Твори (Шевченко, 1959–1963)/4/Юродивий
| ◀ Неофіти | Повне видання творів Тараса Шевченка. Том IV Юродивий |
Доля ▶ |
|
Во дні фельдфебеля-царя
Капрал Гаврилович Безрукий
Та унтер п'яний Долгорукий
Украйну правили. Добра
5Таки чимало натворили.
Чимало люду оголили
Оці сатрапи-ундіра,
А надто стрижений Гаврилич
З своїм єфрейтором малим
10Та жвавим, на лихо лихим.
До того люд домуштрували,
Що сам фельдфебель дивувались
І маршировкою і всім
І «благосклонні пребували
15Всегда к єфрейторам своїм».
А ми дивились і мовчали
Та мовчки чухали чуби.
Німії, подлії раби,
Підніжки царськії, лакеї
20Капраля п'яного! Не вам,
Не вам, в мережаній лівреї
Донощики і фарисеї,
За правду пресвятую стать
І за свободу. Розпинать,
25А не любить ви вчились брата!
О роде суєтний, проклятий,
Коли ти видохнеш? Коли
Ми діждемося Вашінґтона
З новим і праведним законом?
30А діждемось таки колись!
Не сотні вас, а міліони
Полян, дулебів і древлян
Гаврилич гнув во время оно;
А вас, моїх святих киян,
35І ваших чепурних киянок
Оддав своїм прафосам п'яним
У наймички сатрап-капрал.
Вам байдуже. А між вами
Найшовсь таки якийсь проява,
40Якийсь дурний ориґінал,
Що в морду затопив капрала —
Та ще й у церкві, — і пропало,
Як на собаці.
Тоді, дурні, і вам було б
45На його вийти з рогачами,
А ви злякалися…
Так-то, так!
Найшовсь таки один козак
Із міліона свинопасів,
50Що царство все оголосив:
Сатрапа в морду затопив.
А ви, юродиві, тим часом,
Поки нездужає капрал,
Ви огласили юродивим
55Святого лицаря! а бивий
Фельдфебель ваш, Сарданапал,
Послав на каторгу святого;
А до побитого старого
Сатрапа «навсегда» оставсь
60Преблагосклонним.
Більш нічого
Не викроїлось, і драму
Глухими, темними рядами
На смітник винесли, а я…
65О зоре ясная моя!
Ведеш мене з тюрми, з неволі,
Якраз на смітничок Миколи,
І світиш, і гориш над ним
Огнем невидимим, святим,
70Животворящим, а із гною
Встають стовпом передо мною
Його безбожнії діла…
Безбожний царю, творче зла,
Правди гонителю жестокий!
75Чого накоїв на землі!
А ти, Всевидящеє око!
Чи ти дивилося звисока,
Як сотнями в кайданах гнали
В Сибір невольників святих,
80Як мордували, розпинали
І вішали. А ти не знало?
І ти дивилося на них
І не осліпло. Око, око!
Не дуже бачиш ти глибоко!
85Ти спиш в кіоті, а царі…
Та цур їм, тим царям поганим!
Нехай верзуться їм кайдани,
А я полину на Сибір,
Аж за Байкал; загляну в гори,
90В вертепи темнії і в нори,
Без дна глибокії, і вас —
Споборники святої волі —
Із тьми, із смрада і з неволі,
Царям і людям на показ,
95На світ вас виведу надалі
Рядами довгими в кайданах…
1857.
Нижній Новгород