Україна в міжнародних відносинах/2/Інститут суспільних наук Словацької академії наук

◀ Інститут слов'янознавства Російської академії наук

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 під ред. Миколи Варварцева Інститут суспільних наук Словацької академії наук

Інститут Східної Європи в Римі ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2010

ІНСТИТУТ СУСПІЛЬНИХ НАУК СЛОВАЦЬКОЇ АКАДЕМІЇ НАУК — багатопрофільна науково-дослідницька установа Словацької академії наук в м. Кошицях. Створений за рішенням президії САН 26 червня 1972. Концептуальна основа та організаційна структура інституту була схвалена Президією 3 вересня 1974 з уточненням, що він розпочне роботу з 1 січня 1975. Першим директором став Ю. Брішкар (до квітня 1984). У подальші роки інститут очолювали Й. Вирост (1984–1991), М. Скороденски (1991), Л. Ловаш (1991–1992), Ш. Шутай (1992–2004), з квітня 2004 — М. Гайдош.

Інститут невдовзі вийшов за визначені регіональні рамки, розгорнувши дослідження у загальнословацькому масштабі. Разом з тим було зроблено ставку на підготовку наукових співробітників, які нині працюють також у вищих навчальних закладах, управлінському апараті, громадських структурах.

На початковому етапі в інституті були відділи історії, соціології, соціальної психології. 1979 розпочали роботу дві групи з проблем дослідження молоді та національностей, що проживають на території Словаччини. У цій роботі брали участь спеціалісти відділів етнографії, філософії, економіки та права. Інститут став фактично піонером у вивченні історії русинської та української меншин у Словаччині. З 1982 у співпраці з Ужгородським відділом Інституту соціальних та економічних проблем зарубіжних країн Академії наук УРСР розпочалася розробка теми «Дружні зв'язки Східнословацького краю та Закарпатської області УРСР». Її виконання супроводжувалося проведенням соціологічних досліджень в 15 організаціях Східнословацького краю, а також в їх партнерських організаціях в УРСР. У 1984 працівники інституту взяли участь у підготовці XV засідання Комісії істориків Чехословаччини та СРСР, що відбулося в Кошицях. На той час провідним напрямом студій було вирішення дослідницьких завдань, пов'язаних з історією етнічних меншин у Словаччині в період після завершення Другої світової війни. Серед них важливе місце посіла проблематика української та русинської меншини (займалися М. Гайдош та Ст. Конечни), що стало основою для подальшого співробітництва з науково-дослідницькими інституціями в Україні.

У 1984 директором інституту був призначений Й. Вирост. Новий склад керівництва інституту доклав чимало зусиль для поглиблення міждисциплінарного характеру установи та орієнтувався на розширення міжнародного співробітництва. З 1986 виконувалися теми Державного плану фундаментальних досліджень, пов'язані зі становищем та розвитком угорської та української національних меншин у повоєнний період. Зверталася також увага на дослідження національної самосвідомості населення у національно змішаних районах Словаччини. Після листопада 1989 склалися більш сприятливі умови для налагодження тісного міжнародного співробітництва. У 1990 інститут взяв участь у проведенні порівняльного дослідження на тему «Демократизація в Центральній та Східній Європі та її вплив на міжетнічні відносини», над яким також працювали науковці Австрії, Угорщини, Польщі, Німеччини, Югославії.

Велике значення в сенсі перспективної діяльності інституту мала угода, укладена з Інститутом соціальних та економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР в Києві, яка сприяла налагодженню подальших контактів з науковими інституціями в Україні у 90-і рр. У 1993 були підписані договори з Інститутом історії України НАН України, продовжувалася співпраця з відділом Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України в Ужгороді. В жовтні 1995 в Ужгороді відбувся міжнародний семінар на тему «Міжетнічні відносини у Словаччині та Україні», який продемонстрував необхідність підготовки проекту порівняльного дослідження даної проблематики в обох державах.

