Україна в міжнародних відносинах/3/Конституція Речі Посполитої 1791

◀ Конституція Другої Речіпосполитої 1935

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 під ред. Миколи Варварцева Конституція Речі Посполитої 1791

Конституція Румунії ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2012

КОНСТИТУЦІЯ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ 1791 (офіц. назва — Ustawa Rządowa — Закон про управління) — Основний закон Речі Посполитої, прийнятий 3 травня 1791 Чотирирічним сеймом (1788–1792). Перша в Європі та друга у світі після США, ухвалена парламентом, конституція встановлювала устрій Речі Посполитої згідно з ідеями Просвітництва, регулювала діяльність державної влади, зберігаючи становий поділ, визначала права і обов'язки громадян. Творці — Станіслав Август Понятовський, І. Потоцький, Г. Коллонтай та ін. Конституція складалася з преамбули, 11 статей («Панівна релігія», «Шляхта, землевласники», «Міста і міщани», «Селяни», «Уряд, тобто означення публічної влади», «Сейм, тобто влада законодавча», «Король, влада виконавча», «Судова влада», «Реґенство», «Навчання королівських дітей», «Збройні сили народу») та окремого додатка «Закону про міста» (18 квітня 1791).

У системі поділу влади першість надавалась законодавчій. Репрезентував її Сейм, що складався з двох палат: послів (204 депутати, 24 представники королівських міст) і сенаторів (132 особи: воєводи, каштеляни, міністри, єпископи). Мав скликатися кожні два роки королем і впродовж їх збиратися на засідання в разі потреби. Рішення могли прийматися більшістю голосів, скасовувалось право вето (liberum veto), ліквідовувався конфедераційний характер. Сенатові надавалось право затримувати реалізацію ухвал Посольської ізби шляхом ветування та лише до скликання наступного Сейму, в разі повторного прийняття закон набував чинності. Перегляд конституції передбачався раз у 25 років.

Вища виконавча влада передавалась королю та Сторожі законів. Королівська влада проголошувалася спадковою, встановлювалась виборність королівської династії (після смерті Станіслава Августа престол повинен був перейти до саксонської династії Веттінів). До складу Сторожі прав входили король, примас Польщі як глава римо-католицького духовенства країни та керівник Комісії освіти, п'ять міністрів: поліції, внутрішніх справ, військових справ, фінансів, закордонних справ, а також два секретарі без права вирішального голосу. Крім того, в засіданнях уряду могли брати участь наступник трону і маршалок Палати депутатів. Король мав право призначати і звільняти усіх міністрів. Сейм не менш як двома третинами голосів міг висловити останнім недовіру. Запроваджувався принцип кримінальної відповідальності міністрів. Органами місцевого управління проголошувалися цивільно-військові комісії порядку, підпорядковані Сторожі законів.

Запропонована судова система в основі залишалася становою. Найвищою судовою інстанцією мав стати Трибунал Сейму (36 осіб).

Конституція 3 травня підтвердила політичну гегемонію шляхти (яка, проте, за маєткового цензу менше 100 злотих річного доходу, позбавлялася політичних прав), розширила права міщан, послабила позиції магнатів.

Ввела до вжитку поняття «громадянин», яким вважався кожен мешканець Речі Посполитої, котрий не був підданим іншої країни, а також — «народ», що об'єднувало в єдине шляхту, міщан, селян. Пануючою церквою залишалася католицька, іншим гарантувалася свобода віри, захист уряду.

Щодо українських теренів вони не здобули особливих прав, як і нічого не було зроблено для покращення долі українців. Можна проводити певну аналогію в контексті актів конституційного характеру з Конституцією Пилипа Орлика 1710.

Загалом Конституція 3 травня була підтримана польським суспільством.

Втратила чинність після Тарговицької конфедерації та збройної інтервенції Росії. Упродовж років впливала на розвій польського суспільства, надихала польських патріотів, залишилась в пам'яті, виявом чого є відзначення нині в Польщі Дня Конституції 3 Травня як державного свята.

Літ.: Ustawa Rządowa. — У кн.: Стецюк П. Перша Конституція Польщі (1791): спроба правового аналізу. — Львів, 2010; Зашкільняк Л.О., Крикун М.Г. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. — Львів, 2002; Ajnenkiel A. Konstytucje Polski w rozwoju dziejowym 1791–1997. — Warszawa, 2001.

Л.М. Алексієвець.