Перейти до вмісту

Україна в минулому/9/Кельти на заході України

Додати посилання
Матеріал з Вікіджерел

МИКОЛА БАНДРІВСЬКИЙ, ЯРОСЛАВА ЙОСИПИШИН

КЕЛЬТИ НА ЗАХОДІ УКРАЇНИ

На західних землях Української держави в різний час були знайдені окремі предмети, поховання та житлово-господарські комплекси, які з найбільшою часткою ймовірності можемо пов'язувати з перебуванням тут кельтів. Це й не дивно, оскільки населення Східної Галичини, перебуваючи майже в самому центрі Європи, ще в попередній гальштатський період не лише мало тривкі торгово-обмінні контакти з приальпійськими областями, але й зазнавало етнічних впливів з боку культур урнових полів поховань (“Umenfelderkultur”). Отже, вже саме географічне розташування західноукраїнських земель сприяло проникненню на ці території сусідніх або й більш віддалених, іншоетнічних угруповань, у т. ч. кельтів.

Вже на початку XX ст. дослідники припускали, що пам'ятки латенського типу в Україні дуже важливі, позаяк вони заповнюють у хронологічній шкалі місцевих старожитностей час між пізньоскіфськими пам'ятками і культурами провінційно-римського типу[1]. Особливу увагу на західноукраїнські пам'ятки латенського часу звернув Я. Пастернак у своїй докторській дисертації[2] та в інших працях[3].

У післявоєнний час грунтовне зведення латенських речей з території Східної Європи, а також Галичини, було зроблене у 1959 р. Ю. Кухаренком. Дослідник виділив дві категорії речей, які пов'язуються з латенською культурою: імпорти, тобто речі власне кельтського походження, і речі місцевого виробництва, які копіюють або якоюсь мірою імітують латенські зразки[4].

До числа перших досліджень, котрі стосуються власне латенських пам'яток в Україні, належать праці М. Брайчевського. Дослідник висловлює думку, що носіями пізньолатенських пам'яток на українському Закарпатті були не кельти, а місцеве населення, яке проживало тут ще з пізньогальштатського періоду[5]. Цю тезу в наш час поділяє В.Бідзіля[6]. Протилежного погляду в оцінці етнічної приналежності латенських пам'яток в Україні дотримуються Ю.Кухаренко та А.Амброз. Називаючи їх кельтськими, вони припускають вплив кельтського етнічного елементу не тільки на територію Закарпатської України, але й у більш східних областях — на Прикарпатті[7].

До останнього часу переважала думка, ніби найбільш східними районами, де з цілковитою певністю фіксується кельтське населення, є Південне Прикарпаття[8], Сілезія і район Кракова[9]. Отож, кельтський культурно-хронологічний горизонт у Східній Галичині не виділявся. Ситуація змінилася у 1962 р., коли Л.Крушельницька відкрила у Верхньому Подністров'ї біля с.Бовшів закритий житловий комплекс з типово кельтською керамікою (в т.ч. графітові сітули звертикальним рифленням), що має прямі аналогії на території Словаччини та Моравії і датується й поч. 1 ст. до н.е.[10]

Розглянемо тепер найбільш характерні пам'ятки латенської культури зі Східної Галичини та умови їх знаходження. Першою пам'яткою на цій території стало впускне поховання воїна в курган енеолітичного часу, виявлене у 1885 р. під час прокладання залізничної колії між селами Синевидськом і Стинавою Нижньою (Сколівські Бескиди). У могильній ямі лежав кістяк мужчини у випростованому положенні, біля нього залізний меч, частина іншого меча, стремена, вудила і два гончарні сіроглиняні горщики. За Я.Пастернаком, зброя і горщики з цього поховання характерні для пізньокельтських поховань[11].


