Україна в міжнародних відносинах/1/Балкани
◀ Базавлуцька Січ | Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 1 під ред. Миколи Варварцева Балкани (А. Ю. Мартинов) |
Балтійсько-чорноморська дуга ▶ |
|
Балкани – історичний регіон, де на перехресті трансконтинентальних комунікацій співіснують та взаємодіють регіональні системи Близького Сходу, Євразії та Європи. На Балканах взаємодіють релігійні системи православ’я, ісламу, католицтва. Балкани мають геостратегічне значення, завдяки якому дають можливість контролювати регіональні і світові комунікації, ринки промислових та сировинних товарів. Південно-Східний регіон Європи, до якого входять Албанія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Румунія, Сербія, Словенія, Чорногорія, Македонія, Хорватія. В історичній та політичній літературі точиться суперечка щодо належності до балканського регіону Греції. Одні науковці вважають, що принаймні до вступу в НАТО (1952) та вступу до Європейської Спільноти (1981) грецька історія, починаючи з доби середньовіччя, розвивалася у загальному балканському контексті. На території балканських держав принаймні 400 років володарювала Османська імперія, яка привнесла до регіону своєрідність культурного і політичного розвитку. Крім того, турецьке панування сприяло етнічній строкатості земель регіону і неможливості чіткого національного розмежування. У всіх країнах (за винятком Албанії та Боснії) православ’я є домінуючою релігійною конфесією, що також вплинуло на національні традиції та політичну культуру. Всі країни регіону (за винятком Румунії, Албанії, частково Боснії) є слов’янськими за складом населення.
Балкани мають складну та суперечливу історію. Визначальною подією стало поширення Османського володарювання у ХІУ ст. з одночасною ісламізацією місцевого населення. У ХІХ ст. турки, намагаючись зберегти вплив на Балканах, розпалювали ворожнечу між місцевими народами. Водночас у Європі національно-визвольні рухи балканських народів сприймалися як небажаний фактор, що порушує стабільність. Балканська криза 1875-1878 рр. стала першим кроком, який привів світ до Першої світової війни. Українські народовольці брали активну участь у звільненні балканських народів від османського ярма. На Балканських землях, які входили до складу Австро-Угорської імперії, оселилися сотні тисяч етнічних русинів та українців, які також знайшли своє місце у мозаїці балканських народів.
Внаслідок боснійської кризи 1908-1909 рр. загострилися суперечності між Російською та Австро-Угорською імперіями. У роки Першої та Другої світових війн Балкани стали центром бойових дій. Однак створення Королівства Югославія (1929) не допомогло розв’язати етнічні суперечності. Історія повторилася зі створенням у 1945 р. соціалістичної Югославії (у 1963-1990 Соціалістична Федеративна Республіка Югославія).
У 1991 р. після проголошення незалежності Хорватії та Словенії прискорився процес розпаду Югославії. Україна, починаючи з червня 1992 р. бере участь у балканських миротворчих операціях. У 1992-1999 рр. українські миротворці докладали зусиль для стабілізації ситуації у Боснії та Герцеговині. За результатами косовської операції НАТО (березень – червень 1999 р.) на Балканах фактично було нейтралізовано російський вплив. Панславістська ідея, яка у ХІХ ст. стимулювала надії балканських народів на об’єднання слов’ян, вичерпала себе.
З червня 1999 р. Україна бере участь у миротворчій діяльності у Косово. У 2006 р. з проголошенням незалежності Чорногорії завершився кривавий процес розпаду Югославії. Водночас вступ 1 травня 2004 р. до Європейського Союзу Словенії відкрив європейську інтеграційну перспективу перед балканськими народами. Хорватія до 1 січня 2009 р. завершує переговори про вступ. Боснія та Герцеговина (з червня 2008 р.), Македонія (з 2003 р.), Чорногорія (з червня 2008 р.) підписали угоди про стабілізацію та асоціацію з Європейським Союзом. Підписання аналогічної угоди між Європейським Союзом та Сербією ускладнювалося внаслідок непоступливості Сербії щодо визнання незалежності Косово. Після формування у липні 2008 р. проєвропейського сербського уряду прискорився процес підготовки угоди про стабілізацію та асоціацію Сербії та Євросоюзу. Водночас стратегія балканського розширення Європейського Союзу, яка реалізується після вступу до ЄС 1 січня 2007 р. Болгарії та Румунії, викликає суперечки в середовищі “старих” країн-членів Євросоюзу. Вони вважають, що прийняття до об’єднаної Європи вибуховонебезпечних Балкан може дестабілізувати наднаціональні засади процесу європейської інтеграції. Прихильники балканського розширення Європейського Союзу переконані, що в такому разі ЄС не лише приборкає балканський “конфлікт цивілізацій”, а й завдяки соціокультурній різноманітності своїх країн-членів підвищить рівень своєї конкурентної спроможності в умовах глобалізації.
З точки зору “старих європейців” проблема реалізації та захисту свобод особистості на Балканах не розв’язана. Однак і сама особистість на Балканах ще перебуває в історичних умовах самовизначення і значною мірою залежить від свого місця в ієрархії етнічних регіональних зв’язків. Крім того, балканське розширення ЄС стало причиною розробки Євросоюзом стратегії так званої “Європейської політики сусідства” щодо східноєвропейських країн – України, Білорусі, Молдови. На початку XXI ст. балканські народи роблять історичний вибір на користь євроатлантичної цивілізації. Поки що членом ЄС з балканських народів є Словенія. Натомість членами НАТО є Словенія, Болгарія, Румунія, Албанія, Хорватія (з 2008 р.). Кандидатура на вступ до ЄС та НАТО Македонії заблокована Грецією, яка вимагає від Македонії змінити назву країни, оскільки вона є тотожною до назви двох грецьких північних провінцій. Грецько-македонська суперечка свідчить, що балканські національні проблеми не долаються самою перспективою членства в об’єднаній Європі. Головне, аби Балкани більше не були зоною перманентного “зіткнення цивілізацій”.
Літ.: Гальчинський А.С. Україна на перехресті геополітичних інтересів. – К., 2002; А.Г.Задохин, А.Ю.Низовский. Балканские войны XX века. – М., 2000; Історія країн Центральної та Південно-Східної Європи. – Львів, 2001; Картунов О.В. Західні теорії етнічності, нації та націоналізму. – К., 2007.
А.Ю.Мартинов.
Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.