Технічні культури, як сировинна база промисловости України в 2-му п'ятиріччі/Текстильна група
| ◀ Технічні культури, як сировинна база промисловости України в другому пятиріччі | Технічні культури, як сировинна база промисловости України в 2-му п'ятиріччі Текстильна група |
Олійні культури ▶ |
|
Бавовник. Сприятливі наслідки бавовносіяння на Україні наочно довели за цілковиту придатність кліматичних і ґрунтових умов півдня України до виховання цієї культури.
Проте, оскільки укр. бавовництво зосереджується в найбільш північному районі, порівнюючи до бавовняних районів усього світу, бавовник вимагає тут особливої уваги щодо добору відповідного місця, ґрунту, рельєфу, експозиції до сонця і т. інш.
Тому перспективи можливого поширення бавовнику на Україні перш за все залежать від наявности у відповідних районах придатних до бавовносіяння площ.
За такі райони ми покищо маємо найбільш південну приморську смугу з найкращими для бавовносіяння умовами — I зона і на північ від неї II зону з менш сприятливими умовами. Щільність засівів бавовнику в окремих адм. районах I-ої зони за пляном 1932 р. коливається від 3 % до всієї посівплощі (Миколаївський район) до 22 % (Голопристанськ. район); у II-й зоні — від 3 до 9 %.
Разом з тим дослідження бавовнопридатних земель по цих зонах доводить, що в I-й зоні таких земель є до 390 тисяч га, або ж біля 30 % від засівплощі, в II-й зоні — до 160 тис. га або ж біля 20 %.
Ці дані свідчать про те, що ми тут маємо для дальшого поширення бавовнику ще досить великі ресурси.
Крім того, з удосконаленням агротехніки і накопиченням насінньоматеріалу скоростиглих сортів відкривається можливість для більш сміливого просування бавовнику, далі на північ в III зону з північною межею приблизно по лінії: Роздільна — Березівка — Н. Буг — Нікопіль — Василівка — Царекостянтинівка — Ст. Корань, де зараз засіви його не перебільшують 25 тис. га, а придатних земель є біля 150 тис. га.
Таким чином, в усіх 3-х зонах є від 600 до 700 тис. га бавовно-придатних земель. Враховуючи те, що повне використання цих ресурсів буде пов'язано з витискуванням низки культур, головно, технічних і кукурудзи, а подекуди і інших зернівців, при чому сучасний стан з механізацією бавовнику покищо не гарантує повного розв'язання проблеми механізації найбільш працемістких процесів культури в наступне п'ятиріччя, 1937 р. запроєктовано засіяти бавовнику до 500 тис. га. Щодо врожайности, то, виходячи з передбачень, що здобуті на сьогодні найнеобхідніші засоби культури буде застосовано по всіх бавовносіючих господарствах, запроєктовано збільшення її на 1937 р. до 5 цнт., при чому більш-менш широке розгортання таких нових заходів, як от яровизація, мульчування, добриво, зрошення — дасть додатковий ресурс до збільшення наміченого рівня до 6-7 цн.
За наведеними проєктуваннями огульний збір бавовни-сирцю дорівнюватиме 2500 тис. цнт. (5 цн. × 500) з яких волокна буде приблизно 750 т. цн. і насіння 1675 тис. цн.
Отже здійснення такого пляну дасть збільшення покажчиків против вихідного року по площі на 150 %, врожайності — на 44 % і продукції — на 260 %. По областях засіви мають розташуватись в такий спосіб, що приблизно 70 % або 350 тис. га буде розміщено на Одещині, а решта — 150 тис. га на Дніпропетровщині.
З першочергових проблем, що стоять на шляху такого розвитку будівництва, на перше місце слід поставити проблему насіннього матеріялу, що за сучасним станом складає найвужче місце таку відношенні сталости і врожайности культури, як і просування її в більш північні райони.
Найкращі на сьогодні для України сорти, як от № № 1306, 10193, 915, 1138, поперше є покищо в недостатній кількості, по-друге, не цілком задовольняють вимоги щодо швидкостиглости, врожайности, якости продукції та придатности до механізованого обробітку. Тому, поруч з посиленням селекційної роботи, що за авторитетними твердженнями може протягом 3-4 років дати сорти на 50-100 % врожайніші за № 1306, треба всемірно прискорити на Україні репродукцію сучасних сортів, щоб цілком звільнитись від довозу насіння з інших районів Союзу. За підрахунками цього можливо досягти вже 1934 р. принаймні для № 1306.