Рис. I. Брозові кельтські прикраси зі Східної Галичини (Верхнє Подністров’я): 1 — Ульвівок Сокальського району Львівської області; 2 — Ульвівок Сокальського району Львівської області; 3 — смт. Дубляни біля м. ЛьвоваЩе одне впускне інгумаційне поховання в курган енеолітичного часу виявив Т.Сулімірський у 1935 р. поблизу с.Колоколин Галицького району Івано-Франківської області. Серед супровідного інвентаря покійника знайдено кілька бронзових фібул, у т.ч. раннього типу “наугайм”, дві бронзові ажурні поясні пряжки, уламки срібного казанка, фрагмент бронзового поясного ланцюжка. М.Смішко датує комплекс Колоколина початком I ст. н.е.[12] Цим же дослідником під час розкопок поселення в Новосілці-Костюковій на Тернопільщині Виявлено уламки розписних кельтських посудин, які походять з кельтських поселень з мальованою керамікою пізньолатенського періоду в Центральній Європі... Поява слідів кельтської мальованої кераміки на поселенні в Новосілці заслуговує на спеціальне підкреслення, бо то є єдиний на наш час факт знаходження того типу кераміки на наших землях"[13].

Унікальним до сьогодні залишається відкрите у 1962 р. Л.Крушельницькою біля с.Бовшів вже згадане землянкове житло (рис. III; IV) з комплексом кераміки пізнього періоду кельтської культури[14]. Д.Мачинський, визнаючи, що відкриття кельтського комплексу в Бовшеві має надзвичайно велике значення, і в цілому погоджуючись з висновками Л.Крушельницької, вважає, однак, за можливе пересунути нижню дату бовшівського комплексу на півстоліття: від середини II до середини I ст. до н.е.[15] Нещодавно ще одне напівземлянкове житло з керамікою латенського типу відкрито В.Бараном у с.Куропатники поруч Бовшева (за інформацією Л.Крушельницької).

Окрему групу латенських старожитностей зі Східної Галичини становлять монети, фібули й прикраси. Так, з Теребовлі походить імітація тетрадрахми Лісімаха (IV ст. до н.е.), а з села Скоморохи скарб срібних і золотих монет імітацій тетра- драхм Філіпа II Македонського — та кістяний браслет. У Сокалі знайдено горщик із кельтськими золотими монетами, а в с.Липівці монету Александра Великого. На особливу увагу заслуговує бронзова шийна гривна із зубцями по краях зі с.Залісся на Тернопільщині (рис. II,1). Цікавими є ряд бронзових і залізних фібул середньо-ранньолатенської схем із Дублян біля Львова, Городниці (рис. 1,3; рис. II,2), Стефанівки та інших пунктів[16].

Великий інтерес викликає срібна фігурка у вигляді голови бика, знайдена у ріці Сян у с.Радимне поблизу Перемишля 26 червня 1826 р. Фігурка рясно оздоблена геометричним врізним орнаментом. З надзвичайною вишуканістю вимодельовані довгі роги, які на кінцях прикрашені двома великими кульками (рис. II,3). Дослідники припускають культове призначення цієї фігурки, а її датування визначають у межах пізнього Латену[17]. Додамо до цього, що в селі Медика, яке розташоване майже поруч з місцем знахідки Голови бика, виявлено срібну кельтську монету, а в с.Трепче в цьому ж районі ще одну кельтську монету: золотий статер, карбований у другій чверті II ст. до н.е.[18] Зауважимо, що в околицях Перемишля дотепер знайдено одинадцять пунктів латенського часу. В окремих з яких є графітова кераміка: Сірокошці, Фредропіль, Вітошинці, Острів, Богохвали[19]. Скупчення згаданих пам'яток в околицях Перемишля, на думку м.Парчевського, пов'язане з наявністю тут урожайних лесових грунтів, стратегічно вигідним розташуванням цих місць на перехресті важливих транскарпатських шляхів, а головне з численними виходами соляних джерел і можливістю їх експлуатації[20]. Т.Сулімірський, даючи своє пояснення концентрації пам'яток II ст. до н.е. початку н.е. в околицях Ясла, Кросна і Сянока, вважає їх споріднени
Рис II. Кельтські вироби із Західної України: 1 — бронзова нашийна гривна зі с. Залісся Борщівського району Тернопільської області; 2 — бронзова фібула зі с. Городниці Городенківського району Івано-Франківської області; 3 — срібна голова бика зі с. Радимне біля Перемишля (в даний час на території Польщі); 4 — срібний казанок зі с. Колоколин Рогатинського району Івано-Франківської області

ми зі східнословацькою групою пам'яток латенського часу, яка була синхронна пуховській культурі, а на пізньому етапі співпадала з пам'ятками липицького типу Верхнього Подністров'я[21].

