Україна в міжнародних відносинах/2/Друга світова війна 1939–1945

◀ «Дранг нах Остен»

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 під ред. Миколи Варварцева Друга світова війна 1939–1945 (С. В. Віднянський)

Думбартон-Окс конференція 1944 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2010

ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945 — найбільш масштабний і руйнівний збройний конфлікт в історії людства, головними причинами якого були суперечності світового політичного процесу в новітній час, породжені недосконалістю Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин та наслідками світової економічної кризи 1929–1933, реваншистськими настроями в Німеччині, де 1933 до влади прийшла Націонал-соціалістична робітнича партія на чолі з А. Гітлером, прагненням правлячих кіл країн Антикомінтернівського пакту (1936) — Німеччини, Італії, Японії — переділити світ на свою користь та невдачею спроб створення в Європі ефективної системи колективної безпеки і потуранням агресивним діям Німеччини (політика умиротворення) урядами Великої Британії і Франції («аншлюс» Австрії у березні 1938, Мюнхенська угода у вересні 1938), СРСР (договори про ненапад, дружбу і кордони та таємні домовленості з Німеччиною у серпні-вересні 1939) та США (політика нейтралітету).

Д.с.в. велась між Німеччиною, Італією, Японією та їхніми союзниками з одного боку й державами антигітлерівської коаліції (Велика Британія, СРСР, США та ін.) — з іншого. У ній взяли участь 72 держави світу із понад 80% населення земної кулі, воєнні дії велись на території 40 держав Європи, Азії, Африки, Океанії та на всіх чотирьох океанах. До збройних сил було мобілізовано близько 110 млн. осіб. Кількість людських втрат у результаті війни — 62–67 млн. чол. (понад половини жертв війни припадає на СРСР) — є доволі приблизною, оскільки ніде, крім США та країн Британської Співдружності, не велося точного підрахунку загиблих. Матеріальні збитки під час війни склали близько 4 трильйонів доларів США. Війна призвела до кардинальних змін у сфері міжнародних відносин та внутрішньому житті багатьох держав світу.

Д.с.в. розпочалася 1 вересня 1939 нападом Німеччини на Польщу. 3 вересня уряди Великої Британії та Франції, виконуючи свої союзницькі зобов'язання перед Польщею, оголосили війну Німеччині. Відсутність активних дій з боку британсько-французьких військ (т. зв. «дивна війна») дозволила Німеччині зосередитися виключно на польській кампанії й реалізувати стратегію «блискавичної війни». 17 вересня, коли головні сили польської армії були фактично розбиті, на територію Західної України і Західної Білорусі вступили радянські війська, що було реалізацією одного з положень таємного додатку до т. зв. «пакту Ріббентропа-Молотова» 1939 про розмежування сфер впливу між Німеччиною і СРСР, і означало, по суті, вступ останнього у війну. У жовтні 1939 СРСР нав'язав Естонії, Латвії і Литві «договори про взаємну допомогу» і ввів свої військові гарнізони на територію цих країн, які були включені до складу СРСР у серпні 1940. Висунувши ультимативну пропозицію уряду Фінляндії щодо змін радянськофінського державного кордону, яка була відхилена ним, 30 листопада 1939 СРСР розпочав війну проти Фінляндії, за що був виключений з Ліги Націй. Після важких боїв взимку 1939-1940, під час яких ціною великих втрат радянським військам вдалося взяти фінські оборонні укріплення і м. Вііпурі (Виборг), і не дочекавшись на обіцяну допомогу з боку Великої Британії та Франції, фінський уряд змушений був 12 березня 1940 підписати мирний договір з СРСР, за яким встановлювався новий радянсько-фінський кордон і передавався СРСР в оренду для створення військово-морської бази півострів Ханко. Відсутність небезпеки зі Сходу дозволила Німеччині розгорнути активні воєнні дії на Заході: у квітні-травні 1940 гітлерівські війська окупували Данію, Норвегію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург, а в червні — Францію. Тоді ж розпочалася т. зв. «битва за Англію» — інтенсивні бомбування німецькою авіацією території Великої Британії, яке тривало до травня 1941. В червні 1940 СРСР висуває ультимативну вимогу Румунії звільнити Північну Буковину і Бессарабію, потім вводить туди свої війська і на початку серпня 1940 приєднує ці території до СРСР. Впродовж другої пол. 1940 у війну на боці Німеччини вступають Італія, Болгарія, Румунія, Угорщина, Словаччина, Фінляндія, Хорватія, Маньчжоу-го, Таїланд та Китай. В серпні-вересні 1940 італійські війська захопили Сомалі, частину Кенії та Судану, вдерлись у Єгипет, звідки їх у січні-травні 1941 витіснили британські війська. У квітні 1941 німецько-італійські війська захопили Грецію та Югославію, а Японія окупувала південні райони Китаю та північну частину Індокитаю. 22 червня 1941 внаслідок нападу Німеччини на СРСР розпочалася радянсько-німецька війна — найбільший воєннополітичних конфлікт під час Другої світової війни, який отримав назву Велика вітчизняна війна Радянського Союзу 1941–1945.

