Твори (Шашкевич, 1960)/Старина
| ◀ Передслів'є | Твори Додаток Старина |
Руськоє весіллє ▶ |
|
Старина є то піснь хороша, дзвеняча, що різним способом в наші часи загомонює, що різним настроєм озивається з передвірка до нас — і раз тихим, миленьким голосом промовляє, обнімає солодким чувством серця, а знова піднімає величною силою душу, чудує, казавбись, надприродними ділами ум послідних, — то знову залебедить тужно, плачем голубиним дідів розпланує сини, то знова обвівує потіхою і радощі в серця нагортає, а в душах зводить святую почесть покійним праотцям. Старина є то великий образ, є то дзеркало, як вода, чистеє, в котрім незмущенноє з'являється лице століть. Там тобі, внуче, глянути, а взриш, як твої отці, твої діди жили, що діяли, що їх веселило, радувало, а що печалило, яке сонце межи ними сіяло, як думали, яким духом обнімали природу, окрестності, світ цілий, з ким ся стихали і як се на них діяло, який їх світ внутренній, а який зверхний, що їх наділяло до сильного діяння, а що їм силу віднімало, який їх язик, яка бесіда, яка їх душа, яке серце — словом, якими хотіли перед тобою з'явитися і що по тобі ждали.
Сесе всьо для нас не бридня. Чужина нас займає, чому ж би нашина не прилягла до серця, не промовила до душ наших сильним словом. Окрухи, ба великі кусні сего образа, сего чудного дзеркала придержались донині, переховались по церквах, по монастирських книжницях, по чесних священиках, по піснелюбних дяках, не щоби і під низькими стріхами, по сановитих господарях, — которе вони честять і переховують, мов святий подарок з неба. Сукромі голоси бренять по всій Русі (то піснею, то казкою, то небилицею, то поведінкою, то приповідкою, то загадкою, то обрядом), лиш їх скликати в одно, а стане піснь велика, довга, безконечна, що цілим світом загуде, що сильно розгримить славу передніх і нинішніх літ всього народа.
Знайшлись многоучені мужеве (лиш їх не годі на так великоє діло), що занімаються, хотячи згорнути тоту неувядаєму красоту передвіцьку. Честь і повна подяка не мине їх; коб лиш недалеко відсували радість нашу і щоскорше дали нам хісноватися тим, що придбали своїми трудами.