Україна в міжнародних відносинах/2/Декларація про державний суверенітет України 1990

◀ Декларація прав народів Росії 1917

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 під ред. Миколи Варварцева Декларація про державний суверенітет України 1990 (І. М. Мельникова)

Декларація про основи відносин між Українською РСР і Угорською Республікою 1991 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2010

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ 1990. Прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 як державно-правовий акт, покликаний гарантувати національні інтереси народу України.

Декларація визначала державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повнота і неподільність республіканської влади в межах території УРСР, незалежність і рівноправність у міжнародних зносинах. Територія УРСР в існуючих кордонах проголошувалася недоторканною. Верховна Рада постановила, що віднині від імені народу України може виступати тільки вона.

Декларація утверджувала виключне право українського народу на володіння, користування та розпорядження національним багатством своєї країни. Зазначалося, що УРСР має створити власні банки, включно із зовнішньоекономічними, а також самостійно формувати цінову, фінансову, митну та податкову системи, свій державний бюджет та контролювати використання його коштів, а в разі потреби запровадити власну грошову одиницю. Проголошувалося право на власні збройні сили, внутрішні війська, органи державної безпеки. Українська держава перебирала право самостійно визначати порядок проходження військової служби громадянами республіки.

Задекларовано намір України в майбутньому стати нейтральною державою, яка не братиме участі у військових блоках і дотримуватиметься трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Водночас проголошувалося, що УРСР у повному обсязі відновлює свій міжнародний статус, а отже, є повноправним учасником міжнародних відносин, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.

У декларації визнавався обов’язок державних органів влади забезпечувати національно-культурне відродження українського народу, запровадження та функціонування української мови в усіх аспектах суспільного життя. Україна зарезервувала за собою право на повернення у власність її народу національно-культурних та історичних цінностей, які тимчасово знаходяться за її межами. Усім національним групам, які проживали на території України, гарантувалося право на вільний національно-культурний розвиток.

Декларація започаткувала процес новітнього державотворення в Україні, створила правові передумови для ухвалення 24 серпня 1991 Акта проголошення незалежності України.

Літ.: Україна на міжнародній арені. Збірник документів і матеріалів 1986–1990 рр. — К.: 1993; Мельникова І. М. Біля джерел формування зовнішньої політики суверенної Української держави // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. — К., 1995, вип. 5; Литвин В. М. Україна: досвід та проблеми державотворення (90-ті рр. ХХ ст.). — К., 2001; Україна: утвердження незалежної держави. 1991-2001. — К., 2001; Кравчук Л. М. Маємо те, що маємо. Спогади і роздуми. — К., 2002; Новітня історія України (1900–2000). — К., 2002; Зленко А. М. Дипломатія і політика. Україна в процесі динамічних геополітичних змін. — Х.-К., 2003.

І.М. Мельникова.