Україна в міжнародних відносинах/2/Інтернаціонал II

Матеріал з Вікіджерел
Україна в міжнародних відносинах.
Енциклопедичний словник-довідник.
Випуск 2

під ред. Миколи Варварцева

Інтернаціонал II
Київ: Інститут історії України НАН України, 2010

ІНТЕРНАЦІОНАЛ II — міжнародна організація соціалістичних партій. Заснована 1889 на конгресі соціалістів з різних країн у Парижі (Франція) на засадах колективного членства з метою «визволення праці й людства». Вищим керівним органом І. II був конгрес, у період між конгресами діяв постійний виконавчо-інформаційний центр — Міжнародне соціалістичне бюро. Ідейне лідерство в І. II до 1896 належало Ф. Енгельсу.

У роботі 1-го конгресу, який заснував І. II, брав участь Й. Данилюк — делегат від галицького робітництва. Нелегальний гурток харківських робітників надіслав учасникам конгресу привітання, зачитане співголовою президії зібрання Ш.-В. Жакларом.

Утворення І. II дало поштовх масовому робітничому рухові, проведенню міжнародних акцій солідарності трудящих, центральне місце серед яких посіли щорічні (з 1890) першотравневі демонстрації. Станом на 1914 партії, що були членами І. II, налічували близько 3,4 млн осіб, а профспілки і кооперативи, які перебували під їхньою опікою, — понад 10 млн і 7 млн відповідно. В Україні виконавцями рішень та постанов І. II були: обидва відгалуження Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовики й меншовики), Бунд, російські есери, Українська соціал-демократична партія (УСДП), Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП). 1904, прагнучи набути членства в І. ІІ, до його конгресу в Амстердамі направила доповідь свого центрального комітету Революційна українська партія. Починаючи з Штутгартського конгресу (Німеччина, 18-24 серпня 1907), право постійного представництва в І. ІІ отримала УСДП. Тоді ж до цього міжнародного форуму із звітною доповіддю про напрями своєї діяльності звернулася УСДРП. Делегати обох цих партій були присутні на конгресі І. ІІ в Базелі (Швейцарія) 24-25 листопада 1912.

Одночасно з боротьбою за соціальні і політичні права робітництва І. ІІ виступав рушієм антивоєнної громадської думки. На конгресах у Штутгарті, Копенгагені (28 серпня — 3 вересня 1910, Данія), Базелі І. II засудив мілітаризм та імперіалізм. Свій протест проти воєнних готувань і війн українська соціал-демократія заманіфестувала у окремих відозвах 1912 у зв'язку з Базельським конгресом. Але з початком Першої світової війни низка провідних соціалістичних партій підтримала участь своїх держав у війні. В Австро-Угорщині таку позицію серед інших соціалістичних партій посіла УСДП. Криза й розпад І. II супроводжувалися виступом російських більшовиків на чолі з В. Леніним за розрив з ним і створення Комуністичного інтернаціоналу. Після Першої світової війни справу І. II продовжували Бернський інтернаціонал (1919–22), Міжнародне об'єднання соціалістичних партій (1921–23), Соціалістичний робітничій інтернаціонал (з 1923; перестав існувати під час Другої світової війни). Від 1947 діє Соціалістичний інтернаціонал.

Літ.: История Второго Интернационала, т. 1–2. — М., 1965–66; Феденко П. Соціалізм давній і новочасний. — Лондон–Париж–Мюнхен, 1968; Ленін В. І. Крах II Інтернаціоналу [1915]. В кн.: Ленін В. І. Повне зібрання творів, т. 26. К., 1972; Варварцев М. М. Міжнародний соціалістичний конгрес 1889 р. і Росія // Історичні дослідження: Історія зарубіжних країн, 1987, вип. 13; Варварцев Н. Н. Первомая живые истоки: Исторический очерк. — К., 1989; Жерноклеєв В. Українська соціал-демократія в Галичині: Нарис історії (1899–1918). — К., 2000.

М. М. Варварцев.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.