ХУСТИНА.
Чи то на те Божа воля?
Чи такая її доля?
Росла в наймах, виростала,
З сиротою покохалась.
5 Неборак, як голуб, з нею,
З безталанною своєю,
Од зіроньки до зіроньки
Сидять собі у вдівоньки;
Сидять собі, розмовляють,
10 »Пречистої« дожидають.
Дождалися… З Чигирину
По всій славній Україні
Заревли великі дзвони,
Щоб сідлали хлопці коні,
15 Щоб мечі-шаблі гострили
Та збирались на весілля,
На веселе погуляння,
На кроваве залицяння.
У неділеньку та ранесенько
20Сурми-труби вигравали,
В похід у дорогу славні компанійці
До схід сонечка рушали.
Випровожала вдова свого сина,
Ту єдиную дитину;
25Випровожала сестра свого брата,
А сірому — сиротина;
Випровожала, коня напувала
До зірниці із криниці,
Виносила збрую — шаблю золотую
30І рушницю-гаківницю.
Випровожала три поля, три милі,
Прощалася при долині,
Дарувала шиту шовками хустину,
Щоб згадував на чужині.
35 Ой, хустино-хустиночко,
Мережана-шита!
Тілько й слави козацької —
Сіделечко вкрити!
Вернулася, журилася,
40На шлях битий дивилася,
Квітчалася, прибиралась,
Що-день Божий сподівалась,
А в неділеньку ходила
Виглядати на могилу.
45 Мина́ літо, мина́ й друге;
А на третє — линуть
Преславнії компанійці
В свою Україну.
Іде військо, іде й друге,
50 А за третім стиха —
Не дивися, безталанна! —
Везуть тобі лихо:
Везуть труну мальовану,
Китайкою криту,
55 А за нею з старшиною
Іде в чорній свиті
Сам полковник компанійський,
Характерник з Січі;
За ним ідуть есаули,
60 Та плачуть, ідучи.
Несуть пани есаули
Козацькую збрую:
Литий панцир порубаний,
Шаблю золотую,
65 Три рушниці-гаківниці
І три самопали.
А на зброї… козацькая
Кров позасихала.
Ведуть коня вороного, —
70 Розбиті копита…
А на йому сіделечко
Хустиною вкрите.
Орська кріпость.
|