Після підписання Атлантичної хартії (14 серпня 1941) президентом США Ф. Рузвельтом і прем'єр-міністром Великої Британії У. Черчіллем та Вашингтонської декларації Об'єднаних Націй (1 січня 1942) 26 державами світу сформувалася антигітлерівська коаліція, ядро якої склали СРСР, Велика Британія та США. 7 грудня 1941 нападом на американську військову базу Перл-Харбор Японія розв'язала війну проти США, які наступного дня разом з Великою Британією, Австралією та Канадою оголосили війну Японії, яка наприкінці 1941 — на поч. 1942 захопила Малайю, Сінгапур, Індонезію, Філіппіни, М'янму. До травня 1943 англо-американські війська звільнили Північну Африку, у липні 1943 було повалено фашистський режим в Італії і в жовтні вона оголосила війну Німеччині, після чого гітлерівці окупували її північну частину. 1943–1944 активні бойові дії розгорнулися на Тихому океані, де американські воєнні сили примусили японські війська перейти до стратегічної оборони. У липні 1943 союзні війська висадились в Італії, у червні 1944 — у Нормандії, відкривши Другий фронт воєнних дій проти нацистської Німеччини в Європі. Вигнавши німецьких окупантів із власної території, радянські війська у другій пол. 1944 — першій пол. 1945 звільнили від фашистів країни Центральної і Південно-Східної Європи.

Спільні дії держав антигітлерівської коаліції насамперед були спрямовані на забезпечення остаточної перемоги над нацистською Німеччиною та її союзниками, а також на вирішення питань повоєнного устрою світу. Ці проблеми обговорювалися керівниками союзних держав на конференціях — у Москві 1941 і 1943, Каїрі та Тегерані 1943, Думбартон-Оксі 1944 і СанФранциско 1945, а також на Кримській (Ялтинській) конференції у лютому 1945, де глави урядів Великої Британії (У. Черчілль), СРСР (Й. Сталін) та США (Ф. Рузвельт) погодили свої воєнні плани повного й остаточного розгрому Німеччини та післявоєнного устрою світу. У квітні 1945 союзні війська звільнили Північну Італію, зайняли Західну Німеччину і 25 квітня зустрілися з радянськими частинами у районі м. Торгау на Ельбі. В умовах неминучої поразки А. Гітлер вчинив самогубство (30 квітня 1945). 2 травня 1945 радянські війська оволоділи Берліном. Опівночі 8 травня у передмісті німецької столиці Карлсхорсті представники німецького командування підписали Акт про беззастережну капітуляцію, яку прийняли представники Великої Британії, Франції, СРСР і США. У липні 1945 відбулася Потсдамська (Берлінська) конференція глав урядів СРСР, США і Великої Британії, яка заклала основи післявоєнного устрою в Європі і світі.

Останнім етапом Другої світової війни стало завершення бойових дій союзників проти Японії. На японські міста Хіросіма і Нагасакі були скинуті американські атомні бомби (6 і 9 серпня 1945), що призвело до величезних людських жертв (понад 125 тис. осіб). 9 серпня 1945 радянські війська розпочали воєнні дії проти Японії, розгромили Квантунську армію, звільнили Північно-Східний Китай, Північну Корею, Південний Сахалін й окупували Курильські острови. 2 вересня 1945 на палубі американського лінкора «Міссурі» у Токійській бухті було підписано Акт про беззастережну капітуляцію Японії. Ця подія ознаменувала завершення Другої світової війни.