Рівнобіжно заслуговує на скоріше практичне застосування метода яровизації насіннього матеріялу, що поруч з вирішенням проблеми сталости і врожайности зовсім змінює ставлення до зрошувальної культури бавовнику на Україні, а останні дослідження над яровизаціею египетських сортів відкривають величезні перспективи і до ґрунтової зміни всього якісного боку укр. бавовництва.
У світлі наміченого поширення площі підняття врожайности не меншої ваги набувають і питання механізації бавовнику, де і досі ми не маємо цілком задовільних конструкцій для виконання низки виробничих процесів, надто доморозного збирання врожаю.
Виходячи з наявного набору машин, все таки можна орієнтуватись на повну механізацію всіх процесів, крім уборки, вже 1933 р., з тим, що на останні роки п'ятирічки буде значно поліпшено і збиральні машини, і, таким чином, витрати людської праці можливо буде звести до мінімуму.
При цьому, через невелику продукційність следінгів і турман-вакуумів слід прагнути до заміни їх на комбайни.
Разом із тим треба передбачати широкий розвиток автомобільного транспорту, що з наведеним ростом продукції може стати за досить вузьке місце.
Передбачаєме розгорнення зрошувальних робіт на Нижньому Дніпрі загострює також питання зрошувальної культури бавовнику.
Якщо на сьогодні вплив зрошення на бавовник можна розцінювати тільки для сприятливих років (багато тепла і сонця), коли врожайність зрошувальних засівів збільшується майже вдвічі, то надалі при швидкостигліших сортах і широкому застосуванні яровизації зрошення, треба гадати, даватиме значний і постійний ефект.
Позатим зрошення велику користь повинно дати в насінньовій роботі з бавовником, де при культурі насінників розсадою ми маємо змогу значно підвищити коефіцієнт розмноження. Тому, проєктуючи зрошувальне господарство в Нижньо-Дніпровських степах, не можна відмовитись від залучення до зрошувальних засівів і бавовнянику, площу якого орієнтовно можна прийняти в 150 тис. га.
Близько до цього стосується і проблема угноєння бавовнику, що також на сьогодні майже не дає наслідків, але при зрошувальній культурі можна сподіватись на досить великий ефект.
Ликуваті культури. Бурхливий розвиток промисловости, житлобудівництва, транспорту, сільського і лісового господарства, що накреслюється на другу п'ятирічку, обумовлює надзвичайний попит на грубо-текстильні вироби, як от: канати, мішки, снопов'язальний та паковочний шпагат, брезенти, паси і т. інш. За підрахунками Союзпенькоджуту потреба в цим виробах з 1931 на 1937 р. збільшується майже вдічі. Тому розвиток промисловости ликуватих волокон, що виробляє зазначену продукцію, а звідціля і поширення її сировинної бази стає конче необхідним. Останнє слід особливо підкреслити через те, що саме тут увесь час спостерігався найбільший розрив поміж вимогами промисловости на сировину і задоволенням їх з боку сільського господарства.
Це вимагало надто великих витрат на імпортування відповідних видів сировини (джут, сизал, маніла), при чому питома вага імпортної сировини напр. 1930 р. сягала в мішочному виробництві 98 %, у кручених виробах 47,5 %.
Отже, оскільки Союз в цілому, а особливо Україна, мають всі передумови до виробництва груботекстильої сировини в маштабах, цілком задовільних для покриття своїх потреб, необхідно ближчими роками, як це і накреслено керівними органами, повністою зліквідувати згаданий розрив поміж технічною і сировинною базами і геть начисто відмовитись від довозу будь-якої сировини з-закордону.
Виходячи з цього, в наступне п'ятиріччя мається на меті значно поширити продукування не тільки старих ликуватих культур, як от коноплі, льону, але і запровадити культуру нових, що визначаються своїми цінними властивостями і поо врожайності і по якості продукції (півд. конопілі, кенаф, канатник).
