Восплач, пророче, сине Божий!
І о князях, і о вельможах,
І о царях отих. І рци:
— Нащо та сука, ваша мати,
5Зо львами кліщилась, щенята?
І добувала вас, лихих?
І множила ваш род проклятий?
А потім з вас, щенят зубатих,
Зробилися львичища! Людей,
10Незлобних, праведних дітей,
Жрете, скажені!… Мов шуліка
Хватає в бур'яні курча,
Клює і рве його. А люди…
Хоч бачать люди, та мовчать.
15Отож львиня те дике! люте!
Підстерегли його, взяли.
Та, закувавши добре в пута,
В Єгипет люди одвели —
На каторгу. А люта мати!
20Спустила друге біснувате
Своє скаженеє звіря.
Та вже такого сподаря,
Що гради й весі пожирало.
Земля тряслася, трепетала
25Од реву львичища того.
Окули люди і цього.
Заперли в щелепи удила
І в Вавилоні посадили
30В тюрму глибоку. Щоб не чуть
Було на світі того рику
Самодержавного владики,
Царя неситого…
Минуть,
Уже потроху і минають
35Дні беззаконія і зла.
А львичища того не знають,
Ростуть собі, як та лоза
У темнім лузі. Уповають
На корінь свій, уже гнилий,
40Уже червивий, і малий,
І худосильний. Вітер з поля
Дихне, погне і полама.
І ваша злая своєволя
Сама скупається, сама
45В своїй крові. Плач великий
Вомісто львичищого рика
Почують люди. І той плач,
Нікчемний, довгий і поганий,
Межи людьми во притчу стане,
50Самодержавний отой плач!
1859. 6. XII.
С.-Петербурґ
|