Д.с.в. мала величезний вплив на долю українського народу, так само як і Україна та українці були важливим фактором цієї війни. Насамперед слід підкреслити, що на перебіг воєнних подій Великої Вітчизняної і Другої світової війн особливо впливав український воєнно-геостратегічний фактор. Українці були втягнуті в горнило війни ще на початку 1939. 15 березня цього року Сойм Карпатської України у м. Хуст проголосив державну незалежність на цій невеликій, найбільш західній частині українських земель, після чого війська Угорщини — союзниці Німеччини — за згодою Гітлера перейшли кордон новоутвореної української держави. Закарпатські українці, на допомогу яким поспішили патріоти й бійці ОУН з Галичини, створили військове формування Карпатську Січ і встали у нерівний бій з агресором. Чимало дослідників вважають цей короткочасний збройний опір, що тривав всього декілька днів і забрав життя не однієї сотні українських патріотів, спробою першого збройного опору фашистському агресору в Європі. А у вересні 1939 під час нападу Німеччини на Польщу тисячі українців, що знаходилися у складі польських збройних сил, брали участь у кровопролитних боях із фашистськими загарбниками. Також чимало українців, яким вдалося втекти із нацистських концтаборів, брали участь в рухах Опору у Франції, Італії, Чехословаччині та інших європейських країнах.

Щодо радянської, т.зв. Великої України, то протягом 40 місяців — з початку Великої Вітчизняної війни і до завершення визволення України, вона була чи не найважливішим театром воєнних дій в Європі. На її території відбувалися найбільші й вирішальні за своїми наслідками операції: 32 з усіх 76 стратегічних й фронтових оборонних та наступальних операцій Другої світової війни. Український напрям та його продовження — південноросійський — постійно були центральними на радянсько-німецькому фронті й на всьому європейському театрі воєнних дій. Тут були зосереджені від 57 % до понад 76% загальної кількості фашистських дивізій, причому саме тут були розгромлені 606 з них, тоді як на інших фронтах зазнали поразки 176 дивізій ворога. Бої регулярних радянських військ на українському театрі воєнних дій (за останніми даними кількість українців, які брали участь у війні в складі радянських збройних сил, складала понад 7 млн. чол., або 23% чисельності збройних сил СРСР, з них полягло від 2,5 до 3,5 млн. чол.) поєднувалися зі збройною підпільно-партизанською боротьбою як радянського (від 70 до 200 тис. партизан), так і суто національновизвольного характеру (від 100 до більш ніж 300 тис. бійців ОУН-УПА в Західній Україні).

Успіхи на фронті забезпечувалися воєнно-промисловою базою, яка внаслідок евакуації в тилові райони країни збагатилася цінним устаткуванням понад 550 українських підприємств та працею близько 2 млн. робітників й спеціалістів (з сім'ями), що були евакуйовані з України. У зв'язку з цим важливо наголосити, що хоч Україна й перебувала в складі унітарної держави, а її економіка була складовою загальносоюзної, слава про неї як високорозвинену в промисловому й аграрному відношеннях республіку сягала далеко за її межі. Не випадково на Україну, її економічний потенціал і людські ресурси особливо розраховували обидві воюючі сторони. Ні Сталін, ні Гітлер не уявляли без України остаточного успіху у війні. Це, зокрема, зумовило вкрай безкомпромісний, запеклий характер бойових дій на території республіки, внаслідок чого Україна особливо постраждала, втративши кожного п'ятого мешканця і значну частину свого економічного потенціалу. Однак навіть за цих умов Україна завдяки своїй розвинутій інфраструктурі залишалася помітною величиною європейського масштабу.