Коноплі. Щодо значення в загальній продукції прядива на Україні, перше місце посідають коноплі, які надалі буде репрезентовано двома формами — старою північною і південною. Потреба в прядиві коноплі на Україні на 1937 р. визначається орієнтовно в 200 тис. тонн, яка кількість повинна задовольнити так вимоги держпромисловости, як і промкооперації та експорту. Якщо зупинитись на можливій врожайності прядива для півн. коноплі в 6 цн. га, для задоволення згаданих вимог потрібно була б площа в 335 тис. га. Цю площу розташовуємо частково в кількості 275 тис. га в найбільш сприятливому для конопель районі, що визначається межами: Переяслав — Чорнобай — Опішня — Сер. Буда — Городня — Міна — Бахмач — Гадяче — Оржиця (разом 36 адмінрайоннів), а решту 50 тис. га в південному степу, де матимемо засіви півд. коноплі з більшою врожайністю (10 цн./га).
В такому разі загальна продукція прядива має дорівнювати 215 тис. тонн, що цілком покриває вищенаведені вимоги і створює деякий резерв на неминучі втрати, осідання, тощо.
Слід зауважити, що продукція прядива може бути і більша, якщо засіви півн. конопель буде частково (до 30 %) замінено на південні з використанням їх на зеленець.
Взагалі ж про напрямок використання коноплянських засівів слід сказати, що напруженість олійного балансу не дозволяє покищо гнорувати ті ресурси олійнасіння, що їх дають коноплі. Тому засіви і північної і південної коноплі (на півдні) мається використовувати двобічно, що при врожайності насіння для півн. коноплі в 6 цн., а південної — в 4 цн. повинно дати до 185 тис. тонн продукції.
В Областному розмірі засіви північних конопель мають розподілитись поміж Київщиною і Харківщиною з тим, що в першій буде розташовано приблизно до 175 тис. га, в другій — 100 тис. га, щождо півд. конопель, то з загальної площі в 50 тис. га на Одещину припадає близько 30 тис. га і решта на Дніпропетровщину.
З основних питань, що обумовлюють реальність накресленого пляну слід зупинитись на факторах підняття врожайности, механізації і первісної переробки.З перших — особливу вагу для конопель має угноєння, а як звичайного гною за балянсом буде не вистачати, категорично необхідно повнотою забезпечити посіви конопель штучним добривом, не відмовляючись від якнайширшого використання і місцевих вдобрень, особливо торфу.
Саме з погляду труднощів цілковитого забезпечення конопель добривом надто бажано широке втілення засівів півд. коноплі, що набагато менше вибаглива до угноєнь.
Поруч з угноєнням слід поставити і питання насінньового матеріалу, на якість якого до останнього часу майже цілком не звертається уваги, не дивлячись на величезне значення цього чинника.
Так, низка спостережень свідчить, що південні раси конопель (Кавказька, італійська) врожайніші за звичайні середньо-руські на 50-100 %; навіть деякі наші ж українські кряжи, як от Новгород-Сіверський, Золотоноський, Проскурівський збільшують врожайність стебла проти звичайних місцевих на 20-25 % при значно кращій якості прядива.
Оскільки замінити безпородний насінньоматеріял коноплі на сортовий зараз неможливо через повну відсутність в Союзі покищо селекційних сортів, для ближчих років робиться настановлення на заміну звичайного місцевого насіння поліпшеними кряжами і расами.
Це має переводитись, поперше, поступовим втіленням південних конопель з розгорненням насінньових засівів їх на півдні України, подруге, посиленою репродукцією в насінньових господарствах найкращих укр. кряжів, що наведено вище, з тим, щоб сортозаміну було закінчено не пізніш 1935 р.
З моментів механізації культури конопель особливого значення набуває механізація процесів збирання врожаю (запровадження тракторних снопов'язок), молотьби, а надто первісні переробки.
Тут треба рішуче стати на шлях повної механізації процесів на заводських агрегатах, з тим, що приблизно половина продукції буде перероблятись на луб з частковою в дальшому його дагомацією (облагороджуванням). Щоб запобігти зайвим перевозкам стебла, необхідно прагнути до переведення декортикації безпосередньо в полі шляхом утворення пересувних декортикаційних установок.