Вивчаючи срібну голову бика з Радимна, не можна не помітити, що роги у нього так само вигнуті і прикрашені кульками на кінцях, як і на чотирьох парах рогів, які прикріплені до вінців казанка з Колоколина (рис. II,4). Нашим знахідкам можемо навести численні аналогії. Так, наприклад, на краях вінців бронзового казанка із Сен-Коломб (департамент Кот д'Ор, Франція) бачимо чотири видовжені голівки звіра, які так, як і на казанку з Колоколина, підносяться над отвором з чотирьох країв вінців. Мабуть, і в першому, і в другому випадках маємо образні втілення якоїсь ідеї, пов'язаної, напевно, зі світосприйманням чи осмисленням світобудови (чотири сторони світу?).

Образ бичачих ріжок у кельтському мистецтві та релігії один з найзагадковіших. На кінчиках рогів часто бачимо кульку. Такі кульки є, наприклад, на культовому бронзовому шоломі 25 р. до н.е., знайденому в Темзі. Близькі паралелі знаходимо також на срібному казані з Гундеструпе (Данія), куди він був привезений на початку I ст. до н.е. з території сучасної Угорщини, де, як вважають, був виготовлений. На цьому казані серед різних зображень представлений чоловік у рогатому шоломі з кульками на кінцях рогів. У кельтській світоглядній символіці казан займав одне з найважливіших місць. В Ірландії магічний казан був символом достатку, безсмертя і часто клався на священне місце, відведене в будинку. Під час урочистостей, відомих під назвою “гобнія”, в казані варилось магічне пиво для харчування і підкріплення божества. Можливо, що подібне призначення міг мати і срібний казанок з Колоколина.

Певну інформацію про присутність кельтського населення у Верхньому Подністров'ї можемо почерпнути з праці Клавдія Птолемея “Керівництво з географії”, що була написана у 141 р. При її написанні Птолемей користувався в основному записками Маріноса з Тіри, який жив у першій третині II ст. до н.е. У цьому творі вчений, як відомо, використав географічну сітку координат у градусах і мінутах для точної локалізації гірських хребтів, витоків і гирл річок, а також міст[22]. У Верхньому і Середньому Подністров'ї Птолемей локалізував чотири міста, назви яких мають кельтське звучання. В останній восьмій книзі вказано їхнє географічне розташування, довготу і широту. Приблизну локалізацію цих міст (рис. V) нещодавно запропонували Д.Мачинський[23] та М.Бандрівський[24].

Перше з цих міст — Карродунон з координатами 49°30'-48°40°, розташоване на 10° північніше витоків Тіраса (Дністра), які, як і гора “Карпатос”, лежать на тій самій південній широті 48°30°. Шляхом нескладних розрахунків вичислено, що ймовірне місцезнаходження Карродунона у трикутнику Самбір—Рудки—Мостиська. Власне, сюди з Ужоцького перевалу спускався один з найважливіших транскарпатських шляхів, який у середньовіччі одержав назву Руська Путь. Накладаючи таким же чином координати інших міст і співставляючи їх із сучасною картою, встановлено приблизне розміщення трьох інших міст: Маетоніума 51°—48°30° (район Жидачева — Ходорова—Бурштина—Галича); Вібантаваріума 53°30' — 48°40” (район Хотина —Збруча)[25] й Ерактона 53°50'-48°40' (район Ленківець — Комарова).

Назви міст Карродунон, Маетоніум, Вібантаваріум і Еракатон — кельтського походження[26]. Перший компонент урбаноніма Карродунон — “карр” — має формально-семантичну відповідність кельтському “карр” “камінь”. Другий компонент простежуємо у давньоірландському “дун” “фортеця”. Їхнє поєднання означає кам'яне укріплення. Три міста з аналогічною назвою Карродунон Птолемей позначив у приальпійських областях, зайнятих кельтським та кельто-ілірійським населеням.


Рис. III. Кельтське житло біля с. Бовщів Галицького району Івано-Франківської області (розкопки Л. Крушельницької 1962 р.)
Рис. IV. Кельтське житло біля с. Бовщів Галицького району Івано-Франківської області. Матеріали із заповнення житла (розкопки Л. Крушельницької 1962 р.)


