ДІВИЧІЇ НОЧІ.
Висушили карі очі
Дівичії ночі.
Черниця Маряна.
Розплелася густа коса
Аж до пояса,
Розкрилися перси-гори —
Хвилі серед моря,
5Засіяли карі очі —
Зорі серед ночі,
Білі руки простяглися, —
Так би й обвилися
Кругом стану і в подушку
10 Холодну впилися
Та й заклякли, та й замерли,
З плачем рознялися.
»Нащо мені коса-краса,
Очі голубині,
15Стан мій гнучий… коли нема
Вірної дружини,
Немає з ким полюбитись,
Серцем поділитись…
Серце моє! Серце моє!
20Тяжко тобі битись
Одинокому! З ким жити,
З ким, світе лукавий,
Скажи мені?… Нащо мені
Тая слава?… слава…
25Я любить, я жити хочу,
Серцем — не красою!
А мені ще й завидують,
Гордою і злою
Злії люди нарікають,
30А того й не знають,
Що́ я в серці заховала…
Нехай нарікають.
Гріх їм буде… Боже милий!
Чому ти не хочеш
35Укоротить Свої темні,
Тяжкі мені ночі!
Бо я в день не одинока —
З полем розмовляю,
Розмовляю і недолю
40В полі забуваю.
А вночі…«
Та й оніміла.
Сльози полилися…
Білі руки простяглися,
45В подушку впилися.
1844. 18. V.
С.-Петербурґ.
|
