Твори (Шевченко, 1959–1963)/2/Чигирин
| ◀ Розрита могила | Повне видання творів Тараса Шевченка. Том II Чигирин |
Сова ▶ |
|
Чигрине, Чигрине!
Все на світі гине
I святая твоя слава,
Як пилина, лине
5За вітрами холодними,
В хмарі пропадає.
Над землею летять літа;
Дніпро висихає;
Розсипаються могили,
10Високі могили —
Твоя слава… І про тебе,
Старче малосилий,
Ніхто й слово не промовить,
Ніхто й не покаже,
15Де ти стояв, чого стояв? —
І на сміх не скаже!
За що ж боролись ми з ляхами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами
20Московські ребра?… Засівали,
І рудою поливали,
І шаблями скородили.
Що ж на ниві уродило?!
Уродила рута, рута —
25Волі нашої отрута.
А я, юродивий, на твоїх руїнах
Марно сльози трачу. Заснула Вкраїна,
Буряном укрилась, цвіллю зацвіла,
В калюжі, в болоті серце прогноїла
30І в дупло холодне гадюк напустила,
А дітям надію в степу оддала.
А надію…
Вітер по полю розвіяв,
Хвиля морем рознесла.
Нехай же вітер все розносить
На неокраєнім крилі!
35Нехай же серце плаче, просить
Святої правди на землі!
Чигрине, Чигрине,
40Мій друже єдиний!
Проспав єси степи, ліси
І всю Україну;
Спи ж, повитий жидовою,
Поки сонце встане,
45Поки тії недолітки
Підростуть — гетьмани!
Помолившись, і я б заснув…
Так думи прокляті
Рвуться душу запалити,
50Серце розірвати
Не рвіть, думи, не паліте!
Може, верну знову
Мою правду безталанну,
Моє тихе слово.
55Може викую я з його
До старого плуга
Новий леміш і чересло;
І в тяжкі упруги
Може зорю переліг той,
60А на перелозі…
Я посію мої сльози,
Мої щирі сльози,
Може зійдуть і виростуть
Ножі обоюдні,
65Розпанахають погане,
Гниле серце, трудне,
І вицідять сукровату,
І наллють живої
Козацької тії крови,
70Чистої, святої!
Може… може… а між тими,
Між ножами — рута
І барвінок розівється,
І слово забуте,
70Моє слово тихосумне,
Богобоязливе
Згадається, — і дівоче
Серце боязливе
Стрепенеться, як рибонька,
80І мене згадає…
Слово моє, сльози мої, —
Раю ти мій, раю!
Спи, Чигрине! Нехай гинуть
У ворога діти!
85Спи, гетьмане, поки встане
Правда на сім світі!
1844. 19. II.
Москва.