Україна в міжнародних відносинах/3/Керч

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

◀ «Керзона лінія»

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Керч

Києво-Могилянська академія ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

КЕРЧ — місто в Автономній республіці Крим. Розташоване на узбережжі Керченської протоки між Чорним і Азовським морями. Населення 151 тис. осіб (2007).

З античних часів поселення на місці сучасної К. відігравали роль транспортного вузла у торговельних зв'язках між Європою і Азією. У 6 ст.

до н.е. тут виникло місто Пантікапей, засноване греками із середземноморського міста-держави Мілета. У 480–479 до н.е. стає столицею Боспорської держави, а у ранньому середньовіччі перетворюється на форпост Візантії, імператор якої — Юстініан І звів тут фортецю (6 ст.). 10–12 ст. під назвою Корчев місто входить до сфери впливів Київської Русі, але вже 13 ст.

ним опановує військо Золотої Орди, яка в наступному столітті поступилася правами на навколишню територію Генуезькій республіці. 1318 її мореплавці влаштовують тут один з найбільших своїх портів — Черкіо, де ведуть інтенсивні торговельні зносини з азійськими країнами. 1475 місто захопили турки. Назване ними Черзеті, воно залишається ринком работоргівлі й водночас служить стоянкою для османського військового флоту у протистоянні походам українського та донського козацтва.

Під час російсько-турецької війни 1768–1774 К. оволодів загін під командуванням В. Долгорукова (1771). Остаточно відійшла до Російської імперії за Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774. Мешканцями К. в цей час були греки-військовослужбовці (понад 1200 осіб). Цивільне населення зростало за рахунок вихідців із середземноморського Архіпелагу, Румелії, Болгарії, переселення запорозьких козаків, росіян, італійців. 1863 в місті мешкало 10453 особи, 1897 — 33347: росіяни і українці (66%), євреї (12,9%), татари (6,7%), греки (5,3%), поляки (2,6%), італійці (2,4%), німці (0,8%), болгари і турки (по 0,1%) та ін.

Важливою віхою у розвитку К. стало відкриття 1821 торговельного порту за планом підприємця з Генуї Р. Скассі, який цього ж року очолив новостворену адміністративну структуру — «Попечительство керченської та бугазької торгівлі», підпорядковане міністерству закордонних справ Росії.

У перший рік роботи порту його вивізна торгівля сягнула суми понад 265 тис. руб. У зв'язку із зростанням міжнародного торговельного судноплавства в К. відкрилися дипломатичні представництва країн Середземномор'я: 1828 віце-консульство Сардинського королівства, 1830 консульське агентство Франції, 1842 — неаполітанське консульство. У 1870-х рр. тут вже працювали консули 9 зарубіжних держав — Австро-Угорщини, Великої Британії, Греції, Іспанії, Італії, Німеччини, Туреччини, Франції, Швеції, Норвегії. Перші рейси керченських купецьких суден пролягали до берегів Черкесії і Абхазії. Сюди вивозили сіль, вироби із заліза , млинарське обладнання, а номенклатуру імпорту складала деревина, продукти харчування. У наступні роки головне місце у вивізній торгівлі посідає збіжжя, сіль і риба. 1854 керченський порт відвідали 457 іноземних суден.

Приплив російських та іноземних капіталів до К. дав поштовх розбудові її міської інфраструктури. 1825 було встановлено посаду міського архітектора, яку обійняв італієць А. Дігбі, під керівництвом якого здійснено модернізацію припортового господарства, зведено карантин — один з найкращих в Європі, забудовано центральну частину міста.

Від початку 19 ст. К. порівнювали з італійськими Помпеями за її багатство археологічних пам'яток. Ініціатор розкопок і вивчення керченської старовини француз П. Дюбрюкс, який працював начальником місцевої митниці, 1811 склав описи давніх пам'яток і створив першу історичну топографію античного Босфору на території півострова. Відкриття, зроблені ним, а також І. Стемпковським та А. Ашиком, прискорили організацію 1826 в К. музея старожитностей — одного з перших у краї, а пам'ятки старовини і дослідницькі праці керченських археологів стали широко відомими завдяки виданим на Заході запискам і звітам французьких, італійських та інших мандрівників.

Під час Кримської війни К. зазнала руйнації, спричиненої 1854 англійським десантом. Окупація, що тривала протягом року, супроводжувалася пограбуванням осель керченців. Особливо постраждав музей старожитностей, експонати якого було вивезено за кордон і частково потрапили до Британського музею в Лондоні. Було демонтовано і відправлено також до Великої Британії устаткування першого на Півдні залізоплавильного заводу.