1995 розпочалася розробка актуальної дослідницької теми «Пам'ять поколінь як чинник формування нових ідентичностей у процесі трансформації словацького суспільства». Її виконання здійснювалося міждисциплінарним колективом, а після завершення проекту склад його учасників був розділений на два науково-дослідницькі відділи — соціальної психології та історії, які функціонують і до сьогодні. В другій половині 90-х рр. інститут утвердився як установа, орієнтована на міждисциплінарне дослідження національних меншин (у тому числі міжетнічних відносин) та соціальнопсихологічне дослідження моделей поведінки особистості в складних ситуаціях. Саме за цими напрямами здійснювалися наукові дослідження в інституті у наступні роки. Проте поза увагою науковців не залишилися такі актуальні проблеми суспільства, як безробіття, питання етнічної ідентичності, циганська проблематика, соціальна інтеграція та ін.

У 1999, на основі звернення міністерства культури Словацької Республіки та згідно з постановою уряду СР (1998) і протоколом засідання міжурядової словацько-української комісії з питань національних меншин, освітніх, культурних та наукових зв'язків, інститут розпочав роботу над темою «Русини-українці в Словаччині — словаки в Україні». Партнером інституту у виконанні проекту став Інститут соціології НАН України. Результати репрезентативного історико-соціологічного дослідження були опубліковані в окремому науковому збірнику. В 2002 здійснювалося дослідження характеру та рівня національної самосвідомості русинськоукраїнського населення у північно-східній Словаччині. У подальшому співробітництво з науково-дослідницькими установами в Україні, зокрема Інститутом історії України НАН України, відбувається в рамках проблематики діяльності Народної Ради Закарпатської України, Української Народної Ради Пряшівщини, ОУН-УПА та виконання спільного проекту «Демократичні зміни у Словаччині та Україні у перехідний період».

У 2003–2005 Інститут став організатором проекту державної програми дослідження й розвитку під назвою «Нації, народи та етнічні групи в процесі трансформації суспільства». У його реалізації взяли участь працівники двох університетів та восьми наукових установ САН, які здійснили систематичний аналіз становища словацької нації та представників інших національностей, що проживають у Словаччині, вказали джерела можливої соціальної напруги та конфліктів, запропонували альтернативні шляхи їх вирішення. Частина результатів дослідження, довідкові матеріали та експертні висновки опубліковані у низці монографій.

Інститут займається видавничою діяльністю. 1979 вийшли перші два номери бюлетеню «Науковий вісник Інституту суспільних наук САН» (видавався до 1990). Це створило сприятливі умови для публікування результатів досліджень та фахових статей працівників інституту. Поступово в збірнику почали з'являтися праці авторів з інших установ, переважно викладачів вищої школи. У 1980-х рр. виходили друком матеріали наукових конференцій та публікації, тематика яких присвячувалася проблемам розвитку угорської та української меншин. 1998 започатковано інтернетжурнал «Людина і суспільство» (www.saske/cas), який швидко набув міжнародного характеру (з України до складу редколегії входить д.і.н., С. Віднянський ).

Новий закон про вищу школу в країні дещо змінив умови підготовки науковців-дослідників, проте інститут залишається установою, яка має ліцензії на підготовку фахівців за спеціальностями «соціальна психологія», «історія Словаччини». Підготовка кадрів у цій галузі суспільних наук проводиться у співпраці з факультетом гуманітарних наук Університету імені Матея Бела у Банській-Бистриці.

Від початку 21 ст. інститут розширив співпрацю зі своїми традиційними партнерами у Чеській Республіці, Угорщині, Україні. Особливо зміцніли двосторонні зв'язки з Польщею та Канадою. Інтенсивність міжнародних контактів знайшла втілення у збільшенні кількості монографій та наукових статей, опублікованих за кордоном, а також у посиланнях та цитуванні праць співробітників інституту, які беруть участь у розробці міжнародних проектів. Особливо важливим у цьому напрямку є фундаментальний проект «Європейські дослідження суспільства», який значною мірою фінансується Європейським Союзом, а дослідницьку роботу координує науковий центр у Норвегії.

У 2010 за довгорічну успішну наукову співпрацю з Інститутом історії України НАН України інститут нагороджено Дипломом СловацькоУкраїнської асоціації та Подякою Посольства України в Словацькій Республіці.

М. Гайдош, Ст. Конєчни.