієї рослини. Покищо Наркомзем запроєктував посадку камфорного лавра на площі в 5 гектарів.

Субтропічна смуга в Абхазії також придатна для культури рослин, що дають ароматичні олії, що вживаються в парфюмерній промисловості. Так, наприклад, відома Казаплицька троянда в Абхазії росте майже без всякого догляду. Відхід ароматичної олії ця троянда дає не менший, як і на Балканах.

В Абхазії звернено особливу увагу на культуру герані, що дає більше ароматичної олії. До того ж ця олія своїм ароматом не згірша від олії Казаплицької троянди. „ТЕЖЕ“ на протязі трьох років проробило велику роботу із спробами культури герані в Абхазії, витративши на це чимало грошей. Наслідки цих спроб досить втішні. Вияснено відхід олії, її якість і засоби культури цієї рослини. За проєктом „ТЕЖЕ“ в Абхазії має насаджуватись геранню щороку 3000 гектарів. В разі потреби ця площа може бути збільшена.

З рослин, що дають ароматичні олії, на думку авторитетів, можуть дати майбутнє в Абхазії ще цитринне сорго та цитринна вербена. Та покищо ці рослини не вийшли за ворота досвідних станцій.

Окрім усіх цих культур в Абхазії може з успіхом іти квітярство. Абхазія може постачати живі квітки для більш північних країн нашого Союзу на протязі всього зимового та раннього весняного сезонів. Це, безумовно, рентабельний промисел. Та розвиткові цього промислу стоїть на перешкоді відсутність залізничого сполучення з іншими країнами Союзу. Морське ж сполучення забирає більше часу, не таке реґулярне, а до того підчас зимових та весняних штормів морські судна минають Абхазію.

Такі найголовніші сільсько-господарські культури, що на розвиток їх можна сподіватися в Абхазії. Розвиток усіх цих культур у великій залежності від культурного піднесення сільських мас в Абхазії. Так, наприклад, селянство Абхазії покищо зовсім не знає угноєння своїх нив. А тимчасом ґрунти цієї країни не такі багаті, щоб обходитися без угноєння. І, навіть такі рослини, як люфа, що скрізь, навіть на добрих ґрунтах віддячує добре за гній, в Абхазії культивується як і всяка інша рослина без гною.

Окрім того, селянство Абхазії не знає сівозміни. Наприклад, кукурудзу майже завжди сіють на одному місці по багато років, сіють руками й просапують всього один раз. При такому обробіткові кукурудза родить на десятині пересічно 70–100 пудів. Тимчасом на місцевій досвідній станції кукурудза на неугноєній землі, тільки в сівозміні при рядовому посіві та просапана тричі в літо, дала врожай 296 пудів з десятини. Здається, ці дані красномовні.

Місцеві досвідні станції роблять спроби з кормовими культурами. Деякі з цих культур дають добрі наслідки. Так, наприклад, єгипетські сорти конюшини дуже добре акліматизуються в Абхазії й дають багато кормової маси, що її жадібно поїдає скотина. Деякі сорти мексиканської кукурудзи в субтропічній Абхазії досягають кількох метрів і дають нечувану кількість зеленої кормової маси. Треба тільки зуміти її заготовити. Це до деякої міри розв'язує проблему скотарства в цій країні. Розуміється, субтропічна Абхазія не може бути скотарською країною. Важко тут скотарству конкурувати із іншими рентабельнішими культурами. Та для сівозміни придатні можуть бути й кормові рослини. А це підвищить скотарський промисел. До деякої міри це розв'язуватиме і проблему з угноєнням.

Щождо сівозміни, то місцеві досвідні станції звертають увагу на зимові культури бобових, що можуть за зиму збагачувати ґрунти на азот. Спроби в цьому напрямкові провадяться. Виявлено також, що деякі перські сорти кукурудзи мають такий короткий веґетаційний період, що коли їх посіяти рано, то після врожаю можна садити тютюн і він встигає добре визрівати.