Це тим більш цікаво, що, поперше, надалі можна орієнтуватись на декортикацію не тільки сухого, аджеж і зеленого стебла, а, подруге, з поширенням мочіння конопель не в виді стебла, а луба, можливо геть увесь збір пропустити через декортикатори. А це дасть економію і на транспорті і на місткості мочильних басейнів.
Якщо додати до цього передбачаєме значне поліпшення загального обробітку культури, провадження правильних сівозмінів, а також засвоєння після належної підготовки осушених багнищ та торфяниськ, то можна сподіватись, що намічене збільшення врожайности коноплі по прядиву на 62 % і насінню — на 50 % буде досягнуто.
Льон. Вважаючи на величезну потребу в наступну п'ятирічку в м'ягкій тарі, почасти в брезентах, а також на бажаність припинити завіз на Україну сировини з півночі, українському льонарству, слід надати значно більшого маштабу, аніж воно мало донині.
Це тим більше, що укр. лляне волокно, одержане з декільки поліпшеного насіння і при належних засобах культури, придатне не тільки на грубо-текстильні вироби, а і для виготовлення звичайних тканин широкого вжитку, про що переконуюче свідчать висновки текстильних фабрик (Клінц. мануфактура). Отже, виходячи з нар.-госп. замовлення (потреби держпромисловости, промкооперації. та інш.), що дорівнює приблизно 80-90 т. т., і орієнтуючись на врожайність волокна в 5 цн./га, запроєктовано засівплощу льону в 200 тис. га.
Цю площу буде розташовано в 42-х льонарських районах, головно, Полісся, що з півдня і сходу обмежується лінією: Заслав — Полонна — Романів — Брусилів — Ніжин за виключенням приміських смуг Київа та Житомиру, а також Остерського, Бобровицького та В. Димерівського районів. В обласному розрізі таке розташування дає для Київщини близько 190 т. га льонарських засівів, для Вінничини — 10 т. га.
Щодо засобів використання засівів, то, як і для конопель, мається на меті одержання продукції не тільки волокна, а і насіння, врожайність якого запроєктовано в 4 цн./га з продукцією в 80 т. т.
Такі запроєктування дають збільшення проти вихідного року по площі майже на 100 %, врожайності волокна теж саме і насіння — на 14,3 %; продукція ж волокна збільшується на 281,2 % і насіння — на 126,3 %.
З головних настановлень до поліпшення засобів культури і підняття врожайности маємо, поперше, заміну місцевих маловрожайних і низькоякісних сортів, здебільшого межеумків, на породні сортові типу довжиків, що повинно дати надвишку врожайности на 35-40 %.
За такі сорти повинні правити селекційні сорти, здобуті досвідними установами РСФРР, а саме № 0262 і Альфа Західньої досв. станції і Д-83 Шатилівської, при чому перший сорт найбільш придатний для Коростенського лляного району, а обидва останніх — для Черниговського.
Через те, що зараз згаданих сортів не репродуктовано ще в достатній кількості, на ближчий відтинок часу, слід використовувати найкращі кряжи Довгунцевого типу — Сарапульський, Яранський Далі, з ущільненням засівів льону велике значення буде мати запровадження правильних сівозмінів і забезпечення угноєння.
З моментів механізації на першому місці стоїть широке застосування і поліпшення конструкцій льнотеребилок, що вже зразу дає заощадження праці в 6 разів; далі — відокремлення головок, надто в полі, їх схоронення і молотіння.
Щодо первісної обробки, то в основному питання її стоять майже так само, як і для конопель.
Кенаф та канатник. Необхідність запровадження на Україні нових текстильних культур випливає, поперше, з неможливости задовольнити швидко зростаючі вимоги нар. господарства на відповідні вироби продукцією старих прядивних культур — конопель та льону, оскільки рентабельне виробництво останніх зосереджується в досить обмеженому районі, продукції якого навіть при великому ущільненні засівів, (до 20-25 %) не вистачає для покриття всіх потреб. Подруге, втілення нових культур бажане і з погляду більшої врожайности їх порівнюючи до старих текстильних, при чому і для одержання середніх врожаїв останніх необхідно забезпечити дуже великі вимоги коноплі на вдобрення, льону на сівозміни (потребує довгого періоду ротації).
