Узбережжя ріки Уборти/III

by Павло Тутковський

◀ II. Геологічний і геоморфологічний опис узбережжя ріки Уборти

Узбережжя ріки Уборти Павло Тутковський III. Загальні геологічні і геоморфологічні висновки

Німецьке резюме ▶

Київ: Українська Академія Наук, 1925

III. Загальні геологічні і геоморфологічні висновки.

§ 434. Як видко з численного фактичного матеріялу, що описаний докладно на попередніх сторінках, в тій цікавій і майже цілком невідомій перед моїми працями обширій країні, що є сточищем ріки Уборти, я з великими труднощами вишукав і знайшов чимало різноманітних та важливих геологічних і геоморфологічних об'єктів та явищ, що їх я простежив по можливості в усіх напрямках. Коли детально порівняти та зіставити цей фактичний матеріял і розподілити його по певних геологічних і геоморфологічних категоріях, то можна дійти до деяких досить цікавих узагальнень і висновків, — з такого порівняння й зіставлення встають перед нами нові наукові загальні картини, що варті уваги. У дальшому для такого порівняння й зіставлення з наведеного фактичного матеріялу узято виключно тільки цілком певні, безсумнівні факти, що зібрані і перевірені моїми власними дослідами та спостереженнями, і залишено зовсім на боці усі непевні, сумнівні дані літературні та дані розпитові (переказані), що їх не було можливости перевірити на місцях моїми власними дослідами та спостереженнями.

Найбільша увага присвячена тут фактам і явищам геологічним; що-ж до фактів і явищ геоморфологічних, то більшість їх була вже узагальнена й досить докладно порівняна в раніше оголошеній моїй праці (№ 58 і початок 68); тому тут наведено лише деякі додаткові спеціяльні геоморфологічні висновки та узагальнення (переважно що до форм виступів різних геологічних порід). Так само з огляду на попереднє оголошення окремої праці моєї про гідрологічні особливості описуваного простору (№ 54), тут не наводяться гідрологічні висновки, окрім уваг про підземні води.

§ 435. Докладно описаний на попередніх сторінках фактичний геологічний матеріял природньо розподіляється перш за все на такі головні категорії, що я їх констатував у сточищі ріки Уборти:

1. Прастарі (архейські) масивні кристалічні породи.

2. Жилові кристалічні породи.

3. Вибухові (ефузивні) породи.

4. Породи групи кристалічних лупаків (гнейси).

5. Овруцький пісковик і його деривати (конгломерати).

6. Четвертинні передльодовикові (флювіогляціяльні) утвори.

7. Четвертинні льодовикові утвори (моренові і кінцево-моренові).

8. Четвертинні польодовикові утвори (лес і польодовикові піски з їх особливими формами накопичення — польодовиковими барханами).

9. Сучасні геологічні утвори (елювіяльні, делювіяльні і алювіяльні).

Окрім того, з наведеного фактичного геологічного матеріялу цікаво і потрібно відокремити і зіставити ще:

10. Сучасні геологічні явища.

11. Корисні для людини копалини і

12. Підземні води.

§ 436. З прастарих (архейських) масивних кристалічних порід у межах дослідженого і описаного тут простору зустрічено досить різноманітні гранітові породи. Усі вони мають типову зернясту структуру і загальний мінералогічний склад гранітів, себ-то збудовані з ортоклаза, кварца, незначної кількости плагіоклаза і лосняка або рогової свитні (амфібола); з них скалинці й кварц утворюють зернястий агрегат, що в ньому лосняки і амфібол порозкидані по різних напрямках. В залежності від загального забарвлення породи і додаткових мінералів (лосняка та амфібола) ці породи розпадаються на такі три головні відміни: а) сірі граніти (різних відтінків); б) червоні граніти (теж різних відтінків) і в) амфіболові граніти. Між цими відмінами існують різноманітні перехідні відміни, а кожна з головних трьох відмін утворює ще різні другорядні або часткові відміни в залежності від відтінку барви і різної зернястости (різного діяметра зернят). Усі ці різноманітні головні й другорядні відміни тісно сполучені між собою основними петрографічними властивостями, очевидними спільними рисами походження і однакового геологічного віку (архейського) та територіяльного розповсюдження (усі вони складають собою північно-східню закраїну великого Українського кристалічного кряжа і знаходяться саме на його північній межі); тому всі ці породи природньо зарахувати до одної групи або категорії, — до групи нормальних інтрузивних (глибинових) гранітових порід.

§ 437. Різноманітні сірі граніти (з відмінами: ясно-сірі, сірувато-білі, темно-сірі, червонувато-сірі, блакитнаво-сірі, дрібнозернясті, середньозернясті і грубозернясті) я знайшов у таких місцях описуваного простору: сіруватий грубозернястий граніт — на північний схід від села Ондрієвичів, на шляху до села Непізнаничів (§ 9), на захід і північний захід від села Ондрієвичів, в урочищу Хуторище і у горі Лисячій і на південь від села Ондрієвичів, в урочищу Вершина, у слободі Вірівці та в її північній околиці (§ 10, тут виступає подекуди порфіруватий граніт); сірий середньозернястий граніт — у слободі Аполонівці (§ 11); сірувато-білий граніт — між слободами Аполонівкою та Анжеліною (§ 12); ясно-сірий грубозернястий граніт — на схід від слободи Анжеліни (§ 13); ясно-сірий дрібнозернястий — у селі Мокляках і його південно-західній околиці (§ 16); сірий середньозернястий граніт — на південний захід від села Середи (§ 19) і на південно-східній закраїні села Королівки (§ 30); сірий дрібнозернястий граніт — на правому березі Уборти біля містечка Олевська і на його північній закраїні (§§ 71 і 72); ясно-сірий, дрібнозернястий і середньозернястий граніт — у каменярні на південь від станції Олевськ Київо-Ковальської залізниці (§ 74) і вздовж тої залізниці на 215-218 верствах (§ 76) та в околицях сіл Рудні Тепеницької і Тепениці (§ 77); сірий середньозернястий граніт — на 212-213 верствах Київо-Ковельської залізниці (§ 78) і в урочищу Лиса Гора (§§ 79-81); сірий дрібнозернястий граніт — на болоті Пояски (§ 83), на верствах 211 (§ 84), 206 (§ 87) і 205-ій (§ 88) Київо-Ковельської залізниці, а також на північ від містечка Олевська до гирла річки Лібожеди на правому березі Уборти і на північний схід від Олевська (§§ 89-90) та по берегах річки Лібожеди (§ 91); сірий дрібнозернястий і середньозернястий граніт — у селі Радовелі і в його околиці (§ 121) і у селі Рудні Радовельській (§ 122); сірий дрібнозернястий граніт — вздовж Київо-Ковельської залізниці на верствах 198-й (§ 125-126), 199-ій (§ 127), 200-203-ій до берега ріки Перги і до станції Рудні Радовельської (§§ 128, 129, 131), в урочищу Огнивель, на островах Хотельчині і Медвеже (§ 132), у селі Замисловичах (§ 135) і його околиці (§ 137) і на північно-західній закраїні села Рудні Озерянської (§ 146); сірий середньозернястий граніт — на захід від села Рудні Озерянської, — острови Хутір і Холм (§ 150); сірий дрібнозернястий граніт — на станції Пост Дровяний і навкруги (§ 156, — на 196-ій верстві Київо-Ковельської залізниці), на обох берегах ріки Перги від села Замисловицького Млина до її гирла, на порогах Шибельницькому і Старо-Млинському, в урочищах Минища, Каміння, Соківка, Закунів, Сідлач, Дубровиці і Заволочі (§ 165), від слободи Юстинбург до села Рудні Пержанської, на порогах Юстинбурзькому і Янків-Кутському, на берегах річки Ракитни (§ 167), біля села Рудні Пержанської, на порозі Пержансько-Рудянському (§ 168) і нижче села Рудні Пержанської до села Перги, поруч з амфіболовим гранітом (§ 169); далі на лівому узбережжю Уборти сірий дрібнозернястий граніт у південній частині села Підлубів {§ 215); ясно-сірий двохлосняковий граніт — на схід від села Малої Глумчі, у слободі Паралині (§ 221), на північ від цієї слободи в урочищу Жужлі або Цвітовці і Піз (§ 222) і на лівому березі річки Заровеня, в урочищу Залісся (§ 224); сірий дрібнозернястий граніт — нижче села Зубковичів (§ 229), по узбережжях річок Зольні, Золенки, Немильні, В'юнії, навкруги сіл Вонячої, Голишів, Рудні-Зольні, на болотах Горащів і Козява, в урочищах Воболоття і Розбійник, навкруги сіл Голишівського Майдана і Ондріївки, та в урочищу Каменецьке Поле (§ 238); сірий середньозернястий граніт — на обширому просторі в урочищу Кам'яний Бір (§ 234); червонувато-сірий і блакитнаво-сірий, середньозернястий і дрібнозернястий граніт — на лівому березі Уборти в містечку Олевську і далі на північ (§§ 257-258); сірий і бурий (від звітрювання), дрібнозернястий граніт — на захід від містечка Олевська, вздовж Київо-Ковельської залізниці, на 220-222 верствах (§§ 260, 261, 263); сірий дрібнозернястий граніт — вздовж усієї Біловиж-Собичинської залізниці (§ 267), на північ від містечка Олевська до села Сущанів (§ 259), вздовж річок Великої Глибокої, Радоробеля, Плишовки і Островка (§ 290), у селі Сущанах і його околиці (§§ 294-295) і в урочищу Савлуків Брід (§ 361).

Як видко з цього зіставлення, простір розповсюдження сірого граніта з його різними відмінами охоплює мало не усе узбережжя ріки Уборти геть до північної межі розповсюдження кристалічних порід, але з перервами, що зайняті иншими відмінами граніта або гнейсами, як описано далі (у місцях розвитку гнейсів граніт дуже ймовірно похований під гнейсом на глибині).

§ 438. Різні відміни червоного граніта (червоний, червонуватий, рожевий, брунатний, ясно-червонуватий, блідо-рожевий) я констатував у таких місцях описуваного узбережжя Уборти: червонуватий грубозернястий граніт — в околицях слободи Аполонівки, поруч з сірим гранітом (§ 11); червонуватий дрібнозернястий граніт — на південний захід від містечка Емильчина (§ 15); червоний середньозернястий граніт з малою кількістю амфібола — в містечку Емильчині (§21); брунатний середньозернястий і грубозернястий граніт — в урочищу Жалби на південь від села Янчі-Рудні (§§ 42-43) і далі на північ (§44); ясно-червонуватий, середньозернястий граніт — на південь від села Зубковичів під гнейсом (§ 48); червоний середньозернястий граніт — на південь від урочища Манушки, між селами Зубковичами та Кишином (§ 53), у селі Кишині (§ 55), на схід від Кишина до слободи Риковки, села Болярки, до села Радовеля і на болоті Мікулан (§ 56); блідо-рожевий дрібнозернястий і середньозернястий граніт серед сірого граніта — на 212-ій верстві Київо-Ковельської залізниці за 7 верстов на схід від м. Олевська (§ 81); червонуватий середньозернястий граніт — на схід від урочища Довговахи (§ 105), в урочищу Обище на схід від села Сущанів (§ 106), навкруги села Жубровичів до сіл М'яколовичів, Білокоровичів і Радовеля (§ 120); червоний грубозернястий граніт — на північній закраїні урочища Хивина (§ 236) і почасти в урочищу Кам'яний Бір разом з сірим гранітом (§ 234; червоний дрібнозернястий граніт (з жилами порфірита) на лівому березі Уборти у слободі Лопатицькій (§ 240).

З цього зіставлення з'ясовується, що червоний граніт розповсюджений серед простору, що взагалі зайнятий сірим гранітом (геть аж до північної межі розповсюдження кристалічних порід) і є ймовірно місцевою (локальною) шлірового відміною сірого граніта, — продуктом місцевої диференціяції спільної первісної магми.

§ 439. Амфіболовий граніт (з його різними відмінами) констатований моїми дослідами у таких місцевостях описуваного узбережжя Уборти: темно-сірий середньозернястий амфіболовий граніт — на південний схід від села Сущанів, на південь від урочища Обища (§ 107) і далі на схід (§ 108), на Північ від села Рудні Сущанської Нової і далі геть до гирла ріки Перги та до правого берега Уборти (§ 113); червоний середньозернястий амфіболовий граніт — біля села Рудні Сіверянської, на 18-ій верстві Усовської залізниці, під Овруцьким пісковиком, поруч з сірим гранітом (§ 146), у селі Нерзі (§§ 170-І7І) і далі на схід і південний схід до урочища Жухнова (§ 172), на північ від села Перги (§ 183), навпроти села Рудні Хочинської (§ 185) і далі на схід; червоний грубозернястий амфіболовий граніт — в урочищу Дубищина і далі на схід (§ 187); червоний середньозернястий амфіболовий граніт — на північ від хутора Савонівки, у бархані (§ 189), далі на північ теж у бархані (і§ 190), далі на північ в урочищу Хомин Мох, у бархані (§ 191) і далі на північ в урочищу Лози, у бархані (§ 192); сірий дрібнозернястий амфіболовий граніт — на 141-ій верстві течії р. Уборти (§ 193), на північний схід звідси в оборі, у бархані (§ 194), на правому березі Уборти у бархані (§ 195), в урочищу Запруддя у бархані (§ 196), біля хутора Борового Млинка 197); сірий середньозернястий амфіболовий граніт в урочищу Кривульки, у бархані величезного комплекса (§ 208, найбільш північний виступ граніта по Уборті), навпроти села Рудні Сущанської Нової, в урочищу Ніжка на лівому березі Уборти (§ 307), в урочищу Барляни (§ 308), в урочищах Турок і Сошничок (§ 309), на південь від села Юрова (§ 309), у селі Юрові (§ 312) і на північ від цього села (§ 315); темно-червоний середньозернястий амфіболовий граніт — на північний захід від села Юрова в урочищу Мойлини, у бархані (§ 316), на півверстви на північ від попереднього (§ 317), в урочищах Клетно і Дубова Волока (§ 318), на північ до села Рудні Хочинської у чотирьох пунктах (§ 320), у селі Рудні Хочинській (§ 321) і на шляху до Хочина (§ 322).

З цього зіставлення видко, що амфіболовий граніт і своєю барвою, і своїм географічним розповсюдженням тісно сполучений з обома попереду описаними відмінами граніту; усі ці відміни треба розглядати, як шлірові (у великому маштабі) відміни або продукти диференціяції одної спільної магми. Зокрема амфіболовий граніт сполучений з иншими двома описаними відмінами граніту навіть своїм мінералогічним складом, бо амфібол трапляється і в сірому та червоному гранітах, яко другорядна складовина (див. вище).

§ 440. Цілком окрему групу утворюють так звані жилові породи, що стоять посередині між інтрузивними (§§ 436-439) та ефузивними породами (§§ 449-451). Як відомо з часу прань Гага і Іддінгса (Hague and Iddings, Bullet. Unit. St. geolog Survey 1885, № 17), головна різниця між інтрузивними (або плутонічними) та ефузивними (вулканічними) породами полягає в умовах тверднення: інтрузивні породи тверднули на глибині, надзвичайно повільно і під великим тисненням горішніх порід, а ефузивні — розмірно швидко, на поверхні землі, під тисненням тільки одної атмосфери; таким чином головна різниця між цими категоріями порід є не у матеріялі (себ-то магмі), а в батрологічних умовах тверднення, — вона є функцією тиснення й швидкости тверднення (див. ще Zirkel, Lehrbuch der Petrographie, Bd. I, 1893, стор. 637). Що-до жилавих порід, то в цій формі уложення трапляються як інтрузивні, так і ефузивні породи; для інтрузивних порід жили є лише апофізи великих плутонічних інтрузій, а для ефузивних порід жили являються каналами на шляху до поверхні; тим жилові породи наближаються до ефузивних порід, але здебільшого жилові породи мають структурні властивості плутонічних порід і ніколи не мають туфів. — В описуваному просторі жилові породи констатовані моїми дослідами у досить багатьох пунктах (див. § 441).