Словом робота Абхазьких досвідних станцій величезна й цікава; вона може мати колосальні наслідки для Абхазії. Покищо це, правда, здебільшого в стадії спроб. Та коли спроби підтвердять все це, то щоб зреалізувати наслідки роботи досвідних станцій, потрібне підвищення культурного рівня абхазького селянства.

Рибні багатства, що на Північно-Кавказькому березі Чорного моря, властиві й Абхазькому берегові. Та рибний промисел ніколи не мав для Абхазії значного економічного значіння. Причина тому та, що немає рибалок з місцевого населення. В довоєнні часи біля берегів Абхазії рибальством промишляли турки, що наїжджали сюди з Анатолії на рибний сезон. Обладнованих рибних промислів вони не мали. Збували рибу здебільшого в свіжому стані на місцевих ринках.

Підчас війни світової, а потім громадянської, і цей рибний промисел цілком занепав біля берегів Абхазії. В 1924 році Абхазький уряд звернув увагу на морські промисли. В 1925 році було засновано акційне підприємство „Абдельфин“.

Нинішнього року вже працює завод по витоплюванню дельфінячого жиру, влаштований за останнім словом техніки. Дельфінів біля берегів Абхазії багато. Ловлять їх великими сітями, оточуючи табуни дельфінів на кількох фелюгах. За довоєнних часів цей промисел був цілком в руках турків, що витоплювали щороку 30–40 тисяч пудів дельфінячого жиру. Жир витоплювали самим найпримітивнішим способом, він пригоряв, розкладався підчас витоплювання й тому мав невисокі властивості і йшов тільки на мазання машин та шкір. Продавали його пересічно по 3 крб. за пуд.

Як виявили лябораторні спроби, коли витоплювали жир з дельфіна при температурі не вище 50°, виходить великий відсоток жиру першого сорту, що придатний для вжитку і в медицині, як риб'ячий жир. Далі температура підвищується і виходять другий та третій сорти жиру. Окрім того, з костей дельфіна здобувається костяне сало. А шкіра дельфіна незвичайно міцна й може відограти ролю в шкіряній промисловості. Авторитети в цій справі гадають, що в Абхазії можна щорічно витоплювати до 100.000 пудів одного дельфінячого жиру. Отже за цим промислом в Абхазії безперечно є майбутнє.

Крім того, на берегах Абхазії ловлять ще й устриці. Устричні промисли за довоєнних часів були біля м. Гудаут. Давали вони до 5.000.000 устриць. Та розвиткові цієї промисловости теж перешкоджала відсутність залізниці. Бували роки, що більша половина виловлених устриць гинула, через неможливість вчасно їх експортувати. Устричні парки можуть бути в Абхазії не тільки біля Гудаут, а й біля Сухума і в інших місцях. Загалом Абхазія може постачати десятки мільйонів устриць. Та на розвиток цієї промисловости можна сподіватися тільки після того, як пройде Чорноморська побережна залізниця.

Особливо зле відбивається відсутність шляхів в Абхазії на розвиткові підземних багатств. Найвизначніші з цих багатств — це ткварчельські поклади кам'яного вугілля. Ці поклади залягають в ткварчельській лісовій дачі, приблизно за 40 кілометрів від м. Очемчіри. Це малопрохідна гірська місцевість, здебільшого вкрита лісом.

Про поклади кам'яного цугілля в цих горах здавна було відомо тутешнім абхазам, пастухам та мисливцям. Офіційна їх історія починається з 1881 року, коли один з урядовців написав до кутаїського губернатора про поклади вугілля в Ткварчелах. На це, здається, не звернули належної уваги. Принаймні, досліди ткварчельських покладів починаються з 1895 року, коли цією справою зацікавились комерційні кола м. Кутаїса. З того часу на протязі кількох років провадились досліди в ткварчельській дачі. Ці досліди виявили багатства цих покладів. Так, наприклад, є шари вугілля в деяких місцях завтовшки понад 10 метрів. А за підрахунком деяких спеціялістів, всі обслідувані поклади виносять понад 13 мільярдів пудів.