У контексті порушеної проблеми особливого значення набирають висновки О.Трубачова, який проаналізував гідронімію басейну Дністра і Бугу. Привертає увагу карта гідронімів і топонімів західнобалканського кельтського та ілірійського походження, які утворюють густе гніздо на території Східної Галичини і майже невідомі у напрямках на схід і південний схід[27]. Отже, ядро згаданого топонімічного пласта лежить на території, де Птолемей зафіксував давні кельтські топоніми і де, власне, виявлені археологічні пам'ятки. Найімовірніше можемо їх пов'язувати з кельтами. Наведені дані підтверджують уже призабуте нині припущення Л.Нідерле: “...Досить значне число кельтських назв у топоніміці рік Прикарпаття, кельтські назви міст, вказані Птолемеєм і, врешті, кілька назв племен свідчать про те, що землі в Прикарпатті піддавались у III-II ст. до н.е., принаймні частково, вторгненню галлів”[28].


Рис. V. Карта кельтських археологічних пам'яток та іліро-кельтської гідронімії на території України (за Д.Мачинським, 1973): А — територія, яка не піддавалась суцільному гідронімічному обстеженню О.Трубачовим; Б — приблизна межа тої області, в якій могли бути розташовані поселення з кельтськими назвами, зафіксованими у Клавдія Птолемея; В — іліро-кельтські гідроніми й окремі топоніми (за О.Трубачовим); Г – Галич; Д — кельтські археологічні пам'ятки; E — місця знахідок окремих кельтських речей та монет; 1 — Залісся; 2 — Липлява; 3 — Пекарі; 4 — Бовшів; 5 — Колоколин; 6 — Новосілка-Костюкова; 7 — Скоморохи; 8 — Сокаль Питання кельтської експансії у Східну Галичину слід, мабуть, розглядати в контексті усієї проблеми проникнення кельтів на територію Карпатського басейну. Дослідник Ян Філіп виділяє у ній кілька стадій. Перший етап він відносить до IV ст. до н.е., обгрунтовуючи це свідченням Помпея Трога про боротьбу кельтів з ілірійцями в Середньодунайській низовині близько 358 р. до н.е.[29] Однак тоді, на думку вченого, кельти зустріли сильний опір з боку скіфів у верхній течії р. Тиси і змушені були відступити. Остаточне проникнення кельтів на північно-східні землі Карпатського басейну Я.Філіп відносить до межі III-II ст. до н.е. Цю думку тепер поділяють також угорські археологи, які вивчають латенські пам'ятки північно-східної Угорщини. Так, наприклад, А.Олфельді і Л.Надь визначають хронологічні рамки латенських пам'яток північної Угорщини двома останніми століттями до н.е.[30] Однак, Б.Бенадик припускає проникнення у Верхнє Потисся кельтського племені котинів ще до початку III ст. до н.е. Найбільшу ж концентрацію кельтів у цьому районі м.Сабо відносить до II ст. до н.е., пов'язуючи її з переміщенням у верхів'я р. Тиси анартів і теврисків. Ця концентрація ще більше зросла у I ст. до н.е. під натиском германських племен кінберів[31].

Таким чином, можна вважати, що з II ст. до н.е. кельтські племена починають проникати у Східну Галичину із суміжних регіонів. Це переселення могло проходити двома шляхами: перший — із заходу, з території Сілезії, Кракова, Посяння; другий — із Верхнього Потисся через Ужоцький і Верецький перевали в Українських Карпатах (Східні Бескиди). На жаль, латенська культура західних земель України ще вивчена недостатньо. Тому зараз ми не можемо відповісти на питання, якими були стосунки у кельтів, що прийшли на Верхнє Подністров'я, з місцевими племенами і як довго кельти перебували у Східній Галичині. Сподіваємось, що подальші розкопки пам'яток латенської культури дадуть багато нового для розв'язання цієї проблеми.