§ 441. Жилові породи, що їх я знайшов на узбережжю ріки Уборти, можуть бути розподілені на три головних групи або відміни: жилові граніти, жилові пегматити і жилові апліти.

Жилові граніти я знайшов у таких пунктах дослідженого мною і описуваного простору: жиловий дрібнозернястий, середньозернястий і грубозернястий граніт серед сірого граніта між слободами Нараївкою та Вірівкою (§ 14); червоний грубозернястий жиловий граніт викрутастими жилами (10-15 сантим. завширшки) серед сірого дрібнозернястого гнейса біля хутора Довгосільського Млина (§ 60); червоний середньозернястий граніт великими жилами у сірому гнейсі (1 — до 4 метрів завширшки), що при звітрюванні гнейса вистають цілими дайками, — на правому березі Уборти і на острові біля села Рудні Бистрої (§ 65); червоний середньозернястий (почасти дрібнозернястий) жиловий граніт серед скель сірого гнейса у селі Каменці, що вистає дайками (2-50 сантим. завширшки і до 30 сантим. заввишки) та переходить в апліт (§§ 247 і 249).

Жилові пегматити знайшов уперше професор В. Д. Ласкарьов серед гранітів верхів'їв ріки Уборти (§ 8), на південь від слободи Вірівки (§ 14), на південний захід від села Мокляків і в цьому селі — серед сірого дрібнозернястого граніта (§ 16).

Жиловий апліт в узбережжю Уборти знайдений у таких пунктах: червонуватий апліт серед сірого граніту між селами Ондрієвичами та Непізнаничами (§ 9); ясно-сірий, надзвичайно дрібнозернястий апліт утворює неширокі майже прямовісні жили серед сірого граніта на північний захід від села Рудні Озерянської (§ 146); нарешті, апліт являється відміною червоного жилового граніта у селі Каменці (§ 249).

§ 442. Форми виступів або відслонень описаних вище кристалічних порід дуже різноманітні. По деяких місцях, де ці породи являються на більш-менш значних просторах однорідними (і виявляють приблизно однаковий опір звітрюванню та розмиванню) вони утворюють відокремлені у рельєфі високорівні (плоскозгір'я або плато̀); такі високорівні я констатував (на підставі гіпсометричних даних і безпосередніх спостережень — див. № 58, стор. 67-68), наприклад, в таких місцях; у верхів'ях ріки Уборти (уперше встановлено В. Д. Ласкарьовим, § 8); на схід від містечка Емильчина до сіл Степанівки та Солов'їв (§ 17); навкруги сіл Болярки, Стовпинки й Кишина (§ 56); навкруги села Вонячої або Доброволі і по инших місцях сточища річки Зольні (§ 233); місцевість вздовж Біловиж-Собичинської залізниці з пересічним похилом на південь 0,00284 (§ 268); подекуди пересіні похили таких високорівень ще більші, наприклад, похил західнього узбережжя ріки Перги я вирахував 0,003 і похил її східнього узбережжя 0,0036 (§ 200). Але і на цих високорівнях поверхня кристалічних порід завсіди буває досить нерівною, розчленованою через денудацію; ще більш нерівною і розчленованою являється поверхня кристалічних порід по усіх инших місцях, де не вирисовуються у рельєфі такі високорівні. Через нерівномірне звітрювання і денудацію в різних пунктах виробляються на поверхні кристалічних порід різноманітні нерівності, що займають більші чи менші простори і набувають різноманітного морфологічного характеру. Взагалі виступи кристалічних порід описуваного простору можна поділити перш за все на дві основні категорії: горбуваті виступи і детритичні виступи (§§ 442-446).

§ 443. Горбуваті виступи у свою чергу природньо розпадаються на такі категорії: банюваті (або-ж стіжкуваті) виступи і грядуваті.

Зацілілі від руйнування через звітрювання і розмивання твердіші частини поверхні кристалічних порід вистають у рельєфі у формі банюватих (або більш-менш стіжкуватих) горбів (або відокремлених скель) по таких, наприклад, місцях: у верхів'ях ріки Уборти (згідно з В. Д. Ласкарьовим, — § 8); між Ондрієвичами і Непізнаничами, в урочищах Хуторище, Гора Лисяча, Вершина, (§ 9); в околицях сіл Яблонця, Вірівки (§ 10); у верхів'ях річки Мокришки, в околицях сіл Нараївки, Аполонівки і Анжеліни (§ 11); між селом Нараївкою та слободою Вірівкою (§ 14); між селами Кулешами і Цецилівкою та містечком Емильчином (§ 15), біля сіл Сербів і Середи (§ 19); в урочищу Жалби на південь від села Янчі-Рудні (§ 42) і далі біля цього села (§ 44), між селами Зубковичами і Кишиним та в урочищу Козанин (§ 53); навкруги села Кишина (§ 55), між селами Риковкою, Боляркою і Радовелем (§ 56); на схід від м. Олевська (§ 75); в околицях сіл Тепениці і Рудні Тепеницької (§ 77); на 215-ій і 216-ій верствах Київо-Ковельської залізниці (§ 78); горб „Лиса Гора“ на 213-ій верстві тої-ж залізниці (§ 79); на болоті Пояски (§ 83-84); на 206-ій верстві згаданої залізниці (§ 87); на північ від м. Олевська на правому березі Уборти (§ 90); на схід від села Сущанів, в урочищу Обище (§§ 106, 107, 108); навкруги села Жубровичів (§ 120); на захід від села Рудні Радовельської (§ 122); на 200-ій верстві Київо-Ковельської зализниці (§ 128); у селі Замисловичах (§ 135); на захід і північний захід від села Замисловичів (§§ 137, 138); на узбережжю річки Перги нижче села Рудні Пержанської (§ 169); на схід від села Перги (§ 172); між селами Пергою та Руднею Хочинською (§ 183); на 221-ій верстві Київо-Ковельської залізниці (§ 261); вздовж Біловиж-Собичинської залізниці (§ 269); на лівому узбережжю Уборти між м. Олевськом та селом Сущанами (§ 290); в урочищу Ніжка (§ 307) і по багатьох инших місцях.

Банюваті відокремлені у рельєфі горби граніта порозкидані часом дуже густо на деяких обмежених просторах і мимоволі звертають на себе увагу спостерегача; так, наприклад, на схід від села Перги, на шляху до села Рудні Кованки, банюваті горби трапляються дуже часто, а подекуди дуже близько один від одного (на протязі чотирьох верстов між селом Пергою та урочищем Жухновим по самих боках шляху є 13 таких гранітових горбів); так само на протязі від станції Рудні Радовельської до Олевська (19 верстов) на південь від лінії залізниці є 17 таких горбів (§ 122). Таких прикладів можна навести чимало.

§ 444. Більш-менш виразні у рельєфі грядуваті горби описаних кристалічних порід, що їх довга вісь іде у випадковому напрямі, я знайшов по таких, наприклад, місцях описуваного простору: на схід від м. Олевська (§ 75); на північ від цього самого містечка (§ 90); у селі Замисловичах (§§ 133-134, 137) і на північний захід від цього села (§ 137); подекуди ці грядуваті горби мають досить виразний і постійний напрям, здебільшого на північний захід і із сходу на захід, наприклад, у верхів'ях річки Мокришки, згідно із спостереженнями В. Д. Ласкарьова (§ 11), між селами Кулешами, Сербами та Цецилівкою (§ 15), на південний захід від села Мокляків (§ 15), на південь від села Нараївки (§ 14); на південний захід від села Середи (§ 19); на східній закраїні села Юрова (§ 312) і по багатьох инших місцях. Взагалі між банюватими (почасти стіжкуватими) та грядуватими горбами кристалічних порід існують різноманітні перехідні форми, що їх відокремити часом буває досить важко.

У меншому мірилі грядуваті форми часто мають виступи твердіших частин гранітів, що по формі нагадують дайки; у виді таких дайків, що вистають на поверхні відслонень кристалічних порід, часто являються описані вище (§§ 440-441) жилові граніти, наприклад біля водоспадів села Рудні Бистрої (§ 65), у селі Каменці (§ 249) і по инших місцях.

§ 445. Детритичні виступи граніта (див. § 442) являють собою більш-менш значні (подекуди величезні) накопичення на поверхні на рівних місцях (де нема горбів граніта) продуктів руйнування граніта, — гранітового щебеня, жорстви й скиб. Ці різні форми детритичних виступів остільки тісно сполучені між собою непомітними переходами, що відрізнити і відокремити та описати окремо скибові, щебіневі і жорствові виступи кристалічних порід цілком неможливо. Тому вони усі зіставляються тут разом, без розподілення на окремі підкатегорії.

З великого числа детритичних виступів кристалічних порід, що їх описано на попередніх сторінках, найбільш виразний характер описуваної категорії мають, наприклад, такі місця: скибові виступи у слободі Нараївці (§ 14); скибові виступи між селами Зубковичами і Кишиним (§ 53); скибові виступи граніта навкруги сіл Кишина, Риковки і Болярки (§§ 55-56); скибові виступи на островах болота Пояски (§ 83); скибові й щебіневі виступи граніта на північ від м. Олевська на правому березі (§ 90); скибові виступи граніта навкруги села Жубровичів (§ 120) і навкруги села Рудні Радовельської (§ 122), щебінюваті виступи граніта навкруги станції Рудні Радовельської (§ 128); скибові і щебінюваті виступи граніта навкруги села Замисловичів (§§ 135-138); скибові виступи граніта на схід від села Малої Глумчі, навкруги слободи Параліна і в урочищу Жужлі (§§ 221-222); скибовий виступ граніта в урочищу Замошшя нижче села Зубковичів (§ 229); щебінюваті й скибові виступи граніта у сточищі річки Зольні (§ 233); величезні скибові виступи граніта в урочищу Кам'яний Бір (§ 234) і на північній закраїні урочища Хивина (§ 256); щебінюваті й скибові виступи граніта на захід від м. Олевська (§ 258); щебіневі й скибові виступи граніта між м. Олевськом і селом Сущанами на лівому березі Уборти (§§ 289-290); щебіневі й скибові виступи граніта на північ від гирла річки Юрівки (§ 315) і у бархані в урочищу Мойлини (§ 316) і далі на північ (§317); щебіневі розсипища граніта від гирла ріки Перги до села Рудні Хочинської (§ 320) і багато инших.

По деяких місцях щебінь, жорства й скиби граніта являються у поверхневих польодовикових пісках у незначній кількості, але нерідко вони скупчуються так рясно, що пісок відходить на другорядний план і уся поверхня буває геть вкрита детритичним кам'яним матеріялом, — щебенем і скибами граніта; тут утворюються суцільні кам'яні моря, наче природній кам'яний брук або розсипища. Гарними прикладами таких (подекуди обширих) кам'яних морей можуть служити такі місцевості: на південний захід від села Мокляків (§ 16); на північ від містечка Олевська (§ 90); усе знамените урочище Кам'яний Бір (§ 234), північна частина урочища Мойлини (§ 317), лівий беріг ріки Уборти від гирла Перги до села Рудні Хочинської (§ 320) і чимало инших описаних вище місцевостей.

§ 446. Усі описані вище (§§ 442-445) різноманітні форми виступів кристалічних порід (горбуваті і детритичні) являються наслідком руйнування, що переводиться здебільшого процесами звітрювання та змивання продуктів звітрювання. Такі процеси переводилися в описуваній місцевості протягом дуже довгих геологічних періодів (починаючи з архейської ери геть до сучасного періоду); увесь цей довжезний час описувана місцевість була суходолом і не була ніколи зайнята морем; на суходолі чергувалися періоди пустинь (наприклад, середньо-девонської епохи і польодовикової епохи) і періоди вогкого підсоння; за усіх цих періодів тут провадилося звітрювання кристалічних порід (механічне і хімічне); але свій остаточний вигляд і характерні морфологічні риси форми руйнування кристалічних порід набули за сучасної вогкої епохи, бо ці породи нездатні заховувати через довгий час ознаки попереднього механічного звітрювання, — вони вже знищені сучасним хімічним звітрюванням. Тому форми щебеня й скиб тут особливі, — завсіди заокруглені на рубах; тут не трапляється і не утворюється ріжкатих та гострорубих форм скиб і куснів кристалічних порід. (Такі форми залишилися від попередніх пустинь тільки виключно на пісковиках та окварцованих породах, що їх розсипища мають цілком инший вигляд).

Хімічне звітрювання кристалічних порід продовжується досить інтенсивно і за теперішніх часів, але наслідки його мало помітні тому, що продукти звітрювання постійно змиваються; тільки там, де нема стоку вод, ці продукти залишаються на місці і свідчить про сучасне хімічне звітрювання. По таких місцях груба кора звітрювання вкриває собою кристалічні породи в усіх їх виступах і здобування свіжих, незвітрілих зразків буває тут дуже важким (чимало прикладів цього описано вище). У каменярнях і у свердловинах ми часто натрапляємо на приклади звітрювання (переважно каолінізації скалинців) на місці, in sitn, причому иноді цілком заховується первісна структура породи і навіть контури кристалів ортоклаза, що вже цілком перетворений на м'який, землястий каолін. Прикладами цього можуть служити: свердловина на 197-ій верстві Київо-Ковельської залізниці, на правому узбережжю ріки Перги (§ 124); викрій на 220-ій верстві Київо-Ковельської залізниці (§ 260) і виступ граніта на 221-ій верстві тої самої залізниці (§ 261); свердловина на першій верстві Біловиж-Собичинської залізниці (§ 271); ряд свердловин на 2-3 верствах тої самої залізниці (§§ 276-283) і инші.

§ 447. Окрім різноманітних нерівностей кристалічних порід (гранітів), що вироблені процесами денудації (див. вище, §§ 442-446), без сумніву повинні існувати в наших прастарих кристалічних породах, що пережили цілі геологічні ери, і нерівності тектонічного походження. Такі саме нерівності скидового характери (грабени і горсти) фактично встановлені моїми дослідами для деяких сумежних обсягів розповсюдження кристалічних порід (наприклад, горсти Губкова і западина Васьковичів, — див. № 58, стор. 68-72); в межах описаного тут узбережжя ріки Уборти виразних тектонічних форм рельєфа не встановлено; але дуже ймовірно, що зазначені вище плоскозгір'я або високорівні (§ 442) мають почасти (а може бути — переважно) тектонічне, скидове походження, себ-то являють собою обширі горсти; ймовірність існування тут тектонічних нерівностей стверджується фактичною наявністю на описуваному просторі глибоких тектонічних щілин, що дали вихід вибуховим породам або лавам (див. §§ 449-452).

Ймовірність існування тут тектонічних нерівностей кристалічних порід підтримується ще одною цікавою геоморфологічною обставиною: саме біля периферії розповсюдження кристалічних порід, біля їх північної межі, на описуваному просторі встановлено моїми геоморфологічними дослідами помітне звищення поверхні цих порід. Таке звищення рельєфа кристалічних порід до їх північної периферії спостерегається у тих місцях, де периферія кристалічного масива у значній мірі замаскована нагромадженням кряжів Овруцького пісковика (див. далі, § 458-468). Крайній північний виступ кристалічної породи (червоного граніта) в цій місцевості знаходиться біля гирла яру Дехтярня поблизу села Збранків, на абсолютній височині 81 сажня (№ 58, стор. 43, під № 991); ця порода згадується уперше Барботом де-Марні під назвою порфіра, а Морозевич визнав її за граніт (№ 57, стор. 114-116, 140, 187-188); далі на південь кристалічні породи мають значно менші абсолютні височини; так, наприклад, виступи волиніта біля села Васьковичів (на віддаленні 24 верстов по прямій лінії на південь від яра Дехтярні) мають абсолютну височину 71 сажнів; різниця височин виносить 10 сажнів, спад на одну верству становить мало не 0,42 сажня і звідси вираховується пересічний похил з півночи на південь 0,0008. Звищення спостерегається в цій місцевості теж на захід і похил з заходу на схід також досить значний; від горбів кристалічних порід біля села Малого Дивлина, що мають абсолютну височину 99,8 сажнів (№ 58, стор. 42, під № 960), на віддаленні 40 верстов по прямій лінії від села Васьковичів, спад виносить 28,8 сажня, спад на одну верству становить 0,72 сажня і пересічний похил вираховується 0,00144 (№ 58, стор. 70-71).