Нарешті, старі культури не можуть задовольнити всі вимоги з боку якости продукції, оскільки деякі вироби потребують особливих властивостей волокна; як от — негігроскопичність (м'яка тара для цукру, солі тощо), велика стійкість проти загнивання (канати для водного транспорту, рибальські вироби), гнучкість (снопов'язальний шпагат). Ці недоліки і має компенсувати запровадження нових ликуватих культур і в першу чергу південних конопель, що про них вже згадувалось, кенафу, і канатнику.
В справі звільнення від імпорту чужоземної сировини для України, як центру цукрової промисловости, на першому місці слід поставити було б всеміре поширення культури кенафу, що цілком замінює імпортний джут. До того ж він як посухостійка культура, збагачує асортимент культур для посушливого степу, при наявності ж зрошення може давати надто великі врожаї.
На жаль, попереднє випробовування його на Україні, яке розпочато було 1927 р., через незадовільну якість завозного насіння (суміш пізніх сортів), необізнанність в засобах культури і деякі інші причини не дало покищо позитивних наслідків.
Проте, робота Інституту Генетики і Селекції з виведенням скоростиглих сортів і яровизацією свідчать, що головні перешкоди до засвоєння кенафу, а саме пізньостиглість та мала врожайність наявних сортів, буде незабаром усунуто. Накопичився також досвід щодо засобів культивування(ущільнені засіви) і добору найбільш придатних районів.
Через те, не задаючись покищо метою повного задоволення потреб країни на кенафне волокно, можна з достатньою обґрунтованістю проєктувати виробництво його в маштабах з досить помітною питомою вагою щодо укр. потреб.
Останні потреби для пенько-джутової промисловости вираховується близько в 17 т. т., що за проєктировками покриватиметься власною продукцією в 5 т. т. довозом решти з Північного Кавказу.
Зазначена продукція має бути одержана з площі в 10 т. га з врожайністю волокна в 5 цн., при чому ввесь засів скупчується на Одещині. Щодо продукування насінньового матеріалу, нагромадження якого на цій стадії складає найголовнішу передумову швидкого поширення кенафосіяння на Україні, то його передбачається зосередити на крайньому півд. заході в Гросулівському, Жовтневому, Березівському і Ляндауському адмінрайонах, що дають для цього найкращі умови. Передбачаємо врожайність насіння 3,5 цн.
Зі значно більшою сміливостю можна йти в проєктуваннях засіву канатнику, що останнього року довів повну придатність для культур на Україні не тільки в південній смузі, а навіть і на Харківщині і Київщині.
Даючи надто гарний матеріал для кручених виробів (снопов'язальний шпагат), а почасти і ткання, канатник має піти на заміну імпортної маніли і дати резерв на покриття дефіциту інших видів текстильної сировини.
З таких причин засіви його намічено довести до 40 т. га, що при врожайності в 9 цн. волокна і 4 цн. насіння дасть 36 т. т. волокна і 16 т. т. насіння.
Зосереджуючись поки що в тих самих степових районах, де запроєктовано засіви кенафу і півд. конопель, а саме на північ від бавовняного району з межами Балта — Першомайське — Долинська — Софіївка — Кам'янка з двобічним тут використовуванням, канатник надалі повинен просунутись в північні коноплярські райони (південні райони Полісся і північний Лісостеп) для часткової заміни середньо-російських конопель.
При використанні тут на волокно зеленцем, він, як і півд. коноплі, що будуть з тою ж таки метою розташовані в півн. районах Полісся, набагато збільшить продукцію прядива цього району.
З аґротехнічних заходів до згаданих двох культур треба особливо підкреслити значення сорту і добору насінньоматеріялу, а також зрошення, що збільшує врожайність майже на 100 %.Крім кенафу та канатнику асортимент текстильної сировини на Україні слід було б збільшити за рахунок культури кендирю і використовування з текстильною метою стебла ластовню, засіви якого мають поширюватись як кавчукодайної рослини. Волокно цих культур, крім зручности і придатности щодо первісної переробки (декортикація, котонізація) і придатности до тканних виробів, відрізняється особливою стійкістю проти загнивання, що надто цікаво в виробництві продукції для потреб водного транспорту й рибальства.