Україна в міжнародних відносинах/1/“Азовське сидіння” 1637-1642

Матеріал з Вікіджерел
Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 1
під ред. Миколи Варварцева

“Азовське сидіння” 1637-1642 (М. М. Варварцев)
Київ: Інститут історії України НАН України, 2009

“АЗОВСЬКЕ СИДІННЯ” 1637-42 – оборона донськими і запорозькими козаками фортеці й міста Азов, захопленого ними у відповідь на спустошливі напади кримських і ногайських татар на російські та українські землі. Від початку облоги в Азові воювали близько тисячі запорожців. У пошуках матеріальної і військової підтримки козаки направили своїх послів до московського царя Михайла Федоровича, який, хоча й співчував учасникам “А.с.”, офіційно відмежувався від їхніх дій, аби уникнути воєнного зіткнення з Туреччиною. Тим часом султан Ібрагим I, дочекавшись завершення війни своєї імперії з Іраном, зосередив під Азовом 240-тисячну армію. Протягом кількох місяців захисники фортеці, кількість яких складала майже 5400 чоловіків (за іншими даними – 14 тис. чол.) й 800 жінок мужньо відбивали численні атаки, завдавши турецькому війську великих втрат і примусивши його припинити штурм. Із звісткою про перемогу козаки вдруге звернулися до російського уряду, прохаючи прийняти Азов під його владу. Для обговорення цього питання цар скликав у січні 1642 в Москві земський собор, представники якого не змогли дійти одностайної згоди. Водночас від султана надходили погрози розпочати війну проти московського царства. Своє рішення Михайло Федорович висловив у грамоті до учасників “А.с.” – залишити Азов. 18 червня 1642 вони покинули фортецю, зруйнувавши її дощенту.

Літ.: Голобуцкий В.А. Запорожское козачество. – К., 1957; Попов М.Я. Азовское сиденье. – М., 1961; Панашенко В.В. Спільна боротьба запорозьких і донських козаків проти кримських і османських феодалівзавойовників // УІЖ, 1979, №4.

М.М.Варварцев.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.