Указ Президії ВР УРСР від 17.12.1945 «Про зміну Цивільного Кодексу СРСР, в зв'язку з Указом ПВР СРСР «Про спадкоємців за законом і по заповіту»
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| ◀ Указ Президії Верховної Ради УРСР від 17 грудня 1945 «Про зміну редакції ст. 154 Цивільного Кодексу УРСР» | ВВР/1947/3-4 1945 Про зміну Цивільного Кодексу СРСР, в зв'язку з Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про спадкоємців за законом і по заповіту» |
Указ Президії Верховної Ради УРСР від 22 січня 1946 «Про утворення Закарпатської області в складі Української РСР» ▶ |
|
.svg)
У відповідності з ст. 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 14 березня 1945 року «Про спадкоємців за законом і по заповіту» Президія Верховної Ради УРСР постановляє:
Ст.ст. 418, 420, 421, 422, 423, 424, 429, 430 та 433 Цивільного Кодексу УРСР викласти в такій редакції:
Ст. 418. Спадкоємцями за законом є діти (в тому числі усиновлені), дружина та непрацездатні батьки померлого, а також інші непрацездатні, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті.
Якщо хто-небудь із дітей спадкодавця помре до відкриття спадщини, його спадкова частка переходить до дітей (онуків спадкодавця), а на випадок їх смерті — до їх дітей (правнуків спадкодавця).
В разі відсутності зазначених спадкоємців або неприйняття ними спадщини, спадкоємцями за законом є працездатні батьки, а за їх відсутністю — брати й сестри померлого.
- Примітка: Спадкоємцями можуть бути лише особи, які є живими на момент смерті спадкодавця, а також діти, які зачаті за його життя і народилися після його смерті».
«Ст. 420. При одержуванні спадщини за законом спадкове майно ділиться на рівні частки між особами, закликаними до одержання спадщини в порядку черговості, зазначеної в першій та третій частині ст. 418.
Онуки та правнуки спадкодавця ділять між собою рівно ту частку, яка належала б їх померлому родителю».
«Ст. 421. З осіб, закликаних до одержання спадщини в порядку, зазначеному в ст. 418, ті, хто мешкав укупі з спадкодавцем, одержують майно, яке відноситься до звичайної хатньої обстановки та вжитку (за винятком речей розкоші), понад частку майна померлого, яка належить їм згідно з ст. 420».
«Ст. 422. Кожний громадянин може по заповіту лишити все своє майно або частину його одній або декільком особам із числа згаданих в ст. 418, а також державним органам і громадським організаціям.
За відсутністю осіб, зазначених в ст. 418, спадкодавець вправі відписати своє майно кому б то не було.
Заповідач може позбавити спадщини всіх або будь-кого з числа осіб, згаданих в ст. 418, проте він не в праві позбавити своїх неповнолітніх дітей та інших непрацездатних спадкоємців частки, яка належала б їм при одержанні спадщини за законом.
Спадкове майно, яке лишилось поза заповітним розпорядженням, розподіляється в порядку одержання спадщини за законом».
«Ст. 423. На осіб, зазначених в ст. 418, які одержують по заповіту спадкове майно, заповідач може покласти виконання якого-небудь зобов'язання на користь одного, декількох або всіх спадкоємців, які в силу цього розпорядження дістають право вимагати виконання відповідного зобов'язання вищезазначеними особами; так само заповідач може покласти на них виконання яких-небудь дій, спрямованих на здійснення загальнокорисної мети.
На осіб, які одержують по заповіту спадкове майно в порядку, передбаченому другою частиною ст. 422, заповідач може покласти виконання зобов'язання на користь будь-якої особи.
При заповіданні майна державним органам або громадським організаціям заповідач має право зазначити певну мету, на яку повинно бути вжито відписане майно».
«Ст. 424. Допускаються заповіти, в яких у тому випадку, якби призначений по заповіту спадкоємець помер раніше відкриття спадщини або не прийняв її, заповідач закликає до одержання спадщини кого-небудь іншого з законних спадкоємців, а за відсутністю законних спадкоємців — будь-яку особу».
«Ст. 429. Якщо спадкоємець, присутній в місті відкриття спадщини, на протязі трьох місяців з дня його відкриття не заявить належному нотаріальному органу про відмовлення від спадщини, він вважається таким, що прийняв її.
Спадкоємці, які є в наявності, можуть вступити в управління спадковим майном, не чекаючи явки інших спадкоємців, які своєчасно з'явившись, можуть витребувати свою частку спадкового майна».
«Ст. 430. Спадкоємці, відсутні в місті відкриття спадщини, можуть прийняти спадкове майно особисто або через повірених на протязі шести місяців з дня відкриття спадщини».
Особи, для яких право одержання спадщини виникає на підставі третьої частини ст. 418, тільки у випадку відсутності інших спадкоємців або неприйняття ними спадщини можуть заявити в той же строк про свою згоду прийняти спадкове майно, незалежно від того, чи будуть вони закликані до одержання спадщини.
- Примітка: Частка спадкоємця, який не народився до моменту відкриття спадщини, може бути на протязі трьох місяців після його народження витребувана його законними представниками».
«Ст. 433. В разі неявки на протязі шести місяців з дня відкриття спадщини, відмовлення від прийняття спадщини (за винятком випадку, передбаченого ст. 424), чи позбавлення заповідачем права одержання спадщини одного або декількох спадкоємців, їх частка переходить іншим спадкоємцям за законом і ділиться між ними в порядку, встановленому в ст. 420, якщо тільки в заповіті не зазначено, що заповідач лишає все своє майно призначеним ним спадкоємцям.
В тому разі, якщо всі спадкоємці не прибули в установлений строк, відмовились від спадщини або були позбавлені заповідачем права одержання спадщини, майно визнається безгосподарним і переходить у власність держави».
Дія цього указу поширюється на спадщини, які відкрилися до видання Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 14 березня 1945 року «Про спадкоємців за законом і по заповіту», але які ще не прийняті спадкоємцями і не перейшли у власність держави, як безгосподарні.
Голова Президії Верховної Ради УРСР
Секретар Президії Верховної Ради УРСР
|
м. Київ
17 грудня 1945 р. |
Ця робота перебуває у суспільному надбанні відповідно до статті 8 Закону України від 1 грудня 2022 року № 2811-IX «Про авторське право і суміжні права», де зазначається, що не є об'єктами авторського права:
- вираження народної творчості (фольклор);
- акти органів державної влади, органів місцевого самоврядування, офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного і судового характеру (закони, укази, постанови, рішення, державні стандарти тощо), а також їх проекти та офіційні переклади;
- розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право особливого роду (sui generis).