Дуже помітне звищення місцевости на північ поблизу межі розповсюдження кристалічних порід спостерегається теж вздовж Біловиж-Собичинської залізниці; тут місцевість звищується від абсолютної височини 86,14 сажня до 95,21 сажня і пересічний похил на південь вирахуваний мною виносить 0,00284. (Див. § 218).

Наведені цифри доводять існування підвищеної площі кристалічних порід на північній її периферії. Але разом з тим мої геоморфологічні досліди показали, що ця підвищена частина кристалічної площі має схил на північ у західній своїй смузі; так, наприклад, кристалічні породи виступають на 196–197 верствах Київо-Ковельської залізниці на абсолютних височинах 96 сажнів (№ 48, стор. 427; № 58, стор. 42, під № 951); на віддаленні 40 верстов по прямій лінії на північ я знайшов у ложищі ріки Уборти один з крайніх північних виступів кристалічних порід біля хутора Борового Млинка на абсолютній височині 70 сажнів (§ 197; № 58, стор. 70); повний спад виносить тут 26 сажнів, спад на одну верству становить 0,65 сажня і пересічний похил вираховується 0,0013.

§ 448. У тісному звязку з описаними геоморфологічними особливостями периферії кристалічних порід в описуваній місцевості знаходиться питання про північну межу розповсюдження в ній кристалічних порід. Розвязання цього питання з належною докладністю має велику наукову і навіть практичну вагу, але воно надзвичайно утруднюється та ускладняється браком відповідних природніх відслонень і дуже важкою приступністю (краще сказати — неприступністю) саме північних частин обсягу розповсюдження кристалічних порід з причини обширих грузьких болот, величезних первісних незайманих лісів та повної відсутности шляхів. З вище наведених описів окремих місцевостей узбережжя ріки Уборти видко, що я поширив свої досліди можливо на усі приступні місця, одвідав і дослідив обширі невідомі раніше (перед моїми дослідами) обсяги й знайшов у лісових та болотяних нетрях і гущавинах чимало нових виступів кристалічних порід, але ще досить значна частина тих нетрів та гущавин залишилася неприступною і недослідженою. Тому досі північна межа розповсюдження кристалічних порід в узбережжю ріки Уборти може бути накреслена лише у загальних рисах, з деякими перервами, без повної точности й певности.

Згідно з моїми дослідами, північна межа розповсюдження кристалічних порід в узбережжю ріки Уборти проходить через такі пункти:

1) У сточищі ріки Ствиги урочище Кален на віддаленні трьох з чвертю верстов на захід від села Біловижа (§ 267), на абсолютній височині біля 76 сажнів під 51° 23′ північної широти (№ 66, стор. 46); далі на схід тягнеться перерва на 17 верстов і межа повертає на південний схід.

2) Північний кінець Біловиж-Собичинської залізниці, — свердловина на 8-ій верстві (§ 288), каолінізований граніт на абсолютній височині 89,61 сажня, під 51° 19′ 35″ півн. широти; далі йде знову перерва протягом дев'ять з половиною верстов і межа звертає на північно-північний схід.

3) На лівому березі річки Плав, на віддаленні трьох верстов на захід — південний захід від села Журжевичів (§ 313) на абсолютній височині біля 78 сажнів, під 51° 25′ півн. широти; далі знову тягнеться перерва протягом 16,5 верстов, причому межа круто повертає на північ.

4) У сточищі Уборти на лівому її березі найбільш північний виступ граніта констатований верстви на три на південь від села Глушкевичів (§ 325), на абсолютній височині біля 68 сажнів, під 51° 33′ півн. широти; далі наступає коротка перерва трохи довша за чотири верстви і межа звертає майже просто на схід (трохи на північний схід).

5) Урочище Кривулька (див. № 51, стор. 8; № 52, стор. 238–240; № 58, стор. 67; № 66, стор. 46) має виступ граніта на вершку польодовикового бархана, на абсолютній височині не менш 82 сажнів (див. §  201), під 51° 33′ 30″ півн. широти (приблизно більш одної верстви на північ від Борового Млинка); далі знову йде перерва протягом 17 верстов і межа звертає на схід-південний схід.

6) Урочище Савлуків Брід (§§ 361–362) під 51° 31′, на абсолютній височині біля 72 сажнів (№ 51, стор. 8; № 58, стор. 67; № 66, стор. 46); далі найближчий північний виступ кристалічної породи лежить на 24 верстви на південь і тому межа тягнеться тут майже по меридіяну з півночи на південь.

7) На північний захід від села Рудні Озерянської (§ 146), на абсолютній височині біля 86 сажнів, під 51° 17′ 30″ півн. широти; тут межа повертає на схід-північний схід, а перерва досягає 18,5 верстов.

8) Урочище Половчине (див. № 57, § 4, стор. 68–69) у сточищі ріки Норина, на абсолютній височині біля 92 сажнів, під 51° 19′ півн. широти; на перерві протягом 23 верстви межа звертає знову на схід-північний схід.

9) Яр Дехтярня поблизу села Збранків під 51° 18′ 30″ на абсолютній височині 81 сажня (№ 57, § 62, стор. 140); далі північна межа розповсюдження кристалічних порід круто повертає на південь і південний схід до села Жерева (№ 66, стор. 46–47).

Увесь простір на південь від зазначеної межі є зайнятий виступами кристалічних порід, описаних вище (гранітів), що усюди лежать в основі усіх инших порід і вкриваються по різних місцях гнейсами, Овруцьким пісковиком та різними четвертинними покладами як описано далі.

§ 449. Вибухові (ефузивні, вулканічні) породи займають в описуваній місцевості другорядне місце по площі розповсюдження і тісно сполучені з глибокими тектонічними щілинами земної кори, які вони заповнили; виступи їх порозкидані спорадично по всій території узбережжя ріки Уборти і не виявляють певних виразних тектонічних ліній або напрямів; але можливо, що згодом, коли теперешні випадкові знахідки виступів вибухових порід (за-для браку відслонень) будуть поширені новими знахідками в нових штучних відслоненнях, такі тектонічні лінії потрохи виявляться або з'ясуються. (Найбільш спричинилося до винайдення виступів вибухових порід в описуваному просторі будування залізниць, що розпочалося тут лише на початку біжучого століття і захопило лише дуже обмежені простори південної частини території узбережжя Уборти).

Вибухові породи описуваного простору надзвичайно різноманітні що-до свого петрографічного характеру, але усі вони належать до групи палеовулканічних порід, при чому скловатих (фельзитових) відмін і туфів зовсім не знайдено. Дуже ймовірно, що зацілілі досі виступи вибухових порід є тільки незначні останки виллятих колись на поверхню ефузивних масивів та поволок, що були здебільшого зруйновані протягом довгих геологічних періодів. Залишилися лише підземні частини цих колишніх вулканів.

§ 450. Різноманітні петрографічні відміни вибухових порід я знайшов в таких місцях узбережжя ріки Уборти:

1) Темно-сірий порфір з поліедричним відокремленням, — скибові виступи між горбами граніта на схід від слободи Анжеліни (§ 13).

2) Виразно-зернястий порфір з кулястим відокремленням, — скибові виступи і цілі скелі на рівні землі на західньому кінці слободи Анжеліни, в урочищу Глибока Лука (§ 13).

3) Темнобарвний порфір, — скибові виступи між горбами граніта на південь від слободи Нараївки (§ 14).

4) Невизначена, знайдена В. Д. Ласкарьовим ефузивна порода, — жилами у граніті між селами Мокляками і Степанівкою (§ 16).

5) Червоний середньозернястий амфіболовий сіеніт, — цілим горбом до 7 метрів заввишки (абсолютна височина 92,1 сажня) і скибовими виступами на схід від містечка Емильчина, в урочищу Каміння (§ 25).

6) Темно-сірий мікрограніт, — цілим горбом 16 метрів заввишки, банюватої форми, на лівому узбережжю річки Телини, на одну верству на схід від урочища Каміння (§ 26) і стіжкуваті (почасти банюваті) горби тої самої породи далі на схід, на абсолютній височині до 96,6 сажня (§ 27).

7) Ясно-сірий амфіболовий мікрограніт, — у селі Горбах, — відокремлений банюватим горбом до 8 метрів заввишки (§ 32).

8) Діоритовий порфірит (темно-сірої і ясно-сірої барви), — грядуватим горбом у селі Горбах до 12 метрів заввишки (§ 33).

9) Темно-сірий мікрограніт, — грядуватими низькими скелями у південно-західній частині села Чміля (§ 36).

10) Темно-сірий ортофір і амфіболовий ортофір, — грядуватими горбами до 12 метрів заввишки у північно-східній частині села Чміля (§ 37).

11) Діоритовий порфірит, — в урочищу Високому на захід від с. Чміля (§ 37).

12) Темно-сірий і білуватий порфірит (?), — великими скибами у селі Янчі-Рудні (§ 46).

13) Зеленкувато-чорний амфіболовий сіеніт, — значним банюватим горбом до 3 метрів заввишки (абсолютна височина 91,57 сажня) на 207-ій верстві Київо-Ковельської залізниці, на болоті Пояски (§ 85).

14) Чорний амфіболіт, — банюватими горбами до 10 метрів заввишки, поруч з попередньою породою (§ 86).

15) Темно-сірий порфірит, — скибами в урочищу Залісся на південний схід від села Малої Глумчі (§§ 224-225).

16) Лосняковий діорит, — приземкуватим банюватии горбом на лівому березі річки Глумчі (§ 226).

17) Рожевий порфірит — жилами до півтора метри завширшки у червоному граніті на лівому березі Уборти у слободі Лопатицькій (§ 241).

§ 451. Форми уложення перелічених вибухових порід досі неможливо встановити за браком відповідних відслонень та унаслідок повного знищення надземних колишніх частин первісних виступів цих порід. Ми спостерегаємо тепер лише останки колишніх великих мас, зацілілі підземні частини або ефузивні канали, що по них здіймалися догори старі магми. Професор В. Д. Ласкарьов згадує побіжно „поволоки“ вибухових порід у горішній течії ріки Уборти (§ 8), але без точнішого визначення, де саме вони знаходяться; мені не пощастило знайти тут таких поволок.

Констатовані фактично форми виступів вибухових порід на описуваному просторі вказують не на поволоки, а більш на масивні вулкани та більш-менш значні жили ефузивних порід. До таких форм виступів належать:

1) Банюваті горби вибухових порід (див. § 450, під пунктами 5, 6, 7, 13, 14 і 16).

2) Грядуваті горби вибухових порід (§ 450, під пунктами 8, 9 і 10).

3) Цілі окремі скелі вибухових порід (§ 450, під пунктами 2 і 9).

Ці три форми виступів є очевидні останки колишніх масивних вулканів.

4) Жили вибухових порід (§ 450, під пунктами 4 і 17).

5) Безсумнівним дериватом жил являються дайки вибухових порід, що повстають унаслідок швидкого звітрювання та руйнування масивної кристалічної породи, в якій проходять жили вибухової породи, і розмірно повільного руйнування вибухової породи, що тоді вистає у виді дайків (§ 450, під пунктом 17).

6) Нарешті теж до зруйнованих жил без сумніву належать і детритичні-скибові виступи вибухових порід (§ 450, під пунктами 1, 2, З, 5, 12 і 15).

Контактові явища, що сполучені з виступами вибухових порід, ніде ясно не виявлені і цілком не з'ясовані, хоч побіжно і дуже невиразно згадуються у літературі (див. § 27).

§ 452. З групи кристалічних лупаків на описуваному просторі зустрічено лише різні відміни гнейса; инших кристалічних лупаків тут не спостережено. З огляду на стратиграфічний звязок тутешніх гнейсів з гранітами здається дуже імовірним, що ці гнейси належать до ортогнейсів, але розвязання цього питання вимагає спеціяльного петрографічного дослідження порід, яке ще не зроблене. Так само без спеціяльного петрографічного дослідження не можна розподілити ці породи на певні групи. Тимчасово доводиться відрізняти відміни гнейса по зовнішніх його ознаках; на цій підставі можна відокремити такі головніші відміни гнейсів в узбережжю ріки Уборти:

1) Сірий гнейс; 2) темно-сірий гнейс; 3) ясно-сірий гнейс; 4) червонуватий гнейс; 5) очковий гнейс; 6) окварцований гнейс.

Між усіма цими відмінами існують ступневі переходи. Особливих поверхів серед гнейсів не спостерегається, за вийнятком лише останньої відміни (окварцованого гнейса), що завсіди виступає, як виразний горішній поверх гнейсів. У відслоненнях гнейс майже усюди в описуваному обсязі являється дуже міцно звітрілим; при повній майже відсутності каменярень здобути свіжі (не звітрілі) зразки породи надзвичайно важко; тому дуже важко спостерегати додаткові мінерали у гнейсі і розподіляти його на мінералогічні групи. Переходів гнейса у лоснякові лупаки (що так часто трапляються, наприклад, в сумежному з Овруцьким повітом Радомиському повіті Київщини) ніде не помічено; так само гнейси не мають абсолютно ніякого ані петрографічного, ані стратиграфічного звязку з Овруцьким пісковиком, що завсіди являється цілком виразно відокремленим від гнейсів і умовами уложення, і петрографічним складом, і своїм пізнішим геологічним віком.

§ 453. Звичайний сірий, здебільшого дрібнозернястий гнейс виступає, згідно з моїми дослідами, в таких місцях описуваного простору: на схилах гранітових горбів на південь від слободи Вірівки (§ 10); на правому березі ріки Уборти біля села Лопатичів, суцільними скелями додолу берега, під польодовиковими пісками (§ 58) і при таких самих умовах на південь від села Рудні Бистрої (§ 62); дислоковані скелі тонковерствуватого гнейса в селі Рудні Бистрій з жилами червоного граніта у долішньому поверсі (§ 65); надолі берегових схилів правого берега Уборти від села Рудні Бистрої до містечка Олевська (§ 66); гряда сірого (з червонуватими проверстками) гнейса поблизу гирла річки Либожеди (§ 92); скелі гнейса на лівому березі річки Либожеди (§ 93) і далі по цій річці (§ 94); скелі й гряди гнейса на правому березі Уборти від гирла річки Либожеди до гирла річки Мутвиці (§§ 95-96); великі скелі гнейса біля гирла річки Криниці (§ 97 і 98); гряди гнейса на вершку правого берега Уборти на південь від Сущанів (§ 99); скибові виступи гнейса навпроти села Сущанів (§ 100); поріг гнейса упоперек Уборти (фундамент гати) у селі Сущанах (§ 101): гряди гнейса навпроти села Сущанів (§ 102); скелі гнейса на схід від села Сущанів (§ 103); скелі й скибові виступи гнейса по всій річці Мутвиці (§ 104); скелі гнейса на правому березі Уборти між селом Сущанами та гирлом ріки Перги (§ 109 і 110); скелі гнейса у селі Рудні Новій Сущанській (§ 111); низькі горби гнейса в урочищу Кам'яна Гора (§ 113); гнейс на сірому граніті на 202-ій верстві Київо-Ковельської залізниці біля села Рудні Радовельської (§ 129); на схід від села Перги, в урочищу Янин Бір — скибові виступи гнейса (разом з окварцованим гнейсом) на значному просторі (§§ 172 і 174); скибові виступи гнейса навкруги полісинтетичних і одиночних польодовикових барханів того самого урочища (§§ 178-180); скелі дуже пофалдованого тонковерствуватого гнейса нижче слободи Лопатицької і у селі Лопатичах (§ 242-243) і у селі Каменці (§§ 250-251); скибові виступи гнейса у селі Довгосіллі (§ 253) і скелі гнейса у селі Рудні Бистрій на лівому березі Уборти (§ 255); виступи гнейса (на граніті) вздовж Біловиж-Собичинської залізниці (§ 269); скибові виступи гнейса на граніті між містечком Олевськом та селом Сущанами на лівому березі Уборти (§ 289) і скелі гнейса (§ 291) далі у селі Сущанах (§ 295); скелі й скибові виступи гнейса у Горі Замчище (§ 298); щебіневі й скибові виступи гнейса навпроти Рудні Сущанської Нової (§ 306) і в урочищу Ніжка (§ 307). — Напевно дальші досліди виявлять ще чимало виступів сірого гнейса в описуваному просторі, що були неприступні для спостереження підчас моїх дослідів.