Від 1860-х ознакою економічного піднесення К. було заснування нових підприємств — механічного і цементного заводів, табачної фабрики Месаксуді (1867), консервного заводу компанії Петерс і братів Жуковських (1873).

У наступні десятиліття в Камиш-Буруні французькі підприємці розпочали видобуток нафти. 1894 французький інженер Баяр зробив оцінку керченських рудних покладів і придбав велику ділянку землі на узбережжі для побудови металургійного заводу, який було зведено «Брянським товариством» 1900 коштом французького капіталу. Від 1870-х рр. в К. діяла станція міжнародного телеграфного зв'язку Лондон–Бомбей (Індія). Розширенню економічних зв'язків К. сприяло з'єднання міста з Курсько-Харківсько-Севастопольською залізницею (1898). Потоки вантажів, які проходили через К. у 1895–1905, обчислювалися в 1 млн. 512 тис. руб., а їх загальна вага сягала 1 млн. 564 тис. пудів. На рубежі 19–20 ст. найбільш ходовим товаром керченського експорту стає збіжжя: лише 1900 було відправлено за кордон 934 тис. пудів. Продукція борошномельних підприємств К. знаходила сталий збут не тільки на внутрішніх ринках України і Росії, а й в Туреччині та інших країнах Близького Сходу, Греції.

Дезорганізацію і скорочення економічної активності міста спричинили події революції 1917, громадянської війни та іноземної інтервенції. 29 квітня 1918 до К. увійшли частини німецької армії. Окупація тривала сім місяців, впродовж яких було пограбовано найбільше підприємство міста — металургійний завод: до Німеччини було вивезено верстати, механічне обладнання, запаси металу. Наступними господарями К. стали війська Антанти і російська Добровольча армія. 16 листопада 1920 К. була взята кіннотою Червоної армії.

У ході відбудови та реконструкції народного господарства К. було створено Камиш-Бурунський залізорудний комбінат, судноремонтний і коксохімічний заводи тощо. Засновано Азово-Чорноморський науково-дослідний інститут морського рибного господарства й океанографії із станціями та спеціально обладнаними суднами. 1929 керченський порт за вантажообігом майже у чотири рази перевищів рівень 1913-го. Продукція місцевих заводів і фабрик вийшла на закордонні ринки. 1925 консервний завод «Воля праці» взяв участь у виставці в Копенгагені, 1927 — в Парижі, де його продукцію відзначили головним призом. На початку 1930-х до числа експортерів приєднався також металургійний завод. У період індустріалізації на роботу до К. приїхало багато інженерів і робітників з Німеччини, США, Франції, Угорщини.

Під час Великої Вітчизняної війни 1941–1945 на Керченському півострові відбувалися запеклі бої. 16 листопада 1941 частини німецького вермахта увійшли до міста, але утримували його до 30 грудня, коли радянські війська здійснили Керченсько-Феодосійську десантну операцію. У травні 1942 К. знову потрапила під владу гітлерівців, спротив яким під час окупації чинив радянський гарнізон в Аджимушкайських каменоломнях. 11 квітня 1944 К. була звільнена частинами Радянської армії. 1973 за бойові заслуги у минулій війні К. було присвоєно звання «місто-герой».

Протягом перших післявоєнних десятиліть було відновлено і модернізовано економіку К., яка за випуском промислової продукції посіла перше місце в Криму. На суднобудівному заводі «Залив» налагодили випуск великотоннажних нафтоналивних танкерів. Місто набуло морську залізничну переправу через Керченську протоку, відкривши найкоротше сполучення К.

і Криму з Кавказом. На початку 21 ст. роль одного з найбільших осередків міжнародного судноплавства України продовжує виконувати керченський порт, через який проходять торговельні маршрути країн Чорноморського, Азовського та Середземноморського басейнів.

Літ.: Зенкевич Х.Х. Керчь в прошлом и настоящем. — Керчь, 1894; Марти Ю.Ю. Сто лет Керченскому музею. — Керчь, 1926; СлучанкоПавловский Б. Керчь. — Симферополь, 1967; Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. — К., 1974; Зубков А.И. Керченско-Феодосийская десантная операція. — М., 1974; Акулов М.Р. Керчь — город-герой. — М., 1980; Керчь. Документы и материалы по истории города. — Симферополь, 1993; Варварцев М. Чорноморська торгівля початку ХІХ ст.: проекти і проблеми становлення. (За документами підприємця і дипломата Раффаеле Скассі) // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. 2007, вип. 16.

М.М. Варварцев.