Україна в міжнародних відносинах/1/Бельгія, Королівство Бельгія

◀ Бахчисарайський мир 1681

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 1 під ред. Миколи Варварцева Бельгія, Королівство Бельгія (М. М. Варварцев)

Бенедиктинці ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2009

Бельгія, Королівство Бельгія (Belgique, Royaume de Belgique, België, Koninkrijk België) – держава в Західній Європі. Територія 30,5 тис. км2. Населення – 10,6 млн. осіб (2007): фламандці, валлони, французи, італійці, німці та ін. Б. – парламентарна монархія. Територіально поділена на 9 провінцій. Столиця – Брюссель.

У ранньому середньовіччі територія Б. належала франкській державі Каролінгів. Внаслідок її розподілу у 843 західна частина (Фландрія) відійшла до Франції, східна – до Лотарингії. 11 ст. з-поміж розрізнених феодальних володінь виокремилося графство Фландрія з міцним централізованим управлінням, номінально підпорядковане французьким королям. У 12 ст. країна посіла місце найбільш розвинутого промислового регіону на європейському континенті. 1300 була приєднана до Франції. У першій половині 15 ст. бельгійські князівства перейшли під владу герцогів Бургундії, а від 1477 – германської імперії Габсбургів. Знаходячись у складі Нідерландів, Б. потрапляє 1516 під управління іспанської монархії й перетворюється на арену війн, внаслідок яких позбавилася деяких областей, переданих мадридським двором суперникам як сплату за свої політичні і воєнні ­поразки. У ході війни за іспанську спадщину 1701-1714 Б. окупували французи, яких у подальшому заступила Австрійська імперія. Можливість звільнитися Б. від іноземного панування і проголосити Сполучені Штати Б. відкрила Французька революція 1789. Проте 1791 боротьбу за право володіти країною відновили між собою Австрія і Франція, яка й здобула перемогу 1897. Після повалення наполеонівської імперії Віденський конгрес 1815 своїм рішенням об’єднав Б. з Голландією в єдине королівство – Нідерланди. Бельгійська революція 1830 зруйнувала нав’язану краї­ні конструкцію політичного устрою: Б. стала окремою державою. У наступні десятиліття вона перетворюється на одну з лідируючих в Європі країн за концентрацією виробництва і капіталів. Наприкінці 19 ст. набуває у Центральній Африці колонію – “Бельгійське Конго”. Під час Першої світової війни Б., незважаючи на її нейтральний статус, окупували німецькі війська. За Версальським мирним договором 1919-20 вона одержала два німецькі округи Ейпен і Мальмеді, а також мандат на управління частиною колишніх колоній Німеччини у Східній Африці. У ході Другої світової війни Б. знову зазнала німецької агресії (1940) і була визволена у вересні 1944 англоамериканськими військами. 1945 Б. стала членом (і засновником) ООН. У післявоєнний період позбулася своїх колоніальних володінь; брала участь у створенні Європейського об’єднання вугілля і сталі (1951), Європейського економічного співтовариства (від 1993 – Європейського Союзу). У Брюсселі розміщено штаб-квартиру НАТО, членом якого Б. є від 1949.

Корені стосунків Б. з Україною сягають середньовіччя, коли між Фландрією і Київською Руссю розгорнулася жвава торгівля сукном, міхами, воском. Фламандець В.Рубрук, прямуючи 1253 з дипломатичною місією французького короля Людовика IX до Монголії, перший серед західних подорожників познайомився і подав письмові відомості про діяльність руських купців та життя населення Криму й приазовських степів. У 17 ст. завдяки звісткам брюссельських газет увагу фламандців і валлонів привертали події національно-визвольної війни в Україні під проводом запорозьких козаків. За доби Відродження на навчання до Б. прибуває українська молодь, осередком якої стає Лювенський університет.

Від другої половини 19 ст. Б. – активна співучасниця розбудови індустріально-транспортного потенціалу України. 1859 на Дніпрі та його притоках починають курсувати пасажирські і буксирні пароплави, споруджені в Антверпені. Понад мільярд бельгійських франків було вкладено у розвій гірничної промисловості, машинобудування та цементних заводів Донецького і Криворізького басейнів. Від 90-х рр. 19 ст. бельгійські компанії займалися впровадженням в українських містах електричного транспорту – трамвая. Водночас у Брюсселі на міжнародних виставках і конгресах демонструються й відзначаються золотими і срібними медалями творчі досягнення винахідників, підприємців, освітян з різних районів України.

