Телесик

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Телесик
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба: “Хто нашої й смерті догляне, що в нас дітей нема?” От баба й просить діда:

 — Поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка!

Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку.

Положила баба ту деревинку в колисочку — колише й пісню співає:

 — Люлі-люлі, телесику, Наварила кулешику,  — І з ніжками, і з ручками Буду тебе годувати!

Колихала-колихала, аж полягали вони увечері спати. Встають уранці — аж з тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати!

Та й назвали того синка Телесиком.

Росте той синок та й росте, — і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього.

От як підріс він, то й каже:

 — Зробіть мені, тату, золотий човник і срібне веселечко: буду я рибку ловити та вас годувати!

От дід зробив золотий човник і срібне веселечко, спустили на річку — він і поїхав.

Їздить Телесик по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть — і знову поїде. А мати йому їсти носить. Та й каже:

 — Гляди ж, синку, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі.

От мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе:

 — Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити!

Телесик почув:

 — Ближче, ближче, човнику, до бережка, — це ж моя матінка снідати принесла!

Пливе. Пристав до бережка, наївся, напився, віддав матері рибку, відіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибку ловити!

А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, прийшла до берега та й давай гукати товстим голосом:

 — Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити!

А він чує:

 — То ж не моєї матінки голос! Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!

Махнув весельцем — човник і поплив. А змія стояла-стояла та й пішла від берега геть.

От мати Телесикова наварила йому обідати, понесла до берега та й кличе:

 — Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити!

Він почув:

 — Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка мені обідати принесла.

Приплив до берега, наївся, напився, віддав матері рибку, що наловив, відіпхнув човника і поплив знову.

А змія приходить до берега та знов товстим голосом:

 — Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити!

А він почув, що не материн голос, та й махнув весельцем:

 — Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!

Човник і поплив далі. Змія бачить, що нічого не вдіє, та й пішла до коваля:

 — Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері!

Коваль і скував. Вона пішла до бережка й стала кликати:

 — Телесику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка! Дам я тобі їсти й пити!

А він думав, що то мати:

 — Ближче, ближче, човнику, до бережка, — то ж мені матінка їсти принесла!

Та й приплив до бережка.

А змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати.

Приносить до хати:

 — Зміючко Оленко, відчини!

Оленка відчинила, змія ввійшла в хату.

Зміючко Оленко, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу, та будемо гуляти.

Та й полетіла кликати гостей.

От Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається, а тоді й каже:

 — Сідай, Телесику, на лопату!

А він каже:

 — Коли ж не вмію, — як його сідати?

 — Та вже сідай! — каже Оленка.

 — Він і поклав на лопату руку.

 — Так? — каже.

 — Та ні-бо: сідай зовсім! Він поклав голову:

 — Отак, може?

 — Та ні-бо, ні! Сідай увесьі  — А як же! Хіба так? — та й поклав ногу.

 — Та ні-бо, — каже Олен-ка, — ні, не так!

 — Ну так покажи ж, — каже Телесик, — бо я не знаю як.

Вона й почала показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й укинув її в піч і заслінкою піч затулив; а сам замкнув хату, зліз на превисоченного явора та й сидить.

От змія прилітає з гостями.

 — Зміючко Оленко, відчини.

Не чуть,  — Зміючко Оленко, відчини. Не озивається.

 — От вража Оленка — вже десь повіялась!

От змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла печеню, та й їдять, — думали, що то Телесик. Попоїли добре, повиходили на двір та й качаються по траві:

 — Покочуся, повалюся, Телесикового м'ясця наївшись! А Телесик із явора:

 — Покотіться, поваліться, Оленчиного м'ясця наївшись! Вони слухають: “Де це?” Та знов:

 — Покочуся, повалюся, Телесикового м'ясця наївшись! А він знову;

 — Покотіться, поваліться, Оленчиного м'ясця наївшись!

Вони знову: “Що воно таке?” Давай шукати, давай дивитися, та й угледіли Телесика на яворі. Кинулись до явора та й почали його гризти.

Гризли-гризли, аж зуби поламали, — а не перегризуть.

Кинулись до коваля:

 — Ковалю-ковалю, скуй нам зуби, щоб того явора перегризти!

Коваль і скував. Вони як почали знову... От-от уже пе регризуть. Коли летить табун гусей. Телесик їх і просить:

 — Гуси, гуси, гусенята! Візьміть мене на крилята Та понесіть до батенька, А в батенька — їсти й пити, Ще й хороше походити!

А гуси й кажуть:

 — Нехай тебе середні візьмуть!

А змії гризуть-гризуть... Аж летить знову табун гусей. Телесик і просить:

 — Гуси, гуси, гусенята? Візьміть мене на крилята Та понесіть до батенька. А в батенька — їсти й пити, Ще й хороше походити!

Так і ці йому кажуть:

 — Нехай тебе задні візьмуть!

А явір аж тріщить. Відпочинуть змії — та й знову гризуть, відпочинуть — та й знов...

Аж летить іще табун гусей. Телесик так їх просить:

 — Гуси, гуси, гусенята! Візьміть мене на крилята Та понесіть до батенька, А в батенька — їсти й пити, Ще й хороше походити! І ці кажуть:

 — Нехай тебе заднє візьме!

Та й полетіли.

Сидить сердешний Телесик, — от-от явір упаде, от-от доведеться пропасти!

Коли це летить собі одним одне гусеня: відбилось — насилу летить Телесик до нього:

 — Гуся. гуся, гусенятко! Візьми мене на крилятко Та понеси до батенька, А в батенька — їсти й пити, Ще й хороше походити!

От воно:

 — Сідай! — каже та й ухопило його на крила. Та втомилось, сердешне, так низеньконесе. А змія за ним — чи не вхопить його — женеться. Та таки не наздогнала. От гусеня принесло та й посадовило Телесика на причілку знадвору, а само ходить, пасеться.

Сидить Телесик на причілку та й слухає, що в хаті робиться. А баба напекла пиріжків, виймає з печі й каже: — Це тобі, діду, пиріжок, а це мені пиріжок! А Телесик знадвору:

 — А мені?

То це вона знову виймає пиріжки та й каже:

 — Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені! А Телесик знов:

 — А мені? Вони й почули.

 — Що це? Чи ти чуєш. діду, щось наче гукає?

 — Та то, — каже дід, — мабуть, так учувається. То знов баба:

 — Оце тобі, дідусю, пиріжок. а це мені!

 — А мені? — з причілка каже Телесик.

 — От же таки озивається! — говорить баба та зирк у вікно — аж на причілку Телесик. Вони тоді з хати, та вхопили його, та внесли в хату, та такі раді! А гусятко ходить по двору, мати й побачила:

 — Он гусятко ходить. Піду впіймаю та заріжу. А Телесик каже:

 — Ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то я б у вас і не був. От вони нагодували його, і напоїли, і під крильця насипали пшона. Так воно й полетіло.

Ця робота перебуває у суспільному надбанні згідно зі статтею 10 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» де зазначається, що не є об'єктом авторського права:

  • твори народної творчості (фольклор);
  • видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
  • розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).