УГГ 1978—1982/Лук'яненко Л. Г., самвидавна інформація

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ЛУК’ЯНЕНКО ЛЕВ ГРИГОРОВИЧ

Левко Лук’яненко народився в 1927 р. в Городнянському районі Чернігівської области.

Брав участь у Вітчизняній війні (з 1944 р.).

Закінчив юридичний факультет МДУ. Працював спочатку адвокатом у Львівській області (тут він робив багато добрих діл, наприклад, консультував віруючих, допомагаючи їм пізнавати свої права); потім працював інструктором райкому партії у Львівській області. Лук’яненко був членом КПРС.

Лук’яненко — один із членів групи юристів, суд над якою відбувся у травні 1961 р. в м. Львові, в будинку тюрми КДБ при закритих дверях. Закритий суд Львівського обласного суду присудив Лук’яненка (й ін. члена групи І. Кандибу) спочатку до розстрілу (кілька місяців він провів у камері смертників), потім розстріл був замінений 15 роками позбавлення волі.

Лук’яненко й ін. члени групи звинувачуються за статтями «зрада батьківщині», «антирадянська агітація і пропаганда» і «участь в антирадянській організації».

Лук’яненкові інкримінується участь у складенні програми групи, метою якої була мирна боротьба за добровільне відділення України (наприклад, шляхом плебісциту). Лук'яненко і його товариші стояли тоді на соціялістичних позиціях. Питання стояло не про зміну ладу, а власне про конституційне право на самовизначення. Ніяких матеріалів для звинувачення у «зраді батьківщини» у слідства не було.

Лук’яненко, обґрунтовуючи на суді свої дії, говорив, що відокремлення, самовизначення — не суперечать Конституції.

Звинувачення, з свого боку, твердило, що вони (Лук’яненко і його товариші) — «посягають на територіальну цілісність СРСР».

Лук’яненко винним себе не визнав.

Лук’яненко перебуває в ув’язненні з січня 1961 р. (в січні 1976 р. в нього закінчується строк ув’язнення). За ці роки Лук’яненко побував у таборах Мордовії, Перму, у Володимирській тюрмі.

Коли Лук’яненко перебував у Мордовському таборі № З — йому пощастило написати й передати за кордон інформацію про своє слідство й суд. Ці матеріали були оприлюднені на Заході. За це він був відісланий в перший раз у Володимирську тюрму на З роки (1968-1971).... Перебуваючи перед відісланням в другий раз у Волод. тюрму в Пермському таборі № 36, Лук’яненко брав участь майже в усіх таборових акціях — захисті прав політв’язнів, у голодівках і страйках протесту. Він постійно користується великим авторитетом. Другий раз Лук’яненко скерований у Волод. тюрму 28 червня 1974 р. (разом з Сімасом Кудіркою і Давидом Чорноґлазом — за участь у страйку протесту, що вибухнув після побиття ув’язненого Степана Сапеляка капітаном Мелентієм).

На суді, що вирішував питання про «зміну режиму утримування», Лук’яненко поставив питання:

 — Чи думає суд вирішувати це питання по суті, а чи має намір прийняти на віру твердження адміністрації табору?

(Про переведення Лук’яненка й інших у тюрму клопотала, як звичайно буває в таких випадках, адміністрація).

Суддя — Заріна, прокурор — Ґолдирєв, адвоката  — немає (звичайно на таких судах адвоката не буває, такий звичай). Суддя відповіла Лук’яненкові:

 — Ми довіряємо адміністрації табору.

Лук’яненко:

 — В такому разі пропоную відбути цю процедуру без моєї участи, Суд відбувся без участи в ньому Лук’яненка. Звинувачення: Порушення режиму утримання — відмови від праці, порушення форми одежі, поганий вплив на ув’язнених, переважно на молодь.

Лук’яненко неодноразово відмовлявся і відмовляється від пропонованих йому (з боку КДБ, представників радянської адміністрації) компромісів. Колись, незадовго після засудження, від нього вимагали «цілком небагато»: написати заяву — відмову від підтримки (моральної) з боку українських емігрантських центрів. За таку заяву йому обіцяли перекваліфікувати звинувачення: залишити тільки статтю «антирадянська пропаганда і агітація».

Здоров’я Лук’яненка серйозно розладжене перебуванням в таборах і тюрмах: тяжкий гастрит і інші соматичні захворювання.

Але психічно Лук’яненко цілком здоровий. Всі, хто знає Лук’яненка з таборів і тюрми, аж до самого останнього часу, — говорять про нього, як про психічно цілком нормальну людину, з прекрасно збереженим інтелектом — ніяких психічних відхилень — це загальна думка.

Уже перебуваючи в ув’язненні, Лук’яненко став віруючим, православним. Свою релігійність він не демонструє, не аффектує, з пошаною і увагою ставиться до висловів інших переконань...

Не дивлячись на відсутність сумнівів щодо того, що Лук’яненко психічно здоровий, є серйозні підстави побоюватися психічних репресій відносно Лук’яненка. Ним уже почали займатися офіційні психіятри:

психіятр Волод. тюрми Роґов; крім того його відіслали на 2 місяці в тюремну психіятричну лікарню в м. Рибінську, звідки його повернули в Волод. тюрму, в загальну камеру, але з інвалідністю другої групи (за станом психічного здоров’я).

Цілком імовірно, причина того, що Лук’яненком почали займатися психіятри, полягає в тому, що 14 років інтенсивної «виховної» роботи над Лук’яненком не зламали його духовно.

Подробиці психіятричного «обслуговування» Лук’яненка.

В другій половині 1974 р. (тобто після прибуття з табору в Волод. тюрму) Лук’яненка двічі викликав тюремний психіятр (штатний співробітник санчастини) Роґов Валентин Леонідович. Хоч ніяких приводів для цих викликів не було: Лук’яненко не заявляв ніяких скарг на здоров’я взагалі або на болі голови, безсоння і т. п., Рогов випитував Лук’яненка про його здоров я, про соматичні захворювання. Лук’яненко пожалівся Рогову на сильні болі в шлунку.

Потім Лук яненко був викликаний на місцеву психіятричу комісію (що відбувалася в тюрмі), в якій, крім Рогова, брав участь запрошений психіятр і представник адміністрації Волод. тюрми. Рогов на цій комісії настирливо повторював запитання:

 — Що він (Лук’яненко) збирається робити після звільнення?

Як він (Лук’яненко) ставиться до свого злочину?

 — Які його переконання?

Лук’яненко відповів, що винним він себе не визнає, переконання його залишились попередніми.

Одначе, після звільнення він не думає займатися будь-якою недозволеною діяльністю. Ні, він не претендує і не розраховує на працю за своїм фахом адвоката; він думає працювати електриком (електриком він один час працював у таборі); присвятити себе сім’ї; особистий час, що залишається, використати для придбання й поглиблення знань з філософії й історії.

___________

Анонімна інформація про Л. Лук'яненка дісталася на Захід без дати. Була написана у першій половині 1975 р., приблизно один рік перед його звільненням.