Східний світ/1930/1-2/Про збирання етнографічних матеріялів на Радянському Сході

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Східний світ/1930/1-2
Про збирання етнографічних матеріялів на Радянському Сході (Павло Лозієв)
Київ: 1930

П. ЛОЗІЄВ

ПРО ЗБИРАННЯ ЕТНОГРАФІЧНИХ МАТЕРІАЛІВ НА РАДЯНСЬКОМУ СХОДІ[1]

Латинська абетка був той послідовно-еволюційний крок, що мав на меті полегшити робітничим та селянським масам Радянського Сходу опанування нової, народженої жовтнем культури та тим самим вирвати їх з лабетів колишньої темряви. Арабська абетка вмирає в житті. У той же час під тиском нового ладу зникає старий побут — безмежний простір для наукових дослідів етнографа й історика.

3-ій пленум Всесоюзного Центрального Комітету в справі заведення нової (латинізованої) абетки в Казані, у грудні передминулого (1928) року, і кожна з виставок матеріялів сучасного друку та поліграфпромисловости доводить безперечний успіх латинізації та прагнення мас до якнайскоршого оволодіння нею й найдоцільнішої уніфікації латиниці на практиці.

Багато перепон стоїть ще на шляху цілковитого культурного перевороту серед усієї багатобарвної маси трудящих Сходу. Але нове життя владно йде, ламає старе, переможно нищить його. І коли на Радянській Україні ми переводимо з усім напруженням глибоку наукову роботу по історико-етнографічному дослідженню українського населення, старанно нотуємо все, — старе зникає, вмирає, — то з ще більшою увагою та поспіхом ми мусимо провадити таку роботу на нашому Радянському Сході, де носіями давнини є люди старого покоління, люди літні, і де ця робота етнографічного досліду завдяки місцевим умовам та забобонам не така вже легка.

Візьмімо ашугів, співаків з народу, що під акомпаньямент або в супроводі музикальної ілюстрації виступають перед народом в невеличких ансамблях, де мотиви кохання часто-густо сплітаються з елементами політичної сатири на тлі яркого соціяльного оформлення. У своїх піснях вони зберігають пам'ять про минуле свого народу, не забуваючи тимчасом і сучасного його. Цехова організація ашугів, інструментовка, музика, мова, самий ансамбль, — це ті скарби народньої творчости, на які звернули вже увагу „будинки культури національних меншостей“ тощо, і в Москві, і на місцях. Вони, ці скарги, чекають свого дослідника і не взавтра, а сьогодні, тому що час іде, не жде, — ашуги поволі зникають.

Схід і особливо Кавказ, в силу історичного свого минулого — шляху народів, зберігає в глибині своїй такі зразки музичної творчости, що можуть стати в великій нагоді при розрішенні важливого питання про походження та розвиток самої пісні. Наприклад, у скелястій Сванетії, серед пережитків сивої давнини, на тлі ще живих первісних форм суспільного життя, ми знаходимо низку зразків, де мелодія не йде в супроводі слів у наслідок неповного ще оволодіння пісні й музики роздільною мовою. А танок, що в соковитих образах так живо подає дослідникові життя людини в історичному аспекті, переносить нас, спостерігачів, до найстаріших часів історії людства. Так само свята й весь старий ритуал життя людини з дня народження і до самої смерти.

Минулого літа я проїздив з доручення Всеукраїнської Академії Наук Кавказом, простуючи до Астари, до Талишу. Ще перед цим, в році 1917, я їхав тою ж дорогою до Баку разом з акад. А. Кримським в складі трапезунтської експедиції Російської Академії Наук під керівництвом нині покійного акад. Ф. І. Успенського. І я не впізнав сучасного Сходу: так сильно він подався вперед. Далекі лінії Кавказького снігового узгір'я і снігові шапки Ельбруса лишилися здалека ті ж, що й були. Але навколо змінилося все: горець не той, що був раніш. Велика революція зрушила його з місця, одкрила йому очі на інші привабливі обрії в житті. Старе запаморочене покоління міцно тримається своїх звичок, шанує шаріят і адат. Село ще в руках мулл і ефендіїв. Тимчасом молодь тягне до нового.

Я бачив собор і дзвіницю. Тепер це елеватор і водонатискна башта. Великий, гурт заклопотаних людей оточував ці нові установи.

— Баку. Мечет. В ньому переважно старі люди. Молодь біля мечету уважно стежить за тими, хто йде туди, і коли юнак простує до неї, в'їдливі дотепи дощем сиплються на голову темного бідолахи.

Слабий пол, прикусюючи злегка зубами чадру, але одкривши обличчя, мимохідь уважно вивчає очима европейське жіноче вбрання. Перендже дає дорогу короткій по коліна і вище спідниці, м'які туфлі — французькому каблукові.

Кіно ламає старі побутові устрої. В захопленні ним, стежачи блискучими очима за розгортанням на екрані варіацій на новітні теми, молодь в масі нищить старе, рушить закони, що створили в громаді гарем і чадру. Театр, з самородків на місцях, в живих лицях і дії, золотим сміхом висміює агу, муллу і весь старий уклад життя, викликає бурю оплесків, штовхає народ на нові шляхи, розкриває перед ним темні пружини минулого.

На цікавих матеріялами виставках друку, на різних нарадах та з'їздах братерськи зустрічаються представники республік Радянського Союзу. Ми знайомимося з величезними культурними досягненнями раніш пригноблених країн і народів Сходу. Але ці матеріяли, доповіді та інформації креслять і другий бік справи.

Гине жива історія народів. І треба прикласти сил до збирання всіх, поки ще не пізно, матеріялів з етнографії, позаписувати, що тільки можна, пером, пензлем, фонографом, фото, антропометричним приладом тощо. Екскурсії під керівництвом досвідчених робітників в озброєнні наукових метод роботи, етнографічні товариства на місцях, побудовані на сітці низових кореспондентів, та інструктаж їх в дальшому, повне сприяння і ділова допомога відповідних органів на місцях етнографічній роботі, такій важливій за наших умов переходового часу, — це збереже нам ті неоціненні матеріяли, що зараз стоять під знаком загрози на знищення.


——————

  1. Погоджуючись з основною думкою автора статті, редакція вважає за потрібне підкреслити, що наші етнографи-сходознавці повинні вести свою роботу ніяк під знаком ідеалізації давнини. Це є найнебезпечніший ухил у етнографів взагалі. Сподіваємось, що радянські етнографи-сходознавці його уникатимуть.