Лябораторні аналізи дали гарні результати. Так, наприклад, англійський професор Галовей прирівнює ткварчельське вугілля до кращих сортів кардифського. Спроби на військових морських суднах дали якнайкращі результати. Задовільні ж результати дали спроби й на Керченському металюрґійному заводі.

Ці досліди й спроби з перервами провадились аж до самої світової війни. Та не вважаючи на добрі наслідки розробка ткварчельських покладів не розпочиналася. Причина цьому та, що ці поклади в малопрохідній місцевості. Навіть до цього часу вугілля з ткварчельської дачі можна вивозити тільки в'юками по небезпечних гірських стежках. Щоб розробляти ці поклади, насамперед треба прокласти залізницю. Через те ця справа й не посувалася. Ждали насамперед закінчення Чорноморської побережної залізниці. Та й Чорноморська залізниця йшла осторонь від Ткварчел. Треба було проводити під'їзний шлях до покладів. Складено було кілька проектів залізниці до ткварчельських покладів. Та практично до роботи не ставали аж до самої світової війни.

Ринком для ткварчельського вугілля, розуміється, в першу чергу має бути Закавказзя. Але промислових центрів у цьому краї не дуже багато, до того ж здебільшого вони на нафтовому опаленні. Як відомо, на нафтовому опаленні і Закавказька залізниця. Все ж таки частина промислових підприємств, а в тому числі й Чіатурські рудники, мали перейти на ткварчельське вугілля. Все ж таки покищо ринок Закавказький невеликий і не може спожити всієї продукції Ткварчельських шахт. Тому треба було подумати про інші ринки. Таким ринком могли бути Причорноморські краї, як от Північний Кавказ, Балкани, Туреччина. Вираховувалось навіть, що приставка вугілля з Абхазії до Єгипту дешевше ніж з Англії, а тому ткварчельське вугілля могло б конкурувати з англійським на єгипетському ринку.

Та як сказано вже, на Абхазькому побережжі немає ні одного порта. Найближчий від Ткварчел порт, це Поті, в Грузії. Та цей порт далеченько і доставка залізницею коштуватиме недешево. За те в Поті є готові портові споруди. Найближчий від Ткварчел населений пункт на Чорноморському березі — це місто Очемчіри. Та біля м. Очемчір немає й натяку на морську бухту. Хвиля на морі тут висока і будова портових споруд обійдеться занадто дорого. Трохи дальше ніж Очемчіри від Ткварчел м. Сухум. Доставка залізницею до Сухуму обійдеться трохи дорожче. Зате біля Сухума дуже гарна морська затока. Правда, ця затока не захищена від моря, та все таки хвиля в ній значно менша і портові споруди обійдуться дешевше. Та всі ці міркування до революції мали чисто академічний характер. До будови Чорноморської залізниці приватний капітал не пішов би на розробку ткварчельських покладів.

Світова війна припинила всі ці балачки. Пізніш Грузинський меншовицький уряд в 1920 році дав концесію одній італійській компанії на ткварчельські поклади. Ця компанія не встигла приступити до розробки ткварчельських покладів. Жовтнева революція на Кавказі зліквідувала цю концесію. Ткварчельська справа ввійшла в нову стадію свого розвитку.

За радянської влади ткварчельська справа повстала останній час в зв'язку з п'ятирічним пляном індустріялізації країни. Складаючи цей плян не можна було обминути й багатих ткварчельських покладів. Було організовано нові розвідочні роботи. Ці нові досліди показали, що ткварчельське вугілля цілком придатне для металюрґійної промисловости. Так, наприклад, при спробах у Макіївському заводі на практиці складено акта, де зазначено, що „в результаті цих спроб було одержано як з чистого ткварчельського вугілля, так і з домішкою донецького, цілком задовільний кокс. Цей кокс може вийти ще кращий, коли старанніше підготовити ткварчельське вугілля (за допомогою роздроблювання й збагачування), а також встановити оптимальний режим печей“. Площу ткварчельських докладів доручено обслідувати геологічному комітетові. Нині ці роботи закінчуються. Отже й тепер уже можна сказати, що поклади вугілля значно більші, ніж підрахували спочатку.

