|
Горлиця і горобець.
Воркувала горлиця у садку,
У куточку тихенькому, на бузку.
Жалкувала сизокрила, що вона
Не счулася, як минула і весна,
Не вгляділа, як одцвівся і садок,
І черешні, і вишеньки, і бузок;
Сумувала, що прийдеться в осени
Десь шукати ще иншої сторони.
Підлабузнивсь до горлиці горобець,
Наче справді запорозький молодець:
„Ой, послухай, голубонько, не журись, —
Ти на мене, молодчика, подивись!
Чи в в світі де такії молодці,
Як ми, славні та веселі горобці?
На все вдатні — до любощів, до пісень, —
Цвірінькаєм, жартуючи, увесь день!
Ти не бійся, голубонько, що зіма
Посиплеться білим снігом... то дарма!
Нас з тобою, теє лихо не зляка:
Перебудем під стріхою в козака.
А як гляне ясне сонце на весну —
Забудемо тую зіму навісну.
Поростають тії білії сніги,
Покриються травицею всі луги,
Розівьється калинонька і садок,
Розцвітуться і вишеньки, і бузок;
Заспівають усі пташки, як в раю,
Привітатимуть голубоньку мою...
А ти, серце голубонько, не журись
Та до мене молодчика прихились“...
— „Бодай тобі, горобчику, не брехать,
А горлицям твоїх брехень не чувать.
Не до пари голубоньці горобець,
Хоч який він прехороший молодець:
Треба міні, сизокрилій, голубка,
Як хорошій дівчиноньці козака“.
Де не взявся сизокрилий голубок —
Як ухопить горобчика за чубок,
Помьяв його, понівечив, як хотів,
Оскуб його, молодчика, та й пустив:
„Оце тобі, горобчику, — так не вчись,
До чужої голубоньки не тулись!..“
Як дремене горобчичок у садок, —
Болить його головонька і чубок.
Регочуться проклятії горобці:
„Оттак наші добувають молодці!“
Засоромивсь осміяний горобець
Та й покинув ріднесенький табунець,
Полетів він світ-за-очі у садки
Одшіптувать головоньку і боки.
Я вигадав, лежачи на печі,
Для вас цюю баєчку, паничі!
Ой, не будьте, паниченьки молодці,
І ви такі, як оттії горобці:
Пригортайтесь, козаченьки, до дівчат —
Хіба мало є хороших бровенят?
Дівчинонька, як квіточка, з нею рай,
А чужої молодиці не займай,
Бо налетить часом сивий голубок —
Болітиме головонька і чубок!
|