До всього вищенаведеного слід додати ще один фактор, який ставив Україну врівень з іншими європейськими країнами — древня, багата й самобутня українська культура як складова світової цивілізації. У роки Другої світової війни, зокрема, стали широко відомі твори О. Довженка, В. Сосюри, О. Теліги, О. Ольжича, В. Касіяна, Л. Ревуцького на інших українських діячів культури, що сприймалися в країнах антигітлерівської коаліції як прояв масового антифашизму, величі й непоборності духу українського народу. Саме в роки війни дістали всесвітнє визнання наукові здобутки багатьох українських вчених: відкриттям для зарубіжного наукового світу стали імена М. Боголюбова, О. Богомольца, Є. Патона, В. Філатова та багатьох інших, які своїм доробком збагатили вітчизняну і світову науку. Відомий англійський вчений Дж. Рассел на початку 1944 р. писав, що «висока репутація Академії наук України ще більше підвищилася її великими зусиллями допомоги для розгрому нашого спільного ворога».

Повага й симпатії до України та її народу з боку світової громадськості посилилися й набули характеру масового співчуття, коли в ході вигнання нацистських загарбників стало відомо про величезні масштаби руйнувань і збитків, завданих Україні, які приголомшили навіть тих європейців, країни яких теж зазнали збройного нападу й ворожої окупації. Україну по праву зарахували до тих країн і народів, які найбільше постраждали від Другої світової війни, що стала найбільшою трагедією в історії українського народу. Про жахливі наслідки тих фатальних воєнних років для України свідчать такі дані: близько 10 млн. загиблих, 2,5 млн. примусово вивезених на рабську працю до Німеччини, 30 тис. зруйнованих сіл і 870 міст, понад 45% знищеної економіки республіки. Як свідчення безкомпромісного ставлення українського народу до нацизму та його вагомого внеску в Перемогу розцінювалося у світі нагородження за мужність і хоробрість в боротьбі з ворогом орденами і медалями 2,5 млн. громадян України, присвоєння понад 2 тис. з них звання Героя Радянського Союзу, в т.ч. 33-м — двічі (серед трьох Героїв Радянського Союзу, які удостоїлися цієї нагороди тричі, українець Іван Кожедуб).

Саме через сукупність вагомих об'єктивних факторів — воєнно-стратегічного, геополітичного, економічного, демографічного, історико-культурного, морально-етичного й духовного — Україна в ході війни стала помітним чинником антигітлерівської коаліції, завдяки цьому отримала цілком законне право бути у 1945 в числі країн-фундаторів майбутнього міжнародного органу безпеки — Організації Об'єднаних Націй.

Іншим важливим наслідком Другої світової війни для українців стало об'єднання українських етнічних земель в єдиній державі, тобто остаточне розв'язання т. зв. «українського питання», що було головною метою тривалої національно-визвольної боротьби українського народу за соборність та державну незалежність. Саме під час війни сталінським керівництвом СРСР був реалізований, в три етапи, акт «возз'єднання українських земель в єдиній державі». При цьому парадоксальним чином проявився дивовижний симбіоз одвічних устремлінь українського націоналізму та радянського інтернаціоналізму. Якщо першому судилося це робити у більшості випадків переважно «національними змаганнями» за межами України, то другий діяв реально й рішуче — військово-політичним шляхом: в 1939 прилучив до радянської України в складі СРСР Західну Україну, в 1940 — Буковину і в 1945 — Закарпаття. З цього приводу відомий історик, професор Чікагського університету, іноземний член НАН України Василь Маркусь в книзі про приєднання Закарпатської України до Радянської України (К.,1992) зазначив: «За іронією долі всеукраїнські устремління реалізувалися тими, хто тривалий час боровся проти всього українського; навпаки, українські націоналісти лишилися осторонь цієї діяльності, яка відповідала їхнім найглибшим почуттям».

Літ.: Віднянський С. В., Мартинов А. Ю. Україна в Організації Об'єднаних Націй: 60 років участі у розв'язанні найважливіших міжнародних проблем. — К., 2006; Грицюк В. М. Стратегічні та фронтові операції Великої Вітчизняної війни на теренах України. — К., 2010; Друга світова війна і доля народів України: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. — К., 2005; Коваль М. В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939–1945 рр.). — К., 1999; Його ж. Україна: 1939–1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. — К., 1995; Россия и СССР в войнах XX века. — М., 2001; Трубайчук А. Ф. Друга світова. — Київ, 2004; Його ж. Дипломатична історія Другої світової війни. Курс лекцій. — К., 2007; Федака С. Д. Стратегічні і фронтові операції Великої Вітчизняної Війни на території України. — Ужгород, 2010.

С. В. Віднянський.