§ 454. Значно рідше трапляються виступи окремої відміни сірого гнейса, що відрізняється темно-сірою барвою і є теж дуже дрібнозернястою і завсіди дуже міцно звітрілою. Відслонення цієї відміни гнейса я знайшов тільки у таких місцях: скеля біля хутора Довгосільського Млина (на правому березі Уборти) з жилами червоного граніта (§ 60); скелі тонковерствуватого, пофалдованого гнейса з жилами граніта на лівому березі річки Каменки у селі Каменці. (§§ 247-248).

Так само рідко трапляється і ясно-сіра відміна гнейса, що я її знайшов у таких місцях описуваного простору: скибові виступи ясно-сірого, середньозернястого гнейса на схилах скель граніта нижче села Зубковичів, на правому березі Уборти (§ 48); скелі ясно-сірого гнейса безпосередньо на граніті у великій каменярні біля містечка Олевська, на південь від станції залізниці, на 219-ій верстві (§ 74).

До таких самих мало-розповсюджених відмін гнейса належить теж і червонуватий гнейс: він рідко утворює самостійні виступи, як окрема порода; такий виступ я знайшов тільки в одному місці — у західньому вершку Гори Золотухи, де цей гнейс дуже тісно сполучений з окварцованою відміною гнейса (§ 302); у виді численних тонких проверстків червонуватий гнейс я знайшов у сірому гнейсі великого грядуватого горба на правому березі Уборти поблизу гирла річки Либожеди (§ 92).

Нарешті, до рідких на описуваному просторі відмін гнейса, що не мають самостійного розповсюдження й трапляються тільки в инших відмінах гнейса, треба зарахувати очковий гнейс. Такий гнейс трапляється в окварцованому гнейсі, наприклад, в околицях містечка Олевська у виді линзуватих скупчень дрібнозернястого ортоклаза і лосняка, охоплених тонкими верствами окварцованого гнейса (§ 73); таку саму очкувату структуру виявляє подекуди і сірий (з червонуватими проверстками) гнейс поблизу гирла річки Либожеди (§ 92).

§ 455. Цілком окрему відміну гнейса і навіть окремий (горішній) його поверх утворює дуже цікавий і знаменитий окварцований гнейс, що має в описуваному узбережжю ріки Уборти досить широке розповсюдження і з різних боків заслуговує особливої уваги. При моїх дослідах в описуваному просторі я знайшов виступи окварцованого гнейса в таких місцях: на вершку гнейсової гряди поблизу гирла річки Либожеди (§ 92), нижче гирла струмика Вішки, на правому березі Уборти, на схилах гнейсових гряд (§ 96); скибовий виступ окварцованого гнейса на правому березі річки Криниці біля її гирла; навпроти села Сущанів скибові виступи у польодовикових пісках (§ 100); у порозі упоперек ріки в селі Сущанах (§ 101); нижче гати Сущанів, на правому березі Уборти скибові виступи (§ 102); від села Сущанів до гирла річки Селець — скибові виступи (§ 110); на північ від Рудні Нової Сущанської у розсипищах на вершках гранітових горбів (§ 113); скибові виступи на гранітових горбах на схід від села Перги (§ 172) і на болотах на схід від урочища Жухнова (§ 173); розсипища в урочищу Янин Бір (§ 174); розсипища навкруги великого полісинтетичного польодовикового барханового комплекси в урочищу Янин Бір (§§ 178-180); навпроти села Рудні Хочинської, по лісах, розсипища на амфіболовому граніті (§ 185); у формі роздрібненого детритуса у польодовикових пісках велетенського барханового полісинтетичного комплекса на правому березі Уборти на південь від села Копища (§ 207); скельні й скибові виступи вздовж Біловиж-Собичинської залізниці (§ 269) і у свердловинах на 4 і 6 верствах цієї залізниці (§§ 284 і 287); горішній поверх гнейсових скель на лівому березі Уборти на північ від гирла річки Радоробеля (§ 291); скибові виступи у селі Сущанах (на лівому березі Уборти) і його околицях (§§ 294-296); горішній поверх гнейса і скибові виступи на горі Замчище (§ 298) і на схилах гори Золотухи (§§ 302-303) і далі на північ мало не до села Юрова (§§ 304-309), де виступи окварцованого гнейса зникають і знову з'являються далі на північ лише майже навпроти гирла ріки Перги у виді скиб та куснів у польодовикових пісках (§ 319) і в одному місці далі на північ майже біля села Рудні Хочинської (§ 320).

Як видко з наведених вище докладних описів, окварцований гнейс не є окрема порода, а тільки дериват звичайного сірого гнейсу, що повстав під впливом розчинів, з яких осідала кремова кислота у кристалічному виді, у формі молочно-білого кварца; цим вторинним гідрохімічним кварцом просякнуті і почасти одягнуті (як білою корою) горішні поверхи гнейса; кварц утворює тут численні тоненькі проверстки і почасти витісняє инші мінерали; у названих місцевостях можна бачити усі ступневі переходи від нормального сірого гнейса через промежні сірувато-білуваті (просякнуті молочно-білим кварцом) тонковерствуваті гнейси до цілком білих тонковерствуватих кварцових порід, що в них залишилися тільки незначні рештки ортоклаза й лосняка (наприклад, див. § 98). Що таке окварцування переводилося саме у горішніх частинах гнейсових товщ, обмежується лише горішніми їх частинами і утворює таким чином окремий горішній поверх гнейса, — де дуже виразно можна бачити подекуди на самих первісних скелях гнейса (наприклад, §§ 291 і 298); це можна простежити і на багатьох скибових виступах, де на схилах горбів скиби окварцованого гнейса трапляються на долі дуже рідко, далі до гори — усе частіше, а на самих вершках утворюють цілі розсипища, ціле море каміння (наприклад, § 99). Таким чаном численні фактичні дані дають нам повне право визнавати тут окремий горішній поверх окварцованого гнейса, що утворився шляхом окварцування звичайного нормального гнейса і що є тісно сполучений з нормальним гнейсом цілим рядом ступневих переходів; а окремих самостійних кварцових лупаків або кварцитів тут зовсім нема; ті автори, що згадують у літературі (як було показано вище) окремі кварцити, помилково приймали окварцований гнейс за кварцит, бо не переводили дослідів і порівнянь на досить значних просторах і обмежувалися дослідженням одного або двох пунктів (наприклад, Іванов, № 14).

§ 458. Форми виступів різних відмін гнейса досить різноманітні. Найчастіше (унаслідок легкого звітрювання звичайного гнейса) трапляються щебінюваті й скибові його виступи (див. §§ 58, 59, 66, 92, 93, 100, 103); подекуди такі детритичні виступи гнейса займають досить значні простори і утворюють цілі природні бруки або розсипища — цілі моря каміння (§§ 95, 97, 99, 103). По инших місцях гнейс виступає суцільними великими скелями — (§§ 103, 104, 253-255). Иноді масиви гнейса відокремлені денудацією у рельєфі і утворюють горби більш-менш банюватої або стіжкуватої форми (§§ 58, 60, 95, 96, 104, 112) або гряди різних напрямів (§§ 48, 92, 95, 96, 99, 102, 302).

В усіх цих своїх виступах гнейс завсіди являється дуже звітрілим і здобування свіжих зразків цієї породи є дуже важке. Звітрюванню дуже легко підпадає звичайний або нормальний гнейс і тому його скиби та щебінь бувають часто заокруглені через хімічне звітрювання на рубах. Далеко трудніше підпадає хімічному звітрюванню окварцований гнейс; тому скиби й кусні окварцованого гнейса (що виникли через механічне звітрювання у колишніх пустинях) бувають завжди ріжкатими, гострорубими і уперто заховують такі форми через довгі геологічні епохи.

§ 457. Умови уложення гнейса в описуваному просторі більш-менш одноманітні. По деяких місцях гнейс виразно лежить на граніті (це цілком певно встановлено моїми дослідами, — наприклад, див. §§ 48, 74, 129, 269, 289); по инших місцях залягання гнейса на граніті є дуже ймовірним (наприклад, §§ 73, 113, 172, 295, 307); згідно з дослідами В. Д. Ласкарьова, у верхів'ях Уборти рідкі вузькі смуги гнейса затиснуті між горбами граніта (§ 8). В деяких місцях описуваного простору масиви гнейса перетяті у долішніх поверхах або через усю свою товщу жилами граніта (§ 60, 65, 247, 248, 249). З різних відмін гнейса окварцований гнейс, як показано вище (§ 455), завсіди займає горішні частини товщ гнейса, утворює горішній його поверх. Масиви гнейса або виступають безпосередньо на поверхню, або бувають вкриті безпосередньо четвертинними покладами (польодовиковими пісками); инших утворів на гнейсі тут ніде не спостережено.

Дислокації (тектонічні порушення) у гнейсі помічаються завсіди і виявляються у формі різного роду пофалдування (грубі фалди більш-менш значних розмірів і дуже дрібні фалдочки малих розмірів); ніде верстви гнейса не являються цілком поземими, непорушеними, не-дислокованими; але не усюди можна з певністю визначити напрям цих дислокацій й встановити їх азимути; так, наприклад, в усіх детритичних відслоненнях гнейса скиби й кусні його лежать у випадкових положеннях (унаслідок нерівномірного звітрювання різних частин породи) і похилені по різних випадкових азимутах (див. Гора Золотуха, § 302, і инші). У великих скелях, горбах й грядах гнейса азимути простягання і спаду верстов бувають різні. Здебільшого, здається, переважає простягання грубих фалд гнейса на північний захід; такий пересічний азимут простягання фалд (з дрібними відхиленнями) виразно виявлений у гнейсових скелях правого берега Уборти в селі Рудні Бистрій (§ 65) і трохи вище села Зубковичів, теж на правому березі Уборти (§ 48), далі у грядах гнейса на правому-ж березі Уборти між гирлами річок Криниці и Мутвиці (§ 99); на лівому березі Уборти біля села Лопатичів (§§ 242-243) і у селі Каменці на правому березі річки Каменки (§ 250); але разом з тим спостерегаються і азимути простягання фалд на північний схід, подекуди окремо від попередніх (наприклад, на правому березі Уборти, між гирлами річок Либожеди і Вішки, § 95; там-же, між гирлами річок Вішки та Криниці, § 96, і на правому березі Уборти навпроти села Сущанів, § 102), а по инших місцях поруч з попередніми азимутами (наприклад, азимут простягання на північний схід у селі Рудні Бистрій, § 65; між гирлами річок Криниці і Мутвиці, § 99); дуже рідко спостерегається простягання грубих фалд гнейса майже по меридіональному напрямі (наприклад, біля гирла річки Либожеди на правому березі Уборти, § 92). В усіх зазначених випадках гряди пофалдованого гнейса тягнуться більш-менш рівнобіжно до напряму течії ріки (за рідкими вийнятками, § 99); дуже ймовірно, що у таких місцях напрям течії ріки пристосований до азимутів простягання грубих фалд гнейса і ріка тече у синклінальних гнейсових долинах вздовж його великих фалд. — Окрім цих грубих фалд, що завсіди помічаються у гнейсі, в ньому спостерегається иноді ще надзвичайно інтенсивне додаткове дрібне пофалдування дуже складних і різноманітних напрямів, що визначити його азимути цілком неможливо, бо вони змінюються дуже різко на протязі кількох сантиметрів; на перший погляд, як було вже зазначено (§ 250, наприкінці) здається, що це дрібне пофалдування сполучене з наявністю жил граніта, що перетинають гнейсові скелі, бо подекуди дрібне пофалдування є саме там, де є жили граніта (село Каменка, лівші беріг річки, § 248) і поруч дрібних фалд нема там, де нема жил граніта (§§ 250, 255); але трапляються і такі випадки, коли при наявності дрібних фалдочок жил граніта у гнейсі нема (біля села Лопатичів, § 242); тому правильніше не сполучати дрібне пофалдування з жилами граніта і вважати його за якесь місцеве (локальне) дислокаційне явище.

§ 458. Надзвичайно цікавою геологічною породою, що виступає подекуди в узбережжю ріки Уборти (а саме — тільки на правому її узбережжю), являється так званий Овруцький пісковик, що є дуже оригінальним з усіх боків утвором і тому відокремлений під особливим знаком на усіх геологічних мапах (№№ 20, 21 і 75). Ця порода залишалася цілком загадковою перед моїми докладними дослідами; її географічне розповсюдження, петрографічний характер, умови уложення, спосіб походження і геологічний вік зазначаються різними авторами зовсім неправильно і усупереч дійсності, бо нікому не доводилося вивчити ці властивості Овруцького пісковика на самих місцях його розповсюдження; з геологів тільки один професор М. П. Барбот-де-Марні одвідав природні відслонення цього пісковика, але тільки в одній дуже обмеженій місцевості, на південно-східньому кінці Славечансько-Овруцького кряжу, в околицях села Збранків; усі инші автори, що писали про Овруцький пісковик та сміливо зазначали на мапах його розповсюдження, бачили тільки зразки його у музеях, а ці зразки иноді постачалися колекторами з зовсім неправильними зазначеннями родовищ та умов уложення. В різних моїх працях я ступнево з'ясовував усі зазначені вище властивості і особливості Овруцького пісковика і описував частину його родовищ (див. № 48, стор. 362-365, 428-434; № 52, стор. 21, 24-35, 48-50, 57-77, 150-152, 162-187 і малюнки стор. 29, мал. 1; стор. 32, мал. 2; стор. 49, мал. 3; стор. 67, мал. 4; стор. 69. мал. 5; стор. 72, мапа; стор. 73, мал. 6; стор. 177, мал. 10; № 57, стор. 191-192 і §§ 1-4, 6, 11, 17, 20, 52-53, 63-68, 70-75, 77-78, 80-85 і малюнки на табл. 1-6, 18 і 19; № 68, стор. 45-46); тому в цій праці я обмежуюся характеристикою Овруцького пісковика переважно в межах узбережжя ріки Уборти і далі додаю риси його з инших місцевостей без детальних посилок на зазначені тут попередні мої праці.

В узбережжю ріки Уборти Овруцький пісковик виступає у таких своїх відмінах: червоний, рожевий, сірий, смугастий і рожево-сірий пісковик, а також конгломератова відміна.

§ 459. Червоний Овруцький пісковик я знайшов у виступах цього пісковика в таких місцях описуваного простору: у верхів'ях річок Либенця, Прирубища і Полохатинки (на західньому продовженні п'єдестала Славечансько-Овруцького кряжа, § 142); в околицях сіл Рудні Нової і Рудні Переброди (§ 143); в околицях села Рудні Озерянської на амфіболовому граніті (§ 146); у межах Гнізно-Теригальського кряжа взагалі (§ 147); в урочищу Гнізно і у викрої на 24-ій верстві Усовської залізниці (§ 148); в урочищу Теригали (§ 149); біля станції Пост Дровяний (§ 156); між Постом Дровяним та селом Озерянами (§ 158); у селі Озерянах і його околиці (§§ 159-160); на горбах у східній частині урочища Янин Бір (§§ 181-182); на острові серед болота Дідова Озера (§ 331); на чотирьох горбах далі на схід на тому-ж болоті (§ 333); у верхів'ях річки Червонки (§§ 339-340); між джерелами річок Червонки і Полохатинки (§ 341); у селі Куликах і його околиці (§ 342); в урочищу Петревище (§ 343); в урочищу Коробки (§ 344); в урочищу Гніздники (§ 345); в околицях хутора Червонського Млинка (§ 346); в околицях села Рудні Червонки і в цьому селі (§§ 349, 351); між селами Руднею Червонкою та Руднею Кованкою у чотирьох місцях (§ 353); у селі Рудні Кованці (§ 354); на східньому березі болота Кружевья (§§ 357-358); в урочищу Пасіка у верхів'ях річки Зимухи (§ 368); в околицях села Городця (§§ 369-370); у хуторі Побіч Верхня (§ 372); в околицях села Бігуна і в самому цьому селі (§§ 375-376) і далі до урочища Бігунський Мох (§ 378) та в багатьох сумежних з переліченими місцях.