Утворено організаційне бюро Ткварчелбуду. Бюро це вирішило поставити справу в Ткварчелах за найновішими даними гірничої техніки. Для ознайомлення з сучасною технікою здобування вугілля в Західній Европі було командировано інженера Горбачова до Німеччини. Нині він повернувся й працює, як член організаційного бюра Ткварчелбуду.

В результаті всієї цієї підготовчої роботи внесені деякі зміни й доповнення до первісних проєктів. Вирішено будувати електричну гідростанцію. Річка Галізга, що йде через Ткварчели, прудка й придатна для цього. Спочатку гадають будувати станцію на 2.000 кіловат, а коли робота йтиме повним ходом, сили цієї гідростанції мають бути доведені до 4.000 кіловат.

Ткварчельські поклади, як сказано вже, в безлюдній місцевості. Цього ж літа візьмуться до житлового будівництва біля покладів. За п'ятирічним пляном на цю справу має бути витрачено 4.100.000, а на повне обладнання Ткварчелбуду за тим пляном має бути витрачено 20.100.000 карбованців.

Портом для вивозу ткварчельського вугілля має бути Сухум. Будування цього порту має обійтися в 5.600.000. крб. В першу п'ятилітку на цю справу асиґновується тільки два мільйони крб.

Ринком для ткварчельського вугілля окрім Закавказзя мають бути Північні береги Чорного моря, а в першу чергу Керченський металюрґійний завод, що його цієї весни пущено після дванадцятилітньої перерви. Покищо цей завод працює на донецькому вугіллі й на криворізькій руді. Та до криворізької руди мають додавати керченські руди. В майбутньому проєктується довести домішку керченської руди до 50–60%. На самій керченській руді завод не може працювати через її порохнявість.

Будується в Керчі фабрику для стоплювання керченської руди. Тоді Керченський завод ітиме тільки на своїй місцевій руді. Та тоді ж, коли це буде вигідніше, можна збудувати металюрґійний завод, і в Сухумі чи то в Очемчірах. Поклади ж руди в Криму біля Керчі та на Таманському півострові величезні. Ткварчельське вугілля може оживити цей край[3].

В Абхазії також не без металів та мінералів різних. Так, наприклад, в 30 кілометрах від м. Гудаут в урочищі „Дзишира“ знайдено ознаки мідних та срібляно-свинцевих руд. Ознаки мідних руд скрізь зустрічаються по Абхазії. Зустрічається скрізь по Абхазії й мармур. Навіть знайдено ознаки золота й срібла. Треба додати, що є перекази місцеві про здобування генуєзцями золота в Абхазії. Та всі ці багатства зовсім недосліджені.

Окрім всього цього річки Абхазії незвичайно прудкі, з численними водоспадами, мають в собі величезну енерґію, що її можна перетворити в „біле вугілля“.

П'ятилітнім пляном намічено будову трьох електричних гідростанцій.




——————

  1. За даними Абхазької Уч. соші.
  2. В Абхазії вільна викурка виноградного спирту.
  3. Известия Абхазского Научного О-ва 1926 г. Выпуск II. Материалы для изучения производственных сил Абхазии. Ткварчельский каменный уголь. Сухум, 1926 г.

    ВСНХ Грузии. Известия Ткварчельской Комиссии. Выпуск II. Издание Ткварчельской комиссии. Тифлис, 1928 г.

    Советская Абхазия 1929 г. №№ 97, 100, 101, 102.


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала у суспільному надбанні в Україні
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.