Перейти до вмісту

Твори (Стефаник, 1942)/Під горою коло ліса…

Матеріал з Вікіджерел
Твори
Василь Стефаник
Під горою коло ліса…
Львів: Українське Видавництво, 1942

ПІД ГОРОЮ КОЛО ЛІСА…


Під горою коло ліса стоїть хатина. Повзає по землі, як перевалений хрущ. Віконця якурат такі, як хрущеві пасують. Маленька сіточка шибок у рямках.

У тій хатині сидить стара баба на стільці. У руках тримає костур, утроє довший від неї. Рушає губами, але вони не сходяться, бо шкіра, як ремінь у воді, збіглася та й не досягає.

Так до опівночі ціпеніє. Вопівночі всувається кінська голова через поріг та й „славайсу“ каже.

— Навіки слава! То ти, пашкудо? — зашепеляла баба.

— Я. Принесла-м лопуховий лист зав'єлий, завтра вмреш.

Сказала голова та й поклала той лист коло баби.

— А стара шо казала?

— Казала, аби-сь цвіт папоротин дала.

— Не дам, не дам! Най би була мині порошку з него не вкрала. Хоть я маю тот цвіт, то нічим стала.

— Мусиш дати.

Голова підлізла на полицю. Взяла цвіт з платочком і пересунулася через поріг.

Стара ворожка над раном умерла.

Всі люди знали, що у ворожки була кінська голова, що лист лопуховий принесла, а цвіт папоротин взяла для найстаршої ворожки.