§ 460. Трохи менш розповсюдженим являється рожевий Овруцький пісковик (почасти червонуватий і блідо-червоний), що часто трапляється поруч з темно-червоною відміною, рідше виступає окремо. З моїх спостережень рожевий пісковик виступає в таких місцях: у верхів'ях річок Либенця, Прирубища та Полохатинки (§ 142); в урочищу Гнізно (§ 148); в Озерянському кряжі (§ 160); на Усовській залізниці у викроях (§ 161); на острові Забереззя (§ 163); на деяких горбах болота Дідова Озера (§ 333); у хуторі Побіч Верхня (§ 372); біля села Бігуна і далі на захід (§§ 375 і 378).

Подекуди ця рожева відміна набирає сірого відтінку і перетворюється на рожево-сіру відміну, що її виступи я спостерегав у таких місцях: в Озерянському кряжі (§ 160-164); вздовж Усовської залізниці в різних пунктах (§§ 158-160); на острові Забереззя (§ 163, у викрої на 14-ій верстві Усовської залізниці); у викрої на 16-ій верстві тої самої залізниці (§ 164).

§ 461. Досить широко-розповсюдженою являється сіра відміна Овруцького пісковика, що часто трапляється поруч з иншими його відмінами. Сірий Овруцький пісковик виступає у таких місцях узбережжя ріки Уборти: у верхів'ях річок Либенця, Прирубища і Полохатинки (§ 142); у Гнізно-Теригальському кряжі і в урочищу Гнізно (§§ 147-148); в урочищу Теригали (§ 149); в околицях півстанції Поста Дровяного (§ 156); на Усовській залізниці у викроях (§ 158); в Озерянському кряжі в різних місцях (§§ 150-161); на острові Забереззя (§ 163); на островах болота Дідова Озера (§ 331); біля хутора Червонського Млинка (§ 346); між селами Руднею Червонкою та Руднею Кованкою і в останньому селі (§§ 353-354); на східніх берегах болота Кружевья (§§ 357-358); у верхів'ях річки Зимухи, в урочищу Пасіка (§ 368); у хуторі Побіч Верхня (§ 372); в околицях села Бігуна і в цьому селі (§ 375); на захід від села Бігуна до урочища Бігунський Мох (§ 378). Без сумніву, цей спис не є вичерпуючий і згодом буде знайдено ще чимало виступів цієї відміни пісковика; з моїх спостережень, вона частіше трапляється на північній периферії розповсюдження Овруцького пісковика, — у північних закраїнах його кряжів. Дуже важливо встановити, що сірий пісковик описуваного простору є безсумнівною відміною типового червоного Овруцького пісковика, трапляється разом з ним в одній і тій самій скибі і сполучений переходами (через рожево-сіру й смугасту відміну); це важливо тому, що деякі автори (що бачили тільки окремі музейні зразки) зважувалися легковажно висловлювати думку, наче сірий пісковик Овруцького повіту є завсіди третинний (№ 68, стор. 47-48).

§ 462. Цікаву відміну Овруцького пісковика являє собою смугастий пісковик, що в ньому чергуються тонкі смужки червоного й сірого пісковика; він завсіди спостерегається разом з типовим червоним Овруцьким пісковиком, у спільних розсипищах. Я знайшов виступи смугастої відміни Овруцького пісковика у таких місцях узбережжя Уборти: у верхів'ях річок Либенця, Прирубища і Полохатинки (§ 142); в урочищу Гнізно (§ 148); на горбах східньої частини урочища Янин Бір (§§ 181-182); між джерелами річок Червонки та Полохатинки (§340); в околицях села Куликів (§ 342); в урочищу Петревище (§ 343); в урочищу Коробки (§ 344); в околицях села Рудні Червонки і в самому цьому селі (§§ 349-351); між селами Руднею Червонкою та Руднею Кованкою (§ 353); у верхів'ях річки Зимухи, в урочищу Пасіка (§ 368); на захід від села Бігуна до урочища Бігунський Мох (§ 378). Ця відміна теж виразно сполучує червону і сіру відміну Овруцького пісковика і є виразним доказом, що поруч з червоним Овруцьким пісковиком існує і сірий Овруцький пісковик, що його ніяк не можна відокремлювати від червоного та довільно зараховувати до третинних покладів.

§ 463. Цікаву теж відміну Овруцького пісковика являє собою Овруцький конгломерат. В багатьох місцях Овруцький пісковик (особливо на периферії свого розповсюдження) виявляє нахил до конгломератової будови і ступнево переходить у справжній конгломерат, що уперше був встановлений моїми докладними дослідами. Розповсюдження цієї породи, оскільки досі з'ясовано моїми спостереженнями, не дуже велике; я знайшов виступи Овруцького конгломерата у таких місцевостях; в урочищу Гнізно, на західньому і східньому схилах Гнізно-Теригальського кряжа (§ 148); у резервах біля півстанції Поста Дровяного, на 196-ій верстві Київо-Ковельської залізниці, на південному її боці (§ 156); у викрої на першій верстві Усовської залізниці (§ 157); в околицях села Озерянів (§ 160); на східньому схилі Озерянського кряжа вздовж 2-13 верстов Усовської залізниці (§ 161). Без сумніву при дальших дослідах ця цікава порода буде знайдена ще по багатьох инших місцях, особливо у периферичних частинах кряжів Овруцького пісковика.

Овруцький конгломерат виступає подекуди великими скибами (до 1,5 метра у діяметрі) і цілими розсипищами, а иноді утворює неправильні гнізда й проверстки у звичайному Овруцькому пісковику. Конгломерат складається з більш-менш однорідної основної маси і вприслених до неї риняків. Основна маса звичайно є дрібнозернястий червоний і сірий типовий Овруцький пісковик (§ 156), зрідка з домішкою дуже дрібних зернят ортоклази (до 2 міліметрів у діяметрі); иноді основну масу утворює дуже нерівнозернястий рожево-сірий Овруцький пісковик (§ 157). Риняки у конгломераті иноді скупчені досить густо, иноді вони порозкидані в основній масі на віддаленні 10 і навіть 20 сантиметрів один від одного. Ці риняки цілком заокруглені, мають кулясту або овоїдну форму і добре вигладжену поверхню (§§ 148, 160); риняки складаються здебільшого з сірого, мутно-сірого і мутно-білого кварца та з темно-червоної, зрідка чорної смугастої яшми (§§ 148, 156); дуже рідко у конгломераті спостерегається ще мусковіт (§ 157); діяметр риняків буває 1-2 сантиметра (§ 148), півтора сантиметра (4$ 160), 2 сантим. (§ 161), 3,5 сантим. (§ 157) і до 5 сантим. (§ 156). Матеріял риняків місцевого походження; великі зерна мутно-сірого кварца (тотожнього з описуваними риняками Овруцького конгломерати) я знайшов, наприклад, в амфіболовому граніті села Перги (§ 171), а яшму різних барв — біля села Збранків (№ 57, стор. 131-133).

Майже в усіх своїх виступах Овруцький конгломерат виявляє на поверхні своїх скиб надзвичайно гарне і виразне еолове оброблення: уся поверхня скиб буває добре виполірувана, усі кварцові риняки наче вкриті лаком (покостом) і мають дзеркальний блиск, а деякі риняки, що вистають вище поверхні скиб, зрізані ускісно-виполіруваними площами і перетворені на пірамідальні риняки (малюнки з фотографій таких риняків — див. № 52, стор. 49, мал. 3 і № 57, табл. 11, мал. 27).

Овруцький конгломерат може вживатися, як будівельний камінь і як гарний орнаментний матеріял; він є дуже міцна і тверда порода і не підлягає хімічному звітрюванню; спроби шліфування на ньому виявили дуже гарний вигляд і дуже оригінальний малюнок на його куснях.

§ 464. В багатьох місцях на скибах і у середині скиб Овруцького пісковика і Овруцького конгломерата я спостерегав яскраві ознаки інтенсивного окварцування; вони виявляються через існування жилок (почасти розгалужених) молочно-білого кварца, що вдаються з поверхні у середину периферичних частин скиб по цілком неправильних щілинах; ці жилки Йдуть по випадкових напрямах, не виявляють рівнобіжности між собою і являються очевидно заповненням тих щілин, що вже існували у породі підчас просякання до неї кремових розчинів, що з них викристалізовував молочно-білий кварц. Такі кварцові жили і жилки зустрічаються майже в усіх виступах Овруцького пісковика описуваного простору (див. §§ 142, 160, 161, 164, 181, 331, 340, 342, 344, 253, 354, 357, 358, 368). Поруч з такими жилками кварца і їх різноманітними відгалуженнями (апофізами) дуже часто спостерегається на неправильних поверхнях, що ними обмежуються скиби Овруцького пісковика, також кора молочно-білого кварца різної грубости (подекуди до 5 сантиметрів завгрубшки, — див. §§ 342, 344); ця кора одягає собою скиби з поверхні і часто носить на собі теж дуже яскраві ознаки еолового оброблення (§§ 142, 160, 181, 182, 333, 340, 342, 344, 353 354, 357, 358, 368). Иноді у дорожнечах кори молочно-білого кварца трапляються досить гарно виобразовані кристали молочно-білого, непрозорого кварца (§ 164). Ці ознаки інтенсивного окварцування на Овруцькому пісковику (і на гнейсах, як описано вище, § 445) свідчать, що в описуваному просторі на значних (але локалізованих) площах переводилася (після утворення Овруцького пісковика і після розпадання його на скиби) праця особливих кремових розчинів, мабуть в звязку з колишніми гейзерами, що тут існували (Див. №№ 67 і 91). Як видко з попереднього докладного опису місцевостей, це надзвичайно інтенсивне окварцування переводилося на обмеженому просторі, було локалізоване переважно на правому узбережжю ріки Уборти (на гнейсах і Овруцькому пісковику) геть до західньої третини п'єдестада Славечансько-Овруцького кряжа, а на лівому узбережжю Уборти захопило розмірно нешироку смугу; на південь і на північ окварцування розповсюджувалося теж не дуже далеко; по величезних инших площах Українського кристалічного кряжу ніде слідів такого окварцування не спостережено; отже ясно, що воно залежало від якихось локальних, місцевих причин; такими причинами могли бути лише особливо-концентровані кремові розчини, що утворюються лише гарячими водами (гейзерами); можливість колишнього існування гейзерів в описуваному просторі стверджується наявністю виступів тут вибухових порід, що описані вище (§§ 449-450) на віддаленні від 10 до 52 верстов на південь (і на захід) від описуваної місцевости. Згідно з моїми вирахунками, площа розповсюдження слідів гейзерів (окварцування) на лівому узбережжю Уборти становить приблизно 280 квадратових кілометрів, а на правому її узбережжю — 922 квадратових кілометри, разом 1202 квадратових кілометри; на цьому просторі за найдавніших геологічних часів (починаючи з архейської ери геть до середньо-девонської епохи і трохи пізніше) переводилося особливо міцне хімічне звітрювання кристалічних порід та взагалі виключно міцні гідрохімічні процеси (розчинення і осаджування кремової кислоти); такі явища можна з'ясувати лише припущенням існування особливо міцних гарячих джерел (гейзерів). (Див. мої праці №№ 67 і 91).

§ 465. Умови уложення Овруцького пісковика дуже своєрідні і оригінальні. Ця порода ніде не заповнює колишніх западин у кристалічних породах і лежить на різних абсолютних височинах, утворюючи здебільшого довгі і вузькі смуги або „кряжі“, що дуже виразно видаються у рельєфі. Залягання Овруцького пісковика (і Овруцького конгломерата) безпосередньо на гранітах констатовано моїми докладними дослідами в таких місцях: в околицях села Рудні Озерянської, у викрої Усовської залізниці, на амфіболовому граніті (§ 146); в околицях півстанції Поста Дровяного на 196-ій верстві Київо-Ковельської залізниці, на сірих гранітах (разом з Овруцьким конгломератом; § 156); на 12-13 верствах Усовської залізниці в околицях села Озерянів (§ 161); окрім того, у сточищі ріки Норина, у селі Збранках, в ярі Дехтярні (№ 57, стор. 140-141) і в різних місцях вздовж Київо-Ковельської залізниці у сточищі ріки Жерева (Білокоровичі-Топильненський кряж). (Див. № 48, стор. 32-33). Абсолютно ніякого звязку з гнейсом Овруцький пісковик не має.

Ніде на обширому просторі розповсюдження Овруцького пісковика в ньому не спостерегається справжньої верствуватости; він розпадається тільки на цілком неправильні скиби (що виникли шляхом механічного звітрювання у пустині); обриси цих скиб зовсім неправильні і тільки випадково наближаються до плитуватої (або клинуватої) форми. Замість звичайної верствуватости в Овруцькому пісковику помічається надзвичайно виразна і характерна діягональна верствуватість, що є властива справжнім еоловим пісковикам; така ускісна або діягональна верствуватість виявлена, наприклад, у верхів'ях річки Червонки (§ 340), в околицях села Куликів (§ 342), у селі Бігуні і його околицях (§ 375) і по багатьох инших місцях у Славечансько-Овруцькому кряжі (§ 68, стор. 49. Малюнки з фотографи цієї діягональної верствуватости я подав в инших моїх працях, — див. № 52, стор. 177, мал. 10, правий кусень; № 57, табл. 6, мал. 7, правий кусень).

§ 466. Ніде у своїх виступах Овруцький пісковик не утворює суцільних, непорушених пізнішими процесами скель або масивів; усюди він є порозбитий різноманітними щілинами на великі і менші скиби. З поверхні він завсіди порозбитий на деяку глибину щілинами механічного звітрювання у пустині і утворює в усіх своїх виступах надзвичайно типові розсипища, — цілі моря каміння, наче природній брук з гострорубих, ріжкатих скиб різної великости. Такі розсипища спостерегаються усюди, де тільки виступає на поверхню Овруцький пісковик або конгломерат, і являють собою його незмінну приналежність або властивість (див. вище, §§ 141-143, 147-149, 151, 158, 159, 161-163, 181, 182, 331, 339, 341-345, 351, 353-354, 357-359, 368-370, 372, 375-376, 378-379). Подекуди можна навіть бачити поруч неправильні, але цілком відповідні одна до одної частини скелі або скиби, що розпалася на місці на декілька скиб або куснів унаслідок механічного звітрювання у пустині; такі випадки я спостерегав, наприклад, на південь від села Куликів, між урочищами Довга Дубрава і Потік, у верхів'ях річки Червонки (§ 339).

Щілини механічного звітрювання тягнуться в Овруцькому пісковику на досить значну глибину і мають цілком випадкові напрями, але зрідка трапляється спостерегати і глибші поверхи Овруцького пісковика, що до них вже не досягало механічне поверхневе звітрювання; в цих поверхах можна вже спостерегати особливі щілини, що теж розбивають масив Овруцького пісковика на великі скиби, — це вже будуть щілини тектонічні, що мають не випадкові напрями, а певні постійні азимути. Такі тектонічні щилини можна спостерегати дуже зрідка, — тільки по тих місцях, де штучні відслонення дають можливість бачити безпосередньо глибші поверхи Овруцького пісковика. Такий випадок я спостерегав у викрої Усовської залізниці на північ від села Озерянів, на 14-ій верстві; як описано вище (§ 163), тут під зоною скиб механічного звітрювання, що їх щілини мають усякі випадкові напрями, знаходиться зона зовсім инших, правильних щілин, що їх напрями закономірні і постійні в усьому відслоненні (90 сажнів завдовшки і 1,87 сажнів завглибшки); азимути тектонічних щілин в цьому місці коливаються від N 85° W до N 82° W; разом з иншими спостереженнями тектонічних щілин ці поміри дають підстави для розвязання дуже складного питання про геологічний вік Овруцького пісковика.

§ 467. Хімічне звітрювання Овруцького пісковика спостерегається дуже зрідка; звичайно він являє собою надзвичайно міцну породу з кварцовим цементом, що цілком не підлягає хімічному звітрюванню і тому дуже виразно заховує на собі ознаки старовинного еолового оброблення у пустинях; тільки подекуди в цій породі трапляються невеличкі дільниці, що в них цемент не дуже міцний і дозволяє переводитися хімічному звітрюванню; в узбережжю ріки Уборти я занотував тільки три випадки такого хімічного звітрювання на дуже невеличких, обмежених просторах, а саме — в урочищу Теригали (§ 149), в деяких частинах резервів на 196-ій верстві Київо-Ковельської залізниці біля Поста Дровяного (§ 156) і на островах болота Дідова Озера (§ 331), переважно у сірій відміні Овруцького пісковика.

Про яскраві ознаки еолового оброблення на скибах Овруцького пісковика і Овруцького конгломерата досить докладно сказано при опису усіх його виступів (див. перелік розсипищ, § 466) та при характеристиці поверхні Овруцького конгломерата (§ 463); це оброблення має наслідком виполірування твердих частин породи до дзеркального або лакового (покостового) блиску (особливо кварцових корок, жилок і риняків у конгломераті), випрепарування твердіших частин породи і почасти перетворення поверхневих риняків конгломерата на пірамідальні риняки. Надзвичайно цікаво, що еолове оброблення иноді перетворювало і великі скиби Овруцького пісковика теж на пірамідальні наметні грандіозних розмірів, що подекуди досі заховали такі своєрідні форми (наприклад, на східньому березі болота Кружевья, § 357, — пірамідальні наметні до кубічного метра завбільшки).

§ 468. ІЦо-до питань про спосіб утворення і геологічний вік Овруцького пісковика, то ці питання залишалися цілком загадковими перед оголошенням моїх праць, що в них уперше було дано докладний фактичний матеріял про межі розповсюдження і усі властивості цієї надзвичайно цікавої породи (на жаль, ще досі залишилися неоголошеними мої описи виступів Овруцького пісковика в узбережжю ріки Жерева і на просторі на північ від міста Овруча). Розуміється, що зазначені питання можуть бути науково розвязані виключно тільки на підставі такого докладного фактичного матеріялу й усі спроби сміливо розвязувати ці питання на підставі тільки петрографічного досліду чужих музейних зразків (як це робили Дубянський і Лучицький, див. № 52, стор. 164, 167, 170 і инші; № 68, стор. 47-48) або на підставі цілком довільного сполучення Овруцького пісковика з виступами рапаківі, що знаходиться від нього на віддаленні від 60 до 300 верстов (Лучицький, 1912 р., див. № 68, стор. 51) — цілком ненаукові і не мають абсолютно ніякого значіння.

Здобутий моїми дослідами фактичний матеріял про межі розповсюдження і про усі властивості Овруцького пісковика і конгломерата був вже не раз зіставлений і порівняний для розвязання поставлених вище питань (див. № 52, стор. 21, 24-35,48-50, 57-77, 150-152, 162-187; № 57, стор. 191-192 і §§ 1-6, 11, 17, 20, 52-53, 63-68, 70-75, 77-78, 80-85; № 68, стор. 45-51); з цього зіставлення і порівняння випливають такі висновки:

Овруцький пісковик розповсюджений усюди у формі довгих і розмірно вузьких смуг, що утворюють по різних місцях узбережжів рік Уборти, Норина, Славечни і Жерева відокремлені у рельєфі кряжі або „островні гори“; він не виявляє слідів водного сортування, абсолютно позбавлений правильної верствуватости і окам'янілостей; часто переходить на закраїнах кряжів у конгломератову відміну; виявляє типову діягональну верствуватість; з поверхні він завсіди порозбитий щілинами механічного звітрювання на неправильні скиби і утворює усюди розсипища, а у глибині виявляє правильні і постійного напряму тектонічні щілини по певних азимутах; на поверхні Овруцький пісковик являє сліди інтенсивного окварцування і пізнішого еолового оброблення; залягає він на кристалічних породах, а згори вкривається лише потретинними і сучасними утворами; горішня поверхня його надзвичайно нерівна; і горішня поверхня, і підніжжя цього пісковика лежать на усіляких абсолютних височинах, що від них він цілком незалежний. Уся сукупність наведених тут коротко властивостей Овруцького пісковика (і конгломерата) може бути з'ясована виключно тільки через таку уяву про його спосіб утворення і геологічний вік: Овруцький пісковик є пісковик еолового походження; він утворився на нерівній, зруйнованій через денудацію поверхні архейських кристалічних порід підчас існування в цій місцевості справжніх пустинь (приблизно за середньо-девонської епохи); матеріялом для його утворення послужили накопичення піску пустині (по закраїнах — з домішкою риняків кварца і яшми з місцевих гранітів); пісок пустині скупчувався по її низовинах та по вузьких і довгих западинах („уаді“) двома шляхами, — почасти через змивання зливними рідкими дощами у пустині, почасти через пересування вітром на поверхні пустині цілих отар червоних пустинових барханів, що потрапляли у згадані западини і залишалися там назавсіди полоненими бранцями; цементом для перетворення цих накопичень піску пустині у тверду пісковикову породу послужили концентровані розчини пустині (розчини кремової кислоти, що походили від звітрювання великих мас кристалічних порід протягом довгих геологічних періодів); за середньо-девонської епохи Овруцький пісковик вже існував був, як тверда порода і відбив на собі тодішні тектонічні порушення (дислокації), а згодом порозпався на великі і менші неправильні скиби унаслідок процесів механічного звітрювання; далі Овруцький пісковик підпав дуже інтенсивним процесам гідрохімічного окварцування працею гейзерів; через довгі геологічні часи, за польодовикової епохи, Овруцький пісковик знову пережив інтенсивні процеси механічного звітрювання і еолового оброблення у пустинях.

Таке було оригінальне походження і своєрідна доля Овруцького пісковика й сполученого з ним Овруцького конгломерата. Він зазнав за свого довжезного віку двічі пустині і їх процеси; тільки на південно-східній закраїні обсягу розповсюдження Овруцького пісковика на прикінці мезозойської ери (за горішньо-крейдяної епохи) втручалося море, а також і за долішньо-третинної епохи; плейстоценове зледеніння теж захопило лише малу частину східнього обсягу розповсюдження Овруцького пісковика.

§ 469. Ніяких слідів покладів, що утворювалися за довжезні періоди з кінця середньо-девонської епохи геть аж до часів плейстоцена, на описуваному узбережжю ріки Уборти нема. Дуже ймовірно, що за усі ці геологічні часи згадане узбережжя було суходолом.

 

Плейстоценові утвори.

З настанням часів плейстоцена в узбережжю ріки Уборти помічається подекуди утворення покладів теж суходільного походження, сполучених з великим плейстоценовим зледенінням. Ці поклади можна поділити на три головні категорії — поклади передльодовикові (флювіогляціяльні), поклади льодовикові (гляціяльні) і поклади польодовикові (постгляціяльні). Відповідно до різного часу і способу походження, обсяги розповсюдження і усі властивості покладів цих трьох категорій дуже різні; тому ці різні поклади треба порівняти і розглянути окремо. З трьох названих категорій плейстоценових або четвертинних покладів перші дві категорії (передльодовикові і льодовикові поклади) займають в узбережжю ріки Уборти дуже невеличкі, обмежені простори і відограють лише другорядну ролю в його геологічній будові; навпаки, польодовикові утвори мають в описуваному узбережжю широке розповсюдження і мають дуже помітну геологічну вагу.

§ 470. Виступи передльодовикових (флювіогляціяльних) покладів в узбережжю ріки Уборти я знайшов у таких місцях (почасти у природніх, почасти у штучних відслоненнях): в околицях села Кулешів і на три верстви на південний схід від містечка Емильчина (§ 15); на південний захід від села Середи (§ 19); у містечку Емильчині, у колодязях (§ 22); на південь від містечка Емильчина (§ 23); на північний захід від села Степанівки і в цьому селі (§ 27); на північ від села Горбова (§ 34); у селі Чмілі (§ 36); навпроти села Підлубів на правому березі Уборти (§ 40); на протязі біля 5 верстов на правому березі Уборти нижче села Янчі-Рудні (§ 47); на правому березі Уборти навпроти села Рудні Хочинської (§ 184); у селі Копищі (§ 213); на лівому березі Уборти, у селі Підлубах (§ 216); у селі Бігуні під лесом (§ 376); у колонії Данилевицькій, у колодязі (§ 420); у селі Веслинному на лівому березі Уборти і далі на північ до хуторів Маркоуських або Курганів (§ 421-422); у селі Горновищу (§ 423); біля фольварка Білі Береги (§ 426); від фольварка Чемерного до села Лельчиців (§ 427); у фольварку Діброва, у колодязі (§ 432).

Якщо нанести розповсюдження цих пунктів на мапу, то з'ясовується дуже виразно, що передльодовикові поклади лівого берега ріки Уборти являються тут продовженням широко-розповсюджених таких самих покладів по узбережжю ріки Прип'яти та її правих допливів — рік Свиноводи і Мостви з її допливом — рікою Львою (на жаль, мої досліди й спостереження в узбережжях цих рік ще досі не оголошені, за вийнятком тільки узбережжя ріки Льви, — див. № 60, де ці поклади описані докладно).

§ 471. Головні петрографічні й стратиграфічні властивості передльодовикових покладів узбережжя ріки Уборти, що виступи їх перелічені вище (§ 470), такі: переважають між цими покладами суглинки, часто непроникливі для води, здебільшого бурої, буруватої або брунатної барви (§§ 15, 22, 23, 40, 47, 184, 213, 376, 420-428, 427, 432), почасти червоної (§ 426) барви, рідше різних відтінків сірої барви (§§ 15, 22, 23, 216, 421-423), ще рідше різних відтінків жовтої барви (§§ 15, 23, 216); усі вони виразно верствуваті, иноді з правильними поземими верствами (§§ 184, 216, 420, 426), подекуди з неправильними (§ 34) й хвилястими верствами (§ 15); другорядне місце між передльодовиковими покладами займають різноманітні піски, жовтої (§ 15) і сіро-жовтої барви (§ 19). У полудневій частині узбережжя Уборти ці поклади часто лежать безпосередньо на граніті (§§15, 19, 23), або на вибухових породах (§§ 27, 34, 36), дуже рідко на Овруцькому пісковику (§ 376, село Бігун). Ніде у цих покладах ніяких слідів окам'янілостей досі не знайдено. Ніде теж не знайдено у цих покладах наметнів або риняків. Описувані поклади подекуди виступають безпосередньо на поверхню (§§ 15, 19, 34, 47, 184, 216, 421-423, 427) або лежать під власним елювієм (§§ 36, 40), дуже часто — під польодовиковими пісками (§§ 22, 23, 27, 213, 420, 426, 432), дуже рідко — під лесом (§ 376). Жодного технічного пристосування ці поклади досі не мають й вживаються лише для мазання хат, то-що.

8 472. Льодовикові (або моренові) поклади (з наметнями) мають в описуваному узбережжю ріки Уборти розмірно обмежене розповсюдження і тому серед инших геологічних утворів відограють малу ролю, але проте являються дуже цікавими з різних боків, а найбільше — що-до питання про межу колишнього плейстоценового зледеніння.

Виступи справжніх моренових (льодовикових) покладів встановлені моїми дослідами у таких місцях описуваного простору: біля села Непізнаничів (§ 10); в околицях села Нараївки (§§ 11); в околицях слободи Аполонівки (§ 11) і між слободами Аполонівкою та Анжеліною (§ 12); на північний схід від села Неділища і в околицях сіл Расно і Білки (§ 23); на п'ять верстов на захід від села Королівки і в околицях села Аннівки (§§ 29–30); далі далеко на північний схід, — на північ від села Острожанки до хутора Конихи і на північний захід від цього хутора (§§ 400–403); у хуторі Сколодинській Буді та у селі Рудні Сколодинській і в їх околицях (§ 404); на північний схід від села Глинниці дві гряди (§§ 406–408). Усі перелічені місця знаходяться на південній та східній закраїнах узбережжя ріки У борти, почасти — за межами її сточища; до самої ріки Уборти моренові поклади майже ніде не доходять у полудневій частині її сточища, а у північній частині знаходяться на віддаленні від шістьох до одинацятьох верстов на схід від правого берега ріки Уборти; таким чином майже усе сточище цієї ріки знаходиться по-за межами обсягу плейстоценового зледеніння, у межах встановленого моїми працями безнаметньового Поліського обсягу (див. мою працю № 46); на захід від Уборти моренові поклади з'являються лише на лівому узбережжю ріки Горини, на віддаленні до 80 верстов від Уборти.

§ 473. Петрографічний характер льодовикових (моренових) покладів описуваного простору досить різноманітний, але усі вони є представниками або типового моренового суглинку, або його сучасних дериватів (наслідками елювійних процесів, наслідками перемивання на місці).

Найбільш зруйнованим, перемитим являється мореновий суглинок у полудневому обсязі узбережжя ріки Уборти, на північній периферії плейстоценового зледеніння; тут скрайні моренові поклади знаходяться по-за зоною кінцевих морен (що проходить, згідно з дослідами професора В. Д. Ласкарьова, далі на південь); ці поклади залишені від якогось тимчасового коливання краю льодовикової поволоки і згодом дуже перемиті водами самої льодовикової поволоки, а далі й сучасними водами. Тому моренові поклади цього південного обсягу узбережжя ріки Уборти являють собою здебільшого дуже піскуваті утвори, найчастіше сипкі жовті і сірі піски з наметнями; ці піски мають цілком виразний елювійний характер (§§ 10–12 і 23). З наметнів в цих елювійних пісках заціліли лише найміцніші породи; ті наметні, що можуть підпадати хімічному звітрюванню (різного роду кристалічні породи) або ступневому розчиненню (вапнякові породи) цілком зникли тут з моренових покладів; залишилися виключно наметні різних кварцових порід, що не звітрюються, — різні роговики та цілком окремнілі вапняки із окам'янілостями (здебільшого крейдяного періоду). Ці наметні здебільшого невеличкі; дуже зрідка вони досягають у діяметрі півметра і тільки у виключних випадках найбільші з них мають 70 сантиметрів у прогоні. Грубість моренових покладів (елювійних наметньових пісків) не перевищує тут півтора метра.

Більш наближаються до типового моренового суглинка льодовикові породи південно-східньої частини описуваного простору, — в околицях сел Аннівки і Королівки; тут зустрічається вже на островах серед болот, згідно з моїми дослідами (§§ 29-30), піскуватий бурий мореновий суглинок з досить рясними наметнями кристалічних порід (переважно різних гранітів) і пісковиків та кременя; грубість його залишилася невідомою; з поверхні він здебільшого буває вкритий сипкими, безнаметньовими польодовиковими пісками.

§ 474. Инший характер мають ті льодовикові (моренові) поклади, що я їх знайшов у північно-східній частині узбережжя ріки Уборти (див. §§ 400-408). Тут на деякому віддаленні на схід від ріки Уборти (від 6 до 11 верстов) тягнеться досить виразна і типова смуга кінцево-моренових утворів, — ряд відокремлених горбів і довгих гряд, що мають подекуди досить значні розміри й стрімкі схили, досить виразно виявлені у рельєфі й збудовані з тісного нагромадження різних наметнів, а на горішніх частинах схилів та на своїх вершках являють цілі кам'яні моря, — природній брук з різних наметнів. Довжина окремих гряд досягає біля трьох верстов, ширина — до чверти верстви, відносна височина — до 15 і більш метрів. В цих кінцево-моренових утворах і між ними на поверхню виступає типовий бурий мореновий суглинок, що тільки з поверхні на деяку незначну глибину (до 15 сантиметрів) буває перетворений елювіяльними процесами на наметньовий пісок. У цьому мореновому суглинці міститься безліч різноманітних наметнів усіляких дрібних, середніх та великих розмірів; згідно з переказами, тут колись знаходжено й велетенські наметні, що вони наче й тепер існують у глибині кінцево-моренових гряд. Наметні, що утворюють на поверхні цих гряд цілі кам'яні моря, належать здебільшого до різних кристалічних порід, — гранітів, порфіритів, гнейсів, лупаків, а також кварцитів і різноманітних пісковиків; наметнів кременя і вапняків я не знайшов. Чимало наметнів виявляє виразні ознаки еолового оброблення, а по багатьох місцях я знайшов й справжні пірамідальні наметні, — одноребровики й триграняки, наприклад, в першому горбі на північ від села Острожанки (§ 402), на гряді, що знаходиться на північний схід від села Глинниці (§ 406), у великій кінцево-мореновій гряді далі на північний схід від того самого села (§§ 407-408). Усі описані особливості цих моренових покладів падають їм значну геологічну цікавість. Перед моїми дослідами існування тут моренових покладів і кінцево-моренових гряд було цілком невідоме.

§ 475. Велику геологічну цікавість має встановлення межі розповсюдження слідів плейстоценового зледеніння в описуваному просторі. Згідно з дослідами моїми і професора В. Д. Ласкарьова, хід цієї межі був встановлений досить докладно. Досліди мої на усьому Поліссі показали, що на схід від згаданої вище безнаметньової области, встановленої моїми дослідами, з півночи на південь простягався широкий східньо-поліський язик зледеніння далеко на південь. Його західня межа (або східня межа безнаметньового обсягу) проходить дуже викрутасто і простежена мною через такі місця, найближчі до описуваного узбережжя ріки Убортя: від західньої закраїни містечка Петрикова на Прип'яті (див. мою книгу „Геологическій очеркъ Минской губерніи. Вып. I. Кіевъ. 1916 г., стор. 282-285) межа тягнеться через описані вище околиці села Глинниці (§§ 406-408), Сколодинської Рудні та Сколодинської Буди (§ 404) на південь — південний захід до околиць села Острожанки (§§ 400, 403), проходить викрутасто на захід від села Скородного і трохи на захід від міста Овруча, далі йде на захід через північну закраїну села Збранків, звідси тягнеться теж на захід вздовж південного підніжжя Славечансько-Овруцького кряжа, проходить через села Паршову і Сорокопен до містечка Веледників, тут різко повертає на південний захід до села Жеревців, тут знову різко звертає на південний схід, тягнеться вздовж правого узбережжя ріки Жерева до околиці містечка Лугинів, звідси різко повертає на південний захід, проходить через села Глухову, Ваняйки, Теснівку (маючи тут усюди характер кінцево-моренового краєвиду) до села Королівки (див. вище, §§ 29-30), звідси різко повертає на південний схід до села Аннівки, далі на південний захід, проходить через хутір Мокляківський, села Нараївку і Непізнаничі (§§ 10-11) і тягнеться далі до Баскаків і геть далі на південний схід. (Див. № 66, стор. 33; див. теж №№ 62 і 63, додані мапи з зазначенням межі зледеніння).

§ 476. Польодовикові утвори узбережжя ріки Уборти природньо поділяються на дві категорії, — поклади лесу і польодовикові піски; ці останні утворюють на великих площах суцільні поволоки, що ховають часто під собою усі инші геологічні утвори, а в багатьох місцях ці піски складають собою надзвичайно цікаві польодовикові бархани та цілі величезні барханові полісинтетичні комплекси.

Типовий суходільний еоловий польодовиковий лес займає в узбережжю ріки Уборти дуже невеличкий простір — тільки на західньому кінці Славечансько-Овруцького кряжа, у верхів'ях річок Зимухи і Бігуньки, в околицях сел Городця і Бігуна. Лес в цій місцевості є частиною відокремленого лесового острова, що знаходиться далеко (верстов за 80) на північ від північної межі основного лесового краєвиду України (див. № 66, стор. 6-21), на Славечансько-Овруцькому кряжі (див. № 68, стор. 51-52), серед типового Поліського (зандрового) краєвиду. У сточищі ріки Уборти поклади лесу кінчаються, — тут в околицях названих сіл проходить північна й західня межа розповсюдження лесу на Славечансько-Овруцькому кряжі. Усюди тут виступає значними товщами (більш 10 сажнів завгрубшки) типовий, поруватий, однорідний, неверствуватий, жовтий суходільний еоловий лес, що утворює усюди прямовісні урвища; такі урвища існують на близькому віддаленні на схід від села Городця (§ 369) і на південно-західній закраїні села Бігуна та на південь від села; тут лес утворює дуже високі горби (з абсолютними височинами до 150 сажнів), що тягнуться на південний захід від села, а далі круто повертають на південний схід (§§ 375-377). Усюди лес лежить безпосередньо на п'єдесталі названого кряжа, що складається з розсипищ Овруцького пісковика; тільки на південно-західній закраїні села Бігуна він лежить на тонкій (півметра завгрубшки) верстві лесуватого передльодовикового (флювіогляціяльного) суглинка (§ 375). Окам'янілостей у цьому лесі не знаходжено.

§ 477. Розповсюдження польодовикових пісків в описуваному узбережжю ріки Уборти надзвичайно велике: вони займають величезною, майже безперервною поволокою увесь простір цього сточища, окрім лише дуже обмежених обсягів, що заняті виступами инших описаних вище старших порід (кристалічних і вибухових порід, гнейсів, Овруцького пісковика, передльодовикових і льодовикових утворів та лесу) і окрім болот та торфовиськ. (Див. §§ 9, 20, 22, 30, 41, 44, 45, 47, 49, 51, 52, 57-67, 70-85, 88-113, 121-130, 135-138, 146-150, 156-158, 161-163, 167-174, 181-186, 197, 213-221, 225-238, 242-247, 253-277, 282-325, 333, 342-347, 351, 364-372, 378-384, 387-389, 399, 420, 424-429, 433). Ці піски лежать на усіх вище описаних старших породах. Здебільшого вони мають дуже одноманітний петрографічний характер: це є сипкі, безнаметньові, чисті, дрібнозернясті, неверствуваті жовті піски; подекуди долішні поверхи цих пісків містять у собі домішки детритичного матеріялу тих порід, що на них вони лежать, наприклад жорству, кусні й скиби граніта або гнейса (§§ 70-72, 75, 76, 88, 93, 95, 100, 263-282, 293, 297, 298, 302), кусні окварцованого гнейса (§§ 73, 173, 174, 269, 296) або кусні корок молочно-білого кварца (§§ 73, 269), зрідка примішку болотяної залізної руди або лімоніта, що надає їм іржавувату барву (див. нижче, при характеристиці залізних руд, § 485). В тих місцях, де вкрита мурогом поволока польодовикових пісків буває перервана шляхами або иншими штучними вглибленнями, ці піски дуже швидко розвіюються вітрами на більш-менш значну глибину, а між цими піскуватими западинами залишаються невеличкі відокремлені піскуваті горби, що заціліли під крівлею мурогу; такі горбки я здавна пропопунав називати хвальшивими (ложними) дюнами. На більших площах, де польодовикові піски позбавлені рослинности і розвіюються вітрами за сухої пори, утворюються невисокі піскуваті горбки — справжні видми або дюни, що мають цілком неправильні, випадкові форми і дуже легко відрізняються від польодовикових барханів, що описані далі (§§ 478-480).

§ 478. Чималий інтерес являють собою досить численні польодовикові бархани, що їх існування в нашому Поліссі було уперше відкрито і встановлено моїми дослідами (див. №№ 48, стор. 33 і № 51), а згодом на підставі даних літератури доведено було мною для дуже численних місцевостей Европи і Північної Америки (№ 52, стор. 200-291). Ці надзвичайно цікаві й типові утвори справжніх польодовикових пустинь розповсюджені широко по усьому просторі узбережжя ріки Уборти (особливо в північній його частині), являються тут подекуди надзвичайно величніші, грандіозними та маєстатичними і відограють дуже помітну ролю у рельєфі. Тут саме я знайшов і найбільш грандіозну (по розмірах) смугу польодовикових барханів усього Полісся (див. №№ 199-209).

Як і усюди на нашому Поліссі, польодовикові бархани поділяються дуже виразно на дві основні категорії, — одиночні або поєдинчі бархани і складні або полісинтетичні бархани (барханові комплекси, що збудовані із сполучення багатьох поєдинчих або елементарних барханів); у кожній з цих категорій я відрізнив ще чимало різних типів. Окрім того, тут зустрічаються теж у великому числі різноманітні руїни польодовикових барханів, що являють собою різні ступені руйнування поєдинчих або полісинтетичних барханів.

§ 479. Поєдинчі або одиночні польодовикові бархани знайдені і досліджені мною у таких місцевостях описуваного простору: на південь від урочища Червоний Бір, на схід від річки Ракитни (§ 167); чимало поєдинчих барханів між двома великими бархановими комплексами, що описані в §§ 175-178 і 199-209 (§ 179); на північ від хутора Савонівки (§ 188); трохи далі на північ, — бархани з похованими виступами граніта (§§ 189-190); два бархани в урочищу Хомин Мох, теж з похованими під піском виступами граніта (§ 191); в урочищу Лози, з виступами граніта (§ 192); трохи на північ від попереднього, під оборою, теж з виступом граніта (§ 194): на південний захід від попереднього, теж з похованим виступом граніта (§ 195); на східньому краї урочища Запруддя, теж з виступом граніта (§ 196); чимало барханів на островах серед болот на схід від велетенського полісинтетичного комплекса, описаного в §§ 199-209 (§ 210); на схід від села Копища, на багатьох островах серед болот (§ 213); на 230-ій верстві Київо-Ковельської залізниці, в урочищу Укаменя (§ 266); на лівому березі ріки Уборти, в урочищу Мойлини, з виступом граніта (§ 316); чимало барханів на північний захід від села Хочина, по лісах та болотах (§326); на болотах правого узбережжя Уборти, навпроти села Милашевичів (§ 327; на правому узбережжю річки Плотниці, на п'ять верстов на північ від урочища Теригали (§ 334); чимало барханів на правому березі річки Плотниці поблизу її гирла (§ 335); три бархани на лівому березі річки Червонки, в урочищах Калита і Куликівська Дуброва (§ 348); навпроти села Рудні Червонки, на лівому березі річки Червонки (§ 352); чимало барханів на болотах в урочищах Плесковщина, Брус-Гряда і Антонівський Острів, по обох боках річки Жолобниці (§ 367); чимало барханів на правому узбережжю ріки Уборти, на болотах нижче гирла річки Свидівки (§ 384); на захід від села Буйновичів, на лівому березі річки Мутвиці (§ 388) і ще далі на захід — північний захід (§ 390); на північ від попереднього, на лівому березі річки Пожоги (§ 391); ще далі на північ, на правому березі тої самої річки (§ 392); на північ від попереднього (§ 393); чотири бархани на захід від полісинтетичного комплекса, що описаний у § 394, між селом Буйновичами та хутором Молодою (§ 395); чимало барханів на болотах на південний захід від села Приболовичів, проміж полісинтетичними комплексами (§ 416); чотири бархани на південь від села Приболовичів (§ 418); на південній закраїні села Лельчиців (§ 430); чимало барханів на захід від села Діброви (§ 431). — Окрім тут перелічених барханів, що їх я міг дослідити, по лісових гущавинах та по великих болотах описуваного узбережжя ріки Уборти напевно існує ще чимало таких самих поєдинчих барханів, що були неприступні для дослідів.

§ 480. Полісинтетичні польодовикові барханові комплекси різних розмірів і різного ступеня складности порозкидані теж по багатьох неприступних для дослідів болотах та лісових нетрях. Дослідити більш-менш докладно я міг тільки полісинтетичні барханові комплекси в таких місцях: на правому узбережжю ріки Уборти меридіонального напряму полісинтетичний ланцюг барханів у середній частині урочища Янин Бір, на північний схід від слободи Юстинбург, що складається з шістьох елементарних барханів (§§ 175-178); велетенський (найбільший у всьому Поліссі) масивний меридіональний ланцюг барханів, що починається в урочищу Михалівка і тягнеться без перерви протягом 25,5 верстов на північ до села Копища, містить у собі до 100 елементарних барханів (з них 69 в одному ряді), досягає до 25 метрів відносної височини і від 79 до 81 сажня абсолютної височини, ховаючи у собі подекуди виступи граніта (§§ 199-209); численні полісинтетичні комплекси на схід від попереднього на островах серед болот (§ 210); чимало таких самих комплексів на болотах на схід від села Копища (§ 213); численні полісинтетичні барханові комплекси по лісах та по болотах на північний захід від села Хочина (§ 326); чимало комплексів на правому узбережжю Уборти, на болотах навпроти села Милашевичів (§ 327); численні полісинтетичні комплекси на правому узбережжю річки Плотниці, по болотах (§ 335); бархановий комплекс на вододілі річок Червонки і Пертниці, на північний схід від села Рудні Кованки, з чотирьох елементарних барханів (§ 335); такий самий комплекс з двох елементарних барханів за півтори верстви на схід від попереднього, на лівому березі річки Пертниці (§ 356); чимало барханових комплексів на обох берегах річки Пертниці, в урочищах Конопляне, Козятин, Замосце і Глинка (§ 359); комплекс з двох елементарних барханів на захід від урочища Савлуків Брід, в урочищу Вязовщина (§ 362); такий самий комплекс на південь від слободи Сализівки, на болоті Огородному (§ 365); цілий ряд полісинтетичних барханових комплексів на болотах на правому узбережжю річки Болотниці, на північ від слободи Сализівки (§ 366); в урочищах Плесковщина, Брус-Гряда і Антонівський острів, на обох берегах річки Жолобниці (§ 367); численні комплекси в урочищу Підгори, на лівому узбережжю річки Зимухи до урочища Межемхи і далі на захід (§ 371); чимало комплексів навкруги хутора Побіч Верхня (§ 372); велике число полісинтетичних комплексів на правому узбережжю річки Зимухи від урочища Мощанина до болот Оболонь і Мальча (§ 373); такі самі комплекси навкруги села Рудні Сирниці (§ 374); ряд комплексів на обох берегах річки Бігуньки, в урочищах Борисів Місток і Войновиця (§ 381); чимало комплексів на болотах нижче гирла річки Свидівки, на правому узбережжю Уборти (§ 384); меридіональний бархановий комплекс з 14 елементарних барханів за п'ять верстов від села Буйновичів до хутора Молодої (§ 394); подвійний меридіональний комплекс на південь від села Рудні Уборської, на правому узбережжю ріки Уборти (§ 397); чимало комплексів на південний захід від села Приболовичів, на болотах (§ 416); за п'ять верстов на південний схід від села Приболовичів — комплекс з 5 елементарних барханів і цілого лабіринта руїн барханів (§ 417); три барханових комплекси на південь від попереднього (§ 418); чимало комплексів на захід від села Діброви (§ 431).

Окрім того чимало руїн барханів порозкидано навкруги усіх перелічених поєдинчих барханів і полісинтетичних барханових комплексів та по різних инших місцях, як зазначено в описовій частині цієї праці (див. §§ 20, 52, 148, 188, 313, 363, 372, 396, 409, 420, ймовірно теж §§ 63, 228, 383, 386, 406).