1918 з ініціативи Української Народної Республіки розпочалися дипломатичні переговори її представників з офіційним Брюсселем. До 1923 у бельгійській столиці діяла дипломатична місія УНР, очолювана проф. А. Яковлівим і генералом О.Осецьким. У цей час у Б. знаходять притулок колишні вояки української армії і політичні біженці, поповнюючи започатковану ще перед Першою світовою війною закарпатцями трудову еміграцію. 1920 у містах країни з великим успіхом гастролює Українська республіканська капела О.Кошиця. Друга світова війна спричинила нову хвилю іммігрантів: 1947 їх кількість досягла 10 тис. осіб, серед яких майже 2 тисячі жінок – “остарбайтерів”. Після подальшого масового переїзду біженців за океан чисельність українців у Б. скоротилася до 2,5 тис. осіб, які проживають переважно у Брюсселі, Льєжі, Лювені, провінціях Ено і Лімбург. Сфера їх професійних занять пов’язана з роботою на вугільних шахтах, промислових підприємствах, у закладах сервісу й освіти. Із створених емігрантами культурно-освітніх, професійних та громадських організацій найбільшими є Союз українців у Б., Спілка українських робітників Б., Спілка української молоді. Релігійне життя поселенців зосереджено у парафіях Української автокефальної православної та Української греко-католицької церков.

Від другої половини 19 ст. відбувається розширення культурних зв’язків. Бельгійське мистецтво в Україні репрезентують відомі діячі – віолончеліст й композитор А.Серве (1852, 1866), оперна співачка Д. Арто (1875-76, 1879), скрипаль С.Томсон (1892) та ін. Працюючи у Київському музичному училищі 1890-97, багато співаків виховав знаний в Європі вокальний педагог К.Еверарді. До здобутків бельгійської літератури привертають увагу українців “Киевская старина”, “Зоря”, Записки НТШ та інші часописи. Популяризаторами письменства Б. виступають І.Франко, О.Кобилянська, Л.Українка, П.Грабовський, В.Стефаник, О.Маковей, М.Вороний, П.Тичина, М.Рильський тощо. У Б. перші уявлення про українську культуру дають переклади фольклору і творів Т.Шевченка та М.Гоголя (“Катерина” і “Сорочинський ярмарок”), які поширював у брюссельських виданнях знавець української філології проф. Е.Енс. На початку і в другій половині 20 ст. в Україні друкуються переклади бельгійської класики – М.Метерлінка, Е.Верхарна, Ш.Де Костера (роман “Уленшпігель”), Ж.Роденбаха, на театральних сценах Києва, Харкова, Миколаєва та інших міст йдуть п’єси бельгійських драматургів. Здійснені 1925 і 1928 поїздки в Україну груп бельгійських педагогів і науковців мали широкий відгомін: журнал “La Nervie” видав три спеціальні випуски, присвячені літературі, малярству й музиці України, у педагогічних виданнях з’явилися розповіді про українське шкільництво. Окремими виданнями у Брюсселі вийшли праці Р.Моргана “Шевченко, життя і творчість” (1928), поема “Мойсей” (1969) і збірка поезій (1970) І.Франка. 1987 і 1990 проводилися Дні України в Бельгії та Дні Бельгії в Україні.

10 березня 1992 між Б. і Україною встановлено дипломатичні відносини. Відтоді розпочалося створення на державному рівні договірно-правової бази взаємин. Розгортанню двостороннього співробітництва сприяли бельгійські інвестиції у харчову, машинобудівну та металообробну галузі української промисловості. На початку 21 ст. у торгівлі з Україною Б. посіла четверте місце серед держав-членів Європейського Союзу.

Літ.: Лозинский С.Г. История Бельгии и Голландии в новое время. – СПБ, 1898; Pirenne H. Histoire de Belgique. – Bruxelles, 1948-1949, v. 1-7; Кравець Я.І. Українсько-бельгійські літературні взаємини. В кн.: Українська література в загальнослов'янському і світовому літературному контексті. – К., 1988, т.3; Самборська Я. Українці в Бельгії: проблеми соціальної адаптації// Українська діаспора, 1995, ч.8.

М.М.Варварцев.