——————

  1. ↑ Спицын А. Памятники латенской культуры в России // Известия Археологической комиссии. — СПб., 1904. — Вып. 12. — С. 78–86; Він же. Поля погребальных урн // Советская археология. — М., 1948. — Т. X. — С. 54–55.
  2. ↑ Pasternak J. Ruske Karpaty v archeologii. — Praha, 1928. — S. 128.
  3. ↑ Пастернак Я. Коротка археольогія західноукраїнських земель. — Львів, 1928. — С. 36–37; Pasternak J. Die Kronenhalsringe im Osten // Jahrbuch fur Vorgechichte. — Posen, 1943 — T. I.
  4. ↑ Кухаренко Ю. Распространение латенских вещей на территории Восточной Европы // Советская археология. — М., 1959. — № 1. — С. 31–43.
  5. ↑ Брайчевський М. До історії обробки заліза населенням Східної Європи в кінці I тис. до н.е. // Нариси з історії техніки. — к., 1955. — Вип. 2. — С. 107-121; Він же. Латенська культура і Українська Радянська Енциклопедія. К., 1962. — С. 320.
  6. ↑ Бідзіля В. Історія культури Закарпаття на рубежі нашої ери. K., 1971. — C. 150-180.
  7. ↑ Кухаренко Ю. Распространение латенских вещей... — с. 32; Амброз А. Экономические связи и передвижения народов на юге Европейской части СССР в I в. до н.э. — IV в. н.э. (Автореф. канд. дисс.). — М., 1964.
  8. ↑ Filip J. Keltove ve Středni Evrope. Praha, 1956. — S. 478.
  9. ↑ Zaki A. Celtowie na ziemiach Polski // Rocznik bibl. PAN w Krakowie. Wrocław-Kraków, 1960. — Т. IV.
  10. ↑ Крушельницкая Л. Кельтский памятник в Верхнем Поднестровье / Краткие сообщения Института археологии АН СССР. — М., 1965. — Вып. 105. — С. 119-122.
  11. ↑ Pasternak J. Ruske Karpaty... — S. 181.
  12. ↑ Śmiszko M. Osady kultury Lipickiej. - Lwów, 1934. — S. 15-18.
  13. ↑ Там же.
  14. ↑ Крушельницкая Л. Кельтский памятник... — С. 119.
  15. ↑ Мачинский Д. Кельты на землях к востоку от Карпат // Археологический сборник. Л., 1973. Вып. 15. — С. 57-58.
  16. ↑ Бандрівський М. Кельтські урбаноніми у Верхньому Подністров'ї // Нові матеріали з археології Прикарпаття і Волині. — Львів, 1992. — Вип. 1. — С. 40-42.
  17. ↑ Antoniewicz W. Srebrna głowa byka z Sanu // Wiadomości Archeologiczne. — Warszawa, 1954. — Т. XX. — S. 236-266.
  18. ↑ Woźniak Z. Monety celtyckie z ziem polskich // Wiadomości Numizmatyczne. –Warszawa, 1967. – T. XI. – S. 227, 21.
  19. ↑ Parczewski M. Denkmäler der Latenekultur von Bachórz am Mittell auf des San (Südostpolen) II Beiträge zum raudbereich der Latenekultur. — Warszawa-Kraków, 1978. — S. 136-137.
  20. ↑ Там же. — S. 151.
  21. ↑ Sulimirski T. Trakowie w północnych Karpatach // Acta Archeologica Carpatica. — Kraków, 1974. — Т. XIV. — S. 86-89 (ryѕ. 5,6).
  22. ↑ Plezia M. Greckie i łacińskie źródła do najstarszych dziejów słowian. — Poznań-Kraków, — 1952. — Cz. 1. — S. 42, 44-45.
  23. ↑ Мачинский Д. Кельты на землях к востоку от Карпат... — С. 60-61 (рис. 2).
  24. ↑ Бандрівський М. Кельтські урбаноніми... — С. 40-42.
  25. ↑ Хоча Вібантаваріум прийнято ідентифікувати з районом сучасних Заліщиків (див.: Plezia M. Greckie i lacinskie zrödia... — Cz. I. — S. 45).
  26. ↑ Нидерле Л. Славянские древности. М., 1956. – С. 36.
  27. ↑ Трубачев О. Названия рек Правобережной Украины. — М., 1988. — С. 279.
  28. ↑ Нидерле Л. Славянские древности... — С. 36.
  29. ↑ Филип Я. Кельтская цивилизация и её наследие. Прага, 1961. — С. 61.
  30. ↑ Бідзіля В. Історія культури Закарпаття... – С. 108.
  31. ↑ Szabó M. A kelták nyomában Magyarországon. — Budapest, 1971. — S. 43.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.

 
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Україна_в_минулому/9/Кельти_на_заході_України&oldid=361085