§ 481. У всіх зазначених вище поєдинчих польодовикових барханів і у всіх елементарних барханів полісинтетичних барханових комплексів виразно виявлені і заціліли такі їх головні властивості:

Усі ці польодовикові бархани мають у плані цілком ясний серпуватий або підковуватий обрис, — з масивнішою середовинною частиною (головою) та двома менш масивними галузями, що між ними знаходиться амфітеатральна западина; ця западина (або отвір дуги кожного бархана) завсіди буває звернута на захід, рідше на північний або південний захід; таку правильну, закономірну орієнтацію барханів, що завсіди і без вийнятку повторюється і при уважному дослідженні виразно виявляється у всіх барханів, я ще 1909 року запропонував назвати законом гесперотропізма, від грецького слова ή εσπέρα — вечір, захід (№ 52, стор. 218); далі до основних властивостей усіх наших Поліських барханів належить виразно помітний контраст між стрімкими західніми або унутрішніми схилами бархана (до западини між обома галузями) і далеко більш положистими східніми та зовнішніми схилами; нарешті, до постійних основних властивостей барханів треба зарахувати ще склад їх згори додолу з сипкого, безнаметньового, чистого, жовтого польодовикового піску; тільки там, де бархани лежать безпосередньо на кристалічних породах, долішній поверх цього піску буває природньо збагачений примішкою детритуса цих порід (жорстви, куснів і цілих скиб). Польодовиковий геологічний вік цих барханів доводиться тим, що вони лежать на усіх старших геологічних утворах, між иншим і на моренових суглинках або наметньових пісках; що-до свого віку, то бархани синхронічні з лесом, що на ньому вони ніколи і ніде не зустрічаються. Розполог наших барханів є цілком незалежний від абсолютних височин і від річкових долин; бархани часто зустрічаються і на низовинах, на болотах (де вони утворюють часто острови і цілі архіпелаги), по схилах вододільних просторів і на самих вершках вододілів (по деяких місцях західнього Українського Полісся я описав бархани, що знаходяться на самих гребенях кінцевих морен). Своїми формами наші польодовикові бархани тотожні з типовими барханами справжніх пустинь; фотографічні малюнки барханів, що ще заціліли в непорушеному виді по незайманих лісових гущавинах і нетрях Полісся, часто не можна відрізнити від малюнків барханів з Центральної Азії і инших сучасних пустинь. Розміри наших Поліських барханів бувають різні і досягають подекуди значних величин; поєдинчі бархани бувають до 25 метрів заввишки (у голові) і мають галузі до кількох верстов завдовшки; довжина безперервних барханових ланцюгів або комплексів досягає подекуди більш 25 верстов (див. §§ 199-209). В залежності від розмірної довжини галузів поєдинчих барханів, форми цих галузів і їх взаємного розпологу і в залежності від розпологу елементарних барханів в складних (полісинтетичних) комплексах, їх можна поділити на певні типи (див. № 52, стор. 217-226, — 4 типи поєдинчих і 9 типів полісинтетичних барханів з різними підтипами), але ці типи не мають принципового значіння і тільки полегшують класифікацію барханів. (Детальну характеристику польодовикових барханів Українського Полісся, а також усіх країн Европи і Північної Америки, що в них було плейстоценове зледеніння, я подав в праці моїй 1909 року, № 52, стор. 201-291; малюнки різних барханів я подав в цій самій праці на стор. 215-263 і у праці № 57, табл. 3, 7-12).

§ 482. До сучасних геологічних утворів описуваного узбережжя ріки Уборти належать елювіяльні, делювіяльні та алювіяльні породи різного рода.

До елювіяльних утворів, що утворюються за сучасної епохи (а почасти одержані, яко спадщина, від льодовикової та польодовикової епох), треба зарахувати такі поверхневі породи, що перетворені різними процесами на місці, in situ, без ніякого пересування. Сюди належать такі породи описуваного простору: різноманітні продукти хімічного звітрювання кристалічних порід, вибухових порід, гнейсів і зрідка — Овруцького пісковика (скиби, кусні, жорства, то-що); далі різноманітні, здебільшого піскуваті породи, що виникають від перемивання на місці утворів передльодовикових, льодовикових і польодовикових (див. §§ 8, 9, 27, 36, 40 і §§ 471, 473, 474). Такі породи лежать переважно на вододілах і на вершках горбів, дуже рідко на їх схилах.

Делювіяльні утвори, що трохи пересунуті по схилах, перемиті і через те збагачені на грубші частини, мають неправильну верствуватість і лежать виключно на схилах горбів, мало розповсюджені в описуваному просторі (див., наприклад, §§ 8, 9, 20, 297) і відограють дуже малу ролю в його геологічний будові.

Більший обсяг розповсюдження належить сучасним алювіяльним утворам, що пересунуті далеко від своїх первісних родовищ працею біжучої води (рік та річок) і дуже розповсюджені по широких річкових долинах, утворюючи їх подекуди обширі заплавини. Але звичайна уява, що знайшла собі надто яскравий вираз і на геологічних мапах (№№ 20, 21 і 75), наче алювіяльні утвори вкривають собою найбільшу частину Полісся по-за межами річкових долин, — цілком не відповідає дійсності: досліди мої показали (як це описано вище), що усюди по-за межами річкових заплавин на поверхні знаходяться типові польодовикові утвори, а алювіяльні річкові та озерові утвори займають дуже обмежені простора; дно болот усюди теж збудоване з польодовикових утворів і болотяні поклади (здебільшого торфові нагромадження) мають здебільшого незначну грубість у западинах рельєфа, а на вододілах утворюють лише надто тоненьку крівлю на польодовикових утворах; тільки поблизу правого берега ріки Прип'яти грубість і поземе розповсюдження алювіяльних утворів збільшуються. (Див. §§ 20, 124, 131, 184, 213, 214, 297, 307, 336, 337, 409, 410, 413-415, 419, 429). Після каналізації, що виконана була західньою експедицією для висушування болот, заболочування і утворення торфових покладів припинилося на значних просторах і на поверхні усюди переважають польодовикові утвори.

§ 483. Звичайна уява про одноманітний характер сучасних краєвидів Полісся не стверджується моїми дослідами; уважне дослідження виявляє існування в узбережжю Уборти різних краєвидів, що являються наслідком геологічної будови та геологічної еволюції цієї країни. Найбільші простори займає тут з основних краєвидів України типовий зандровий краєвид (див. № 66, стор. 21-28): па північно-східній закраїні узбережжя ріки Уборти на розмірно незначних просторах розвинений кінцево-мореновий краєвид (там-же, стор. 28-36), а на самому південно-східньому краї в кількох пунктах сюди заходить своєю закраїною лесовий краєвид (там-же стор. 6-21); з цих краєвидів тільки зандровий має тут справжнє значіння. З часткових краєвидів України в описуваному узбережжю ріки Уборти має досить широке розповсюдження (у південній половині сточища Уборти) гранітовий краєвид (там-же, стор. 46-50); розмірно обмежена площа належить на південному сході (в обсязі Озерянського і Гнізно-Теригальського кряжів та західнього продовженая п'єдестали Славечансько-Овруцького кряжа) до краєвиду островних гір (там-же, стор. 41-44). Сполучення цих часткових краєвидів з основним зандровим краєвидом надає йому дуже виразні і яскраві нові раси, що мають помітну вагу для побуту і економічної діяльности людини.

§ 484. Наслідками геологічного минулого описуваного простору являються деякі цікаві і особливі сучасні фізико-географічні явища, що звертають на себе увагу. До них належать: яко наслідки прастарої архейської ери — 1) пороги і водоспади рік (пороги ріки Перги — див. § 119; пороги ріки Уборти біля слободи Лопатицької — §239 і біля села Сущанів, — §§ 101 і 293; надзвичайно мальовничі водоспади біля села Рудні Бистрої, — §§ 64 і 255); 2) синклінальні долини вдовж великих фалд гнейса (див. § 457), 3) твердіші й триваліші дільниці пород у формі неправильних шлірів, жил і инших виступів вибухових лав, що спричинюють, при сучасних процесах звітрювання, утворення банюватих або стіжкуватих та грядуватих горбів кристалічних порід, утворення дайків, карнізів на скелях і т. и.; за наслідки палеозойської ери треба рахувати: 1) утвори середньо-девонських пустинь — кряжі Овруцького пісковика (в описуваному просторі — кряжі Озерянський, Гнізно-Теригальський і західня частина п'єдестала Славечансько-Овруцького кряжа); 2) сліди праці гейзерів (§§ 455 і 464); до безсумнівних наслідків льодовикової епохи належать цікаві кінцеві морени, що утворюють своєрідні риси сучасного краєвиду (§ 474); наслідками геологічних подій польодовикової епохи являються: 1) розсипища гострорубих скиб твердіших порід — окварцованого гнейса і Овруцького пісковика; 2) річкові каньйони (див. §§ 6, 141, 142, 339, 340, 342, 344, 359, 368, 370, 375); 3) різноманітне еолове оброблення найтвердіших порід — окварцованого гнейса (§ 455), Овруцького пісковика (§ 467) і на льодовикових наметнях (пірамідальні наметні, — § 474); 4) величезні, незлічимі і різноманітні польодовикові бархани поєдинчі (§§ 478-481) і полісинтетичні (там-же) і сполучені з ними цікаві піскопади (§ 209) та численні безформні руїни барханів і поля розвіювання, що і за сучасної епохи поширюються (при вирубанні лісів) та засипають собою культурні поля (див. мою нову статтю „Минуле, сучасне і майбутнє українських пісків“, — Вісник Сільсько-господарської Науки 1923 р., т. II, вип. I, стор. 7-12).

§ 485. Корисні копалини узбережжя ріки Уборти надзвичайно рясні і різноманітні, оскільки це виявлено досі моїми геологічними дослідами; нема сумніву, що дальші геологічні і спеціяльні гірничі досліди виявлять тут ще чималі природні мінеральні багатства. Ці корисні копалини можна поділити на такі головні категорії:

1. Будівельні матеріяли для усіляких великих і масивних будівель, мостових стовпів, для облицовок, сходів, монолітових пам'ятників і т. и.: різноманітні граніти (§§ 436-439), жилові породи (§§ 440-441), вибухові породи (§§ 449-451), гнейси (§§ 452-457), Овруцький пісковик (§§ 458-468); між цими породами, як видко з докладних описів, є чимало надзвичайно міцних і чудово-гарних відмін, що відповідають усім технічним і естетичним вимогам і мають велику технічну цінність; деякі з цих матеріялів вживалися широко в будівництві ще з давніх, старовинних часів (наприклад, Овруцький пісковик — з початку так званої великокняжої епохи — з IX-го століття); в деяких породах закладено великі каменярні за новіших часів (див. § 485 і инш.). Для брукування шляхів і инших будівельних потреб можуть вживатися з великою користю детритичні виступи цих самих порід (§ 445) і різноманітні наметні (§§ 472-475).

2. Орнаментні матеріяли для унутрішнього оздоблення будівель і для усіляких дрібних окрас та художніх виробів (ваз, статуй прес-папьє, попельничок, лямп, світильників, то-що) можуть з великим успіхом вживатися: різні гарні відміни Овруцького пісковика і Овруцького конгломерата (§§ 458-468); окварцований гнейс (§ 455) і окварцований Овруцький пісковик (§ 464); гірський кришталь (§§ 302-303), що здатний теж для дорогих оптичних апаратів різного роду.

3. Керамічні матеріяли в описуваному узбережжю ріки Уборти констатовані моїми дослідами в різних місцях і різного роду. З них варті уваги зложища каоліну, що може мати важливе технічне значіння (див. §§ 19, 22, 83, 124, 237, 271, 276, 277, 280, 282, 283, 285, 288, 323); каолін буває тут дуже гарної якости й зложища його досягають подекуди значної грубости (наприклад, більш 6 метрів, — §§ 287 і 288). Так само варті уваги і можуть мати серйозну технічну вагу зложища вогнетривалих і ганчарських глин (наприклад, в урочищу Хивино, § 235), що давно звернули на себе увагу місцевих мешканців і послужили підставою цілого кустарного промислу в низці сіл навкруги (Лопатичі, слобода Лопатицька, Каменка і инші).

4. Матеріяли для скляної промисловости тут дуже рясні і різноманітні; до них належать широко-розповсюджені чисті польодовикові піски, а для вищих і дорогих сортів скла — кварцові корки (молочно-білий кварц) на окварцованих гнейсах і на Овруцькому пісковику, що теж мають дуже широке розповсюдження (на площі більш 1200 квадр. кілометрів, — § 464).

5. Залізні руди (болотяна залізна руда, лімоніт) досить широко розповсюджені і за старовини вживалися для примітивного витоплювання чавуна і заліза на місцевих колишніх „руднях“; зложища цих руд ще не розвідані, не з'ясовані, але повинні бути значними і займають чималі площі; вони можуть мати технічне значіння; на місці є і відповідний флюс (луковий мертель, — див. § 38, — біля села Рудні Підлубецької). Зложища залізних руд (лімоніта) констатовані моїми дослідами в багатьох місцях описуваного простору (див. §§ 38, 39, 54, 68, 77, 111, 112, 115, 122, 129. 143, 146, 148, 166, 168, 184, 185, 198, 215, 227, 238, 244, 251, 253, 256, 264, 281, 311, 321, 324, 350, 353, 354, 380, 382, 398, 404); нема сумніву, що це тільки мала частина тих зложищ, що можуть бути тут згодом знайдені при систематичних розвідках.

6. Мінеральне паливо в узбережжю ріки Уборти знаходиться тільки у виді зложищ торфа (кам'яного і бурого вугля тут напевно нема); зложища торфа тут дуже широко розповсюджені (див. §§ 83, 104, 115, 124, 131, 144, 145, 173, 187, 271, 272, 278, 281, 286, 330, 361, 411) і без сумніву існують ще по багатьох инших місцях; торф може мати тут чимале технічне значіння не тільки тому, що його тут дуже багато, але найбільше з тієї причини, що торф тут здебільшого не трав'яний, а моховий і дуже гарної якости (трав'яний торф займає лише розмірно вузькі смуги болот вздовж річкових долин, а на схилах вододілів і на самих вододілах усюди виступає виключно найкращий моховий торф, як видко з наведених окремих описів). Дешеве місцеве торфяне паливо може мати велику вагу для розвитку залізної, керамічної, скляної та иншої промисловости.

§ 486. Корисну для людини (для її сільського господарства і промисловости) вагу мають ще підземні води, що виступають в описуваному просторі у різних формах. Найбільш розповсюдженими являються тут рясні ґрунтові води, що містяться у польодовикових пісках і, як показали мої побіжні (на жаль) спостереження, бувають подекуди дуже рясними (наприклад, в урочищу Восному біля хутора Довгосільського Млинка, § 61; на 201-ій верстві Київо-Ковельської залізниці, біля півстанції Рудні Радовельської, — § 130; у селі Каменці, де ці води утворюють рясне природне джерело, — § 251; на 227–230 верствах Київо-Ковельської залізниці, — § 265); подекуди ці води бувають по місцевих умовах не досить рясними (наприклад, у селі Копищі, — § 213). Дуже рясними і чистими являються теж скельні підземні води, що їх великі запаси містяться в товщі Овруцького пісковика, у п'єдесталі Славечансько-Овруцького кряжа (див. мою працю № 68, § 102, стор. 54; 63); ці води утворюють незліченні рясні джерела, що витікають із щілин між скибами Овруцького пісковика в усіх глибоченних ярах і каньйонах річок і дають початок дуже численним та многоводим річкам, що розбігаються від цього кряжа по усіх напрямках; до такій джерел належать і верхів'я деяких правих допливів ріки Уборти, наприклад, річки Червонки біля села Куликів (§ 340) і річки Зимухи біля села Городця, та рясне джерело „Свята Криниця“ у цьому селі (§§ 368–369). Нарешті, до цікавих підземних вод належать дуже численні джерела на болотах, що утворюють рясні і великі прозорі струмини на деяких болотах (наприклад, на болотах Ділич і Халятин, — § 333), ба й цілі джерельні озера серед болот, що, згідно з переказами, ніколи не замерзають (наприклад, озеро „Жива Вода“ і инші на обширих болотах на схід від ріки Уборти, у сточищі її доплива — річки Жмурні, між хуторами Шляхт і Заболоття); такі джерела, на жаль, цілком не досліджені і походження їх невідоме; якщо вони справді ніколи не замерзають, то вода їх повинна походити з досить значної глибини^[1].

---

——————

1. Згідно з місцевими переказами, на цих ніколи не замерзлих озерах залишається узимку дуже численне птаство, — усі ті птахи, що з инших місць улітають в-осени на південь, — і тому тут полювання на цих перелітних птахів переводиться